Бруківка на дорозі шумна та небезпечна. Скільки її залишилось в Києві та як з нею бути?

Бруківка на проїзній частині міста — це затишно і привабливо для туристів, але разом з тим шумно і часто небезпечно. Хмарочос обговорив з урбаністами питання, які рідко піднімають на наших теренах, на відміну європейських: що робити із забрукованими вулицями міста? Чи відповідають вони сучасному ритму життя та запиту на інклюзивність простору?

Як бруківка з’явилася на вулицях Києва

Історія бруківки бере свій початок у давні часи, коли люди укладали каміння вздовж вулиць, аби дощ та багнюка не заважали руху коней із возами. Деякі дороги часів Римської імперії використовують до сьогодні: наприклад, Аппіїв шлях, прокладений у 312 до н.е. З часом люди навчилися обробляти каміння для мощення доріг, що зробило їх більш зручними і безпечними.

У Києві до ХІХ століття використовували дерев’яне мощення або й жодного, тому дороги були дуже вразливими до змін погоди. Особливо погано справи були з узвозами та пагорбами — навесні їх розмивало так, що їздити чи ходити ними було практично неможливо. На початку ХХ століття було вирішено закупити бруківку з гранітних кубиків у Швеції та викласти нею основні дороги та узвози. До речі, асфальт тоді вже існував і використовувався у деяких європейських містах, проте технологія вимагала рівної горизонтальної поверхні, аби його укласти, тож для Києва цей тип покриття просто не підходив.

Протягом кількох років у Києві був забрукований практично весь центр міста: сучасні вулиці Прорізну, Велику Васильківську, Богдана Хмельницького, Володимирський узвіз, Городецького та інші. Для цього у Бельгії було взято кредит на суму один мільйон рублів під п’ять відсотків на 62 роки. Результат мощення початку ХХ століття можна побачити досі, наприклад, на вулиці Городецького.

Сьогодні, за даними КК «Київавтодор», у Києві залишилось 82 вулиці вкритих бруківкою (включаючи окремі ділянки) загальною протяжністю 26,3 км. По районах:

Голосіївський — 26 вулиць;

Печерський — 23 вулиці;

Подільський — 5 вулиць;

Солом’янський — 28 вулиць;

Шевченківський — 13 вулиць.

Серед переваг бруківки виділяють її довговічність, естетичний вигляд та гарний дренаж. Решту якостей, за словами експертів, у сучасних реаліях можна віднести до недоліків.

Чому бруківка – не лише затишно, але й небезпечно

Основним недоліком бруківки, через який у європейських містах від неї поступово відмовляються на дорогах зі щільним рухом, є збільшення гальмівного шляху у мокру погоду, розповідає координатор адвокації та безпеки руху U-Cycle Богдан Лепявко. Камінь стає надзвичайно слизьким і спричиняє безліч ДТП.

Наступним недоліком є шум і вібрація, які однаково заважають водіям, мешканцям навколишніх будинків та пішоходам. «Чим якісніше покладена бруківка, чим менші щілини між каменями, тим тихіше», — коментує Богдан Лепявко. Та в будь-якому разі, рівень шуму на брукованій вулиці буде на 5-10 децибел вищий за асфальтовану, а біля доріг цей рівень і без того складає 90–95 децибел, що у півтори рази перевищує гранично допустимий рівень акустичної толерантності, встановлений ВООЗ. Постійний шум погіршує здоров’я і, за останніми даними, навіть може спровокувати розвиток деменції.

За словами Богдана Лепявко, квартал навколо будівлі Університету І.Франка у Львові, де за часів Австро-Угорщини розташовувався Галицький сейм, був викладений дерев’яними колодками спеціально, щоб знизити рівень шуму і не заважати парламентарям приймати важливі рішення. Таке покриття було дорожчим за кам’яне.

Окремим пунктом варто виділити незручність бруківки для велосипедистів та користувачів електросамокатами, які змушені їхати тротуаром поряд або обирати інший маршрут. «Для велосипедиста бруківка — це найгірший тип покриття. Особливо для користувачів шосейних або міських байків з вузькою покришкою», — зазначає Влад Самойленко, голова ГО Urban Crew. Він радить обирати дублюючі або найближчі паралельні вулиці без бруківки: «Наприклад, бруковану ділянку на вулиці Великій Васильківській я об’їжджаю по Жилянській чи Антоновича, на Володимирському узвозі їду по тротуару, Шовковичну я об’їжджав вулицями Круглоуніверситетською або Дарвіна». Для недопущення конфліктів з пішоходами, особливо на підйомах, Самойленко радить спішитись і пройти такі ділянки тротуаром, тримаючи в руках свій велосипед.

