З історії автовокзалів та автостанцій Львова

Фотографії старого Львова нещодавно завершили публікувати цикл розвідок із історії міського автобусного транспорту в нашому місті.

У продовження цієї теми – сьогоднішня стаття, присвячена автовокзалам та автостанціям міста Львова.

У 20-х роках минулого століття у Другій Речі Посполитій, до складу якої тоді входила і Галичина зі Львовом, активно розвивалося автобусне сполучення між містами.

Автобуси замінили «цісарські вози» (поштові диліжанси), які курсували дорогами Галичини у ХІХ столітті.

Вже у 1928 році в Польщі працювало 1100 автобусних маршрутів, які обслуговували понад півтисяча компаній-перевізників.

Зі Львова у той рік курсувало 14 приміських і міжміських автобусних маршрутів.

Загалом і у подальші роки автобусне сполучення на Галичині відставало у своєму розвитку від решти Польщі: у 1935 році в країні нараховувалося біля 620 автобусних перевізників, із них в Тернопільському воєводстві – 15, а у Станіславівському – лише 3.

Музей художнього промислу (нині – Національний музей у Львові), поруч із ним у кінці 1920-х років розміщувалася кінцева зупинка міжміських автобусних маршрутів.

Якість автобусних перевезень у Польщі кінця 1920-х років була вкрай низькою: як правило автобуси були перевантажені (автобус, розрахований на 16 пасажирів перевозив 30), регулярність і пунктуальність руху автобусів були вкрай незадовільними.

Із 1929 року на рівні польського уряду було прийнято низку рішень, які сприяли впорядкуванню міжміського автобусного руху, зокрема були запроваджені вимоги до технічного стану і параметрів автобусів, що використовувалися для регулярних перевезень.

У 1931 році для покращення стану автомобільних доріг на приватних автобусних перевізників було накладено спеціальний податок – збір за експлуатацію шосейних доріг.

В той рік у Польщі було зареєстровано біля 3100 автобусів, які використовувалися для маршрутного перевезення пасажирів.

Таблиця вартості проїзду міжміськими автобусами зі Львова до різних населених пунктів на 1928 – 1929 рр.

Як свідчить розклад руху автобусів на 1928 – 1929 роки, зі Львова приміськими і міжміськими автобусами можна було доїхати до таких населених пунктів: Борислава, Брюхович, Дрогобича, Городока-Ягелонського (нині – Городок), Янова (нині – Івано-Франкове), Яворова, Кам’янки-Струмилової (нині – Кам’янка-Бузька), Кристинополя (Червонограда), Любачіва, Любіня Великого, Магерова, Миколаєва, Великих Мостів, Немирова, Олешице, Перемишлян, Радехова, Рави-Руської, Рудок, Самбора, Сокаля, Скнилова, Стрия, Шкла, Трускавця, Винник та Жовкви.

Площа Стрілецька, на якій на початку 1930-х років розміщувалася кінцева зупинка міжміських автобусів.

Листівка початку ХХ ст.

Міський автобусний маршрут Львів – Скнилів в 1928 – 1929 рр.

курсував із 6-ої години ранку до 22 години вечора із інтервалом в 1 годину.

У зворотному напрямку зі Скнилова до Львова – із 6:30 до 22:30.

Цей маршрут обслуговував автобус, що належав «Міським закладам електричним» – оператору трамвайної мережі Львова.

Кінцева зупинка міського автобусного маршруту Львів – Скнилів знаходилася на площі Копитковій (сучасне перехрестя вул.

Городоцької та Чернівецької).

На приміському маршруті Львів – Брюховичі виконувалося від 5 до 9 рейсів у день в залежності від дня тижня, а на маршруті Львів – Винники – 6 – 10 рейсів в день в залежності від дня тижня.

Приміські автобусні маршрути до Брюхович і Винник курсували від площі Мар’яцької (нині – Адама Міцкевича).

Автостанція на пл.

Старий Ринок наприкінці 1930-х років.

На міжміському маршруті Львів – Жовква щодня крім суботи виконувалося по 8 рейсів, на маршруті Львів – Городок-Ягелонський щодня було два рейси, а у п’ятницю – три.

Тричі на день зі Львова відправлялися автобуси до Трускавця.

На автобусних маршрутах Львів – Яворів, Львів – Немирів, Львів – Перемишляни, Львів – Радехів, Львів – Сокаль виконувалося по одному рейсу щодня.

Щодня крім суботи виконувалося по одному рейсу на маршрутах Львів – Янів – Яворів – Немирів – Любачів – Олешице, Львів – Рава-Руська, Львів – Самбір та Львів – Стрий.

Кінцева міжміських маршрутів розміщувалася біля Музею художнього промислу (польською – Museum Przemyslu Artystycznego, нині – Національний музей у Львові).

У 1930-х роках кінцеву зупинку міжміських автобусних маршрутів перенесли спочатку на Стрілецьку площу (нині – пл.

Данила Галицького), а потім – на площу Старий Ринок – стоянка автобусів розмістилася поруч із синагогою «Темпль».

Як свідчить світлина, зроблена в кінці 1930-х років, автобусний рух на Львівщині тоді був вельми жвавий.

Розклад руху приміських автобусів Львів-Брюховичі та Львів – Винники на 1928 – 1929 рр.

У другій половині 1930-х років приміські і міжміські автобусні перевезення на Львівщині виконували як приватні компанії, так і державний перевізник «Komunikacja Samochodowa PKP», який входив до складу державної залізничної компанії «PKP – Polskie Koleje Państwowe».

Розбудова державного автобусного оператора розпочалася у 1933 році – тоді компанія РКР закупила перші автобуси і відкрила перші автобусні гаражі.

Один із перших автобусних гаражів компанії PKP на Галичині був створений в Коломиї.

Офіційною датою початку роботи компанії «Komunikacja Samochodowa PKP» вважається 30 травня 1934 року.

Протягом 1934 року автобуси цього оператори обслуговували маршрути загальною довжиною 2800 км.

і перевезли понад 861 тисячу пасажирів.

У 1938 році державний оператор володів 152 автобусами і за рік перевіз понад 4 мільйони пасажирів.

Розклад руху приміського автобуса Львів – Винники на 1931 р.

Із приватних операторів, які обслуговували приміські автобусні маршрути на Львівщині в 1930-х роках, потрібно загадати компанію «PAP», яка у 1931 році обслуговувала маршрут Львів (вул.

Личаківська, кінцева трамвая № 1) – м.

На маршруті тоді курсував автобус «URSUS», який щодня виконував по п’ять рейсів.

Пізніше цей же маршрут обслуговувала компанія «ZAW» із Винник.

Перший автобус із Львова до Винник відправлявся о 05:50, а останній о 21:00 у будні та у 21:45 по неділям.

Загалом виконувався 21 рейс в будні і 22 – в неділю.

Інтервал руху на цьому маршруті становив біля 1 години в позапікові години, а у ранішній та вечірній «пік» інтервал становив 15 – 40 хв.

Перший рейс автобуса із Винник відправлявся о 06:30, а останній – о 22:10 в будні і о 23:15 в неділю.

Автобус польського виробництва «URSUS».

Такі машини у 1931 р.

курсували на маршруті Львів – Винники.

Щодо міжміських автобусних перевезень, то приватна компанія-перевізник «PAZ» із міста Жовква на Львівщині у липні 1938 року обслуговувала міжміські автобусні маршрути Львів – Сокаль – Варяж – Белз, Львів – Сокаль – Тартаків, Рава-Руська – Немирів, Львів – Немирів, Львів – Рава-Руська, Львів – Яричів та Львів – Радехів.

Перевізник «Томашівсько-Замойська спілка самоходова» у 1930-х роках обслуговував щоденний автобусний маршрут Львів – Замостя через Жовкву, Раву-Руську, Белжець та Томашів.

На цьому маршруті курсував автобус марки «LUX».

У Львові цей автобусний маршрут мав кінцеву на Стрілецькій площі (нині – пл.

Данила Галицького).

Цей же перевізник обслуговував маршрут Львів-Томашів тут на початку курсував один, а потім два автобуси.

Розклад руху приміського автобуса Львів – Винники.

1930-ті рр.

Після Другої світової війни відновлення автобусного сполучення в межах Львівської області розпочинається восени 1946 року після створення Автобусно-таксомоторної бази Облавтотрасту (потім – Львівський автобусно-таксомоторний парк, нині Львівське АТП № 14631).

У перші роки роботи підприємство обслуговувало автобусні маршрути в межах міста Львова, а також приміські маршрути до Брюхович, Винник, Рудна, Солонки та Куликова.

На початку 1950-х років відкриваються внутрішньобласні автобусні маршрути до райцентрів Львівської області Бродів, Жовкви, Городка та ін.

Із 1952 року відкриваються міжобласні автобусні маршрути Львів – Київ, Львів – Проскурів та міжреспубліканський Львів – Брест.

Станом на 1955 рік автобуси Львівського автобусно-таксомоторного парку обслуговували міські, приміські та міжміські автобусні рейси.

У місті на той час було усього 5 автобусних маршрутів із кінцевою