Німці не хочуть позбуватися автомобілів, тож в університетах створили «велосипедні кафедри»

Вітаємо вас на «Хмарочосі»! Ми пишемо про розвиток міст вже 7 років та 179 днів. За цей час ми опублікували вже 16070 новин та статей і продовжуємо це робити щодня. Підтримайте нас щомісячним внеском! За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви сприятимете незалежній роботі редакції і допоможете робити Київ місцем для гідного життя, а діяльність влади – прозорішою.

Німці надто неохоче розстаються з автомобілями та пересідають на велосипеди й громадський транспорт. Тож Міністерство транспорту ініціювало створення велосипедних кафедр у семи державних університетах.

У 2021 році такі кафедри відкрилися в університетах Вупперталя і Касселя, Вищій школі техніки та економіки Карлсруе, вищих технічних школах Вільдау, Франкфурта, Вольфенбюттеля і Вісбадена, повідомляє DW.

Десятиліттями в європейських університетах досліджують транспортне планування, але завжди крізь призму автомобільного трафіку. Тепер у Німеччині вирішили змістити фокус.

Автомобіль досі лишається важливою частиною німецького життя — колективна пам’ять досі асоціює економічне диво 1950-х років з успіхом автомобільної промисловості, зокрема корпорацій Volkswagen і BMW. Цим, зокрема, користуються ультраправі партії.

Автобани Гітлера

Історик велоруху Ганс-Ерхард Лессінг розповідав Forbes, що на початку ХХ століття велосипед мав усі шанси стати важливим засобом пересування. Наприклад, у 1923 році Мартін Ґропіус (дядько Вальтера Ґропіуса), проєктував гаражі для велосипедів у житлі для викладачів Баухауса.

Але в 1939 році нацисти видали «гаражний закон» (Reichsgaragenordnung), який зобов’язував проєктувати автомобільний гараж у кожному новому будинку.Тож у багатьох сімей гаражі з’явилися набагато раніше за автомобілі, й це заохочувало планувати купівлю машини.

Загалом нацистському уряду приписують бум будівництва автобанів, однак, за словами Лессінга, дискримінація велосипедистів почалася ще раніше, у 1920-і. Хоча на той час їхня кількість перевищувала кількість автомобілістів, їх почали витісняти на узбіччя, виділяючи їм окремі доріжки.

З приходом до влади Гітлера велосипед остаточно стали вважати транспортом «людей другого сорту». З 1934 року користування велодоріжками стало обов’язковим, хоч ті були дуже поганої якості. Перед Олімпіадою-1936 в Берліні нацистська пропаганда подавала недоступність автомобільних доріг для велосипедистів як досягнення.

Що можна зробити?

Тепер уряд Німеччини хоче, щоб до 2030 року кількість громадян, які планують більше їздити на велосипеді зросла з 41% до 60%, а кількість аварій за участі велосипедистів знизилася принаймні на 40%.

Керівниця нової «велосипедної кафедри» при Вищій школі Рейн-Майн у Вісбадені Мартіна Ломаєр вважає шкідливою поширену риторику про те, що велосипедисти та автомобілісти є конкурентами, а то й ворогами. У публічних дискусіях водії скаржаться н те, що велосипедисти відбирають смугу руху в автомобілів. Однак часто буває, що велодоріжку будують коштом тротуару, коли пішоходи — найменш захищена категорія. Тож слід планувати вулиці, враховуючи всіх учасників руху.

Людям не обов’язково долати великі відстані на велосипеді — на думку професорки, слід краще сполучити між собою громадський транспорт, велосипедні та пішохідні маршрути.

Крім того, містянам потрібні хороші велопаркінги, де велосипед можна залишити безпечно за будь-якої погоди, а потім пересісти на автобус чи метро. Нерідко німці під’їжджають машиною до зупинки громадського транспорту саме тому, що є спеціальні проїзні, які включають вартість місця на критій стоянці. А для велосипедів такого немає.

Ломаєр також радить збільшити кількість шерингових сервісів для велосипедів, електробайків і вантажних велосипедів.