Бруківка на тротуарах також викликає чимало питань та незручностей: вона є незручною для маломобільних груп населення, батьків з візками, людей з чемоданами або на підборах. Богдан Лепявко зазначає, що у тротуарної плитки «старе місто», яку так полюбляють вкладати у Києві, багато тих самих недоліків, що і у бруківки. Зокрема, чемодан, який везуть такою плиткою вночі, лунатиме на всю вулицю.

«Звісно, в деяких історичних місцях бруківка може бути виправдана як елемент архітектурного ансамблю, — коментує голова U-Cycle і транспортний експерт Денис Моляка. — Вона має бути у відмінному стані, ідеально підігнана і щільно вимощена. А для пересування маломобільних груп необхідно облаштовувати доріжки з рівних плит».

Бруковані кейси зі Львова

Для Львова бруківка — не лише дорожнє покриття, але й один із символів міста. Перша згадка про львівську бруківку датується 1452 роком — вже тоді площа Ринок і головні вулиці міста були забруковані.

До кінця 2021 року у Львові планують завершити капремонт вулиці Бандери — за проєктом бруківку там мали замінити асфальтом, залишивши її лише на паркувальних місцях між деревами.

Місцеві мешканці виступили проти такого рішення. Після довгих обговорень, вулицю все ж залишили забрукованою, додавши велосипедні смуги, вкриті асфальтом. «Мені складно зрозуміти наполегливість мешканців щодо бруківки на проїзній частині, адже це шум, — коментує львів’янин, експерт з міського транспорту та мобільності Ігор Могила. — Я сам колись жив на вулиці, де була вкладена бруківка, і це було складно: вікна відкривати не хотілось, шумно було навіть вночі».

Могила вважає хорошим прикладом, коли бруківку залишають на паркувальних місцях або виділяють нею смуги громадського транспорту — це гарно працює на тактильних і візуальних відчуттях, вважає експерт. Така схема реалізована на вулиці Шевченка у Львові.

Поганим львівським прикладом Ігор Могила вважає частину вулиці Городоцького з чотирма забрукованими смугами: «З двох сторін там забудова, звук резонує і шум стоїть неймовірний». Схожа ситуація на відрізку вулиці Великої Васильківської біля Олімпійського стадіону в Києві.

«Бруківка підходить для тихих історичних вуличок, де мешканці і туристи гуляють, насолоджуючись атмосферою старого міста. На магістральних вулицях бруківка просто недоречна, якщо нею викладена вся дорога», — додає Ігор Могила. З ним погоджуються всі опитані Хмарочосом експерти.

Залишати чи прибрати

У травні 2021 на сайті Київради з’явилася петиція з пропозицією прибрати бруківку майже з усіх вулиць міста. Автор аргументував це тим, що «бруківка — протилежність комфорту», адже автівку на ній трясе разом з пасажирами, а ходова частина зношується набагато швидше. Петиція набрала лише 97 з 6000 необхідних підписів.

До нововведень щодо бруківки можна віднести появу дорожнього знаку 1.40 «зміна покриття» — в київських реаліях він попереджає водіїв, що асфальт незабаром зміниться на бруківку і варто пригальмувати. Знак встановили, наприклад, на вулиці Шовковичній у Києві.

Операцію назвали «План Самп’єтріні» (sampietrini — назва бруківки на вулицях історичного центру Риму, яку вигадали італійці через мощення на площі Святого Петра). Кам’яні блоки пообіцяли зберегти і викласти ними 118 менших тихіших вуличок. На згадку про колишнє мощення на магістральних вулицях залишають бруковані узбіччя.

Серед київських позитивних кейсів голова Urban Crew Влад Самойленко згадує облаштовані бруківкою зупинки громадського транспорту, як на вулиці Юрія Іллєнка. «Такі короткі ділянки допомагають захистити покриття від великогабаритного, важкого громадського транспорту та утворення „хвиль“ асфальту під час спеки», — зазначає експерт.

Минулого року асфальт замінили бруківкою на історичній вулиці Покровській у Києві. Хоч кияни знайшли чимало недоліків після реконструкції, брукування подібних вулиць – гарний тренд. Було би доречно позичати бруківку для повернення історичного вигляду туристичним провулкам на магістральних вулицях Києва, наслідуючи приклад Риму та інших європейських країн.