Фоторепортаж з Львівської виправної колонії №48. Як там є зараз

Фоторепортаж з Львівської виправної колонії №48.

Як там є зараз.

Ми дослідили територію виправної колонії №48 що на перехресті Стрийська–Наукова.

Ми потрапили в цю закриту державу що не підконтрольна ані мерії, ані громаді міста.

Ми пофотографували Львів з такого ракурсу, з якого раніше добровільно ніхто не погодився би.

Ми походили бараками, дізнатися як тут жили люди останні 70 років.

І підготували детальний фото-звіт для вас.

В’їзні ворота.

Магічним чином попадаємо за них.

Територія колонії величезна.

І тут є де погуляти.

Один з гуртожитків де колись жили ув’язнені.

Небо в клітинку 🙁.

Типовий інтер’єр кімнати в гуртожитку.

“Напиши мне писмецо…”.

Далі звіт буде доречно читати під цю музику.

Зараз колонія №48 не працює.

Після бунту в 2018 році її закрили.

А нещодавно територію зони викупила ІТ компанія Soft.

Там де раніше була тюрма, тепер сидітимуть ІТ працівники… Скоро ще одну сторінку історії міста буде перегорнуто.

А я опишу та збережу для історії те що є станом на зараз.

Медичний корпус.

Обойма з дивними ключами.

Якщо ІТ працівник попросив кімнату з вікном.

Спочатку ми були подумали що це теплиці для коноплі.

Але ні.

Таки малина, причому гігантських розмірів!.

Вхід в підвал виглядає доволі моторошно.

Тут триматимуть розробників які не вкладаються в графік.

Насправді в підвалі просто санвузли.

Стіни викладені битою плиткою.

На цілу, напевно, грошей не було.

Добре було б якби під час реконструкції зберегли частину дерев та зелених насаджень зони.

Великий Open Space для майбутніх офісів.

Більшість станків з цехів вивезли.

Що залишилося то валяється і гниє під відкритим небом.

Такого добра тут теж вистачало.

А є тут дуже і дуже багато всього.

Мешканці міста зазвичай бачать лише стіни з колючим дротом та блок пости на кутах.

Це зовнішній периметр охорони.

А от як жили люди за цією огорожею їм не видно ….

Вид на зону з будинку на вул.

Вид на будку охорони між периметрами.

Виглядає вбитим.

Але вночі ще світиться.

Пульт на в’їзних воротах.

КПП для вантажівок.

І яма щоб знизу перевірити.

По периметру колонії знаходяться величезні халабуди з дірками замість вікон.

Це виробничі цехи.

Ніхто тут не жив, лише працювали вдень.

А спали вони в цілком комфортабельних гуртожитках посередині колонії.

Йдемо всередину зони.

Вид на в’їзні ворота.

Залишки радянського гасла на одному з цехів.

Вид в сторону пішого КПП на волю.

Заходимо глянути в гуртожиток як там всередині.

Колись тут був склопакет.

Його вирвали та продали.

Вид з даху.

Більшість виробничих приміщень зараз в такому от стані.

Ще одне гасло про тридцять штук заточок за зміну 🙂.

Все вивезли під нуль, навіть покриття підлоги.

А ця будівля напевно має якусь історичну цінність.

Надіюся її не знесуть.

Я добре пам’ятаю студентський гуртожиток НУ «ЛП».

При поселенні нам запропонували кімнату без шиб, побілки та замка на дверях.

Все це ми мусили зробити собі самі.

Душ був в підвалі, туалет – в кінці по коридору.

В 2005 році так жили майбутні випускники.

Зеки в колонії 48 мали кращі умови.

В мене в гуртожитку туалет це була дірка в підлозі.

Цілком нормальні подушки.

Стандартні пружинні ліжка.

І душова… Тааак, троха я їх перехвалив.

Душова жахлива 🙁.

Якщо тюрма працювала до 2018 року то значить цим користувалися люди.

Воно не могло так швидко все згнити.

Коридор гуртожитку.

Ну і ще кілька кімнат з гуртожитків.

За винятком ліжок, все решта тут плюс мінус на місці як і було.

На території є кілька три.

і один п’ятиповерховий гуртожиток.

Тут власне і мешкали ув’язнені.

А зараз ними гуляє вітер та гніздяться голуби.

Ходиш цими будинками наче по Чорнобильській зоні відчуження.

Бачиш пусті кімнати на коридори, повсюди валяються матраци, тумбочки та особисті речі ув’язнених.

Як і в Чорнобилі, відсутній зрізаний метал сходів та інших конструкцій які можна продати.

Як і в Чорнобилі, розкидано багато медичного приладдя.

Зрештою, що то що то в народі просто кличуть “Зоною”.

Але почнемо ми екскурсію з худоби.

Такий профіль тут теж був.

Навчальний клас.

Одна з кухонь.

При вході в перше відділення висить такий от плакат.

З прізвищами та термінами.

Виборча дільниця.

Начальник відділення.

Лише за одне таке прізвище “Мокрушин” можна термін отримати.

Дивними видаються розбиті склоблоки та склопакети у вікнах гуртожитків.

Стороннім потрапити на територію колонії дуже важко.

А охорона навряд чи буде так розважатися… То ж, припускаю, що все це наслідки масштабного бунту після якого колонію і покинули.

Аж не віриться що в цих гуртожитках колись жили люди.

Кімнати для прогулянок в ізоляторі.

Через цю сітку можна потрапити всередину.

Палатні двері з віконечком щоб подивитися що там.

Вікно в ізоляторі.

Батареї кудись зникли.

Кидається в очі засилля християнської літератури.

Вона тут повсюди.

На кожному поверсі образи та розп’яття, на підлозі валяються стоси Євангелій а Біблії лежать навіть в туалеті.

Окрім релігії, ув’язнені ще цікавилися машинами та голими жінками.

Цих три теми: «Релігія, еротика та машини» домінують в оздобленні інтер’єру кімнат.

Що нас ще вразило? Ножі на кухні прив’язані до столів, колючий дріт є навіть на внутрішніх балконах гуртожитків, бачили ми ізолятор та небо в клітинку.

З позитивного: тут була доволі розвинута внутрішня лікарня з рентгенкабінетом та клуб.

Він великий, оснащений апаратурою та з український прапором над сценою.

Декомунізацію тюрма пройшла на відмінно.

Жодних залишків совка ми не помітили.

Кухонна заточка.

Без неї в місцевий клуб краще було не ходити.

А тут доволі багато місця!.

Вид на клуб зі сцени.

Різдво так і не вдалося відсвяткувати.

Дивна кухня.

Кастрюлі є, а решта де?.

Ну і до колекції заточок.

Все як в Армії.

І таке щастя тут було!.

Позалишали багато медичного обладнання.

Ще один медичний кабінет з цікавим “приймальним” відділенням.

Не знаю що це.

Але дуже нагадує закинуту лікарню в Чорнобилі.

З негативу: це особові карточки ув’язнених що валялися то тут, то там.

З них на нас сумно дивилися чорно-білі очі ув’язнених.

З цими очима, думав я собі, в реальному житті краще не зустрічатися.

А якщо серйозно то в цих документах міститься особиста інформація людей.

Тож їх потрібно було належним чином утилізувати.

Список ув’язнених і хто куди дівся.

Лежало на землі.

В одному зі столів кольорові фото ув’язнених.

Особова карточка.

Колись у них тут була навіть своя АТС.

Котельня в одному з підвалів.

І поруч душові.

Цікаво як визначалося хто живе в кращому гуртожитку а хто в гіршому?.

Тут теж стіни викладені битою плиткою.

А це повний капець! 115 грам на вечерю! Це ж зовсім мало!!!.

Колюча сіра будівля з автоматниками на кутах – це не те на чому хочеться затримувати погляд коли йдеш попри колонію.

Думаєш: «Добре шо мене там нема» і дивишся собі в іншу сторону.

Натомість з самої території колонії відкривається зовсім інший вид.

Ти оточений високими яскравими будинками в яких вирує життя.

Люди визирають у вікна, ходять по балконах, бавляться з дітьми.

Звідусіль линуть запахи та лунають звуки.

А ти сидиш тут за подвійною стіною «колючки», пускаєш слюні та розумієш яку дорогу ціну платиш за свої вчинки.

Оце споглядання нормального життя «через скло», усвідомлення що ж ти, мудак, втратив – перевиховує навіть більше ніж повчання та настанови.

Живеш тут і бачиш волю зовсім поруч.

Новобудови на території автобусного заводу.

Вид з зони.

Ймовірно що після мого репортажу багато хто захоче потрапити на територію колонії.

Це ж така крута та велика «заброшка» посеред міста! Зазначу що вона і далі огороджена двома рядами паркану з колючим дротом та охороняється.

Є камери що працюють навіть вночі та підсвітка периметру.

Так що це не «баян».

І краще туди не потрапляти взагалі.

Вид на Бомбосховище.

Вид в сторону Автобусного заводу.

Колись тут сиділи автоматники.

Сам пам’ятаю.

Дуже дякую Вані та Кості за компанію та підтримку! Без них я б туди не потрапив.

Андрій РИШТУН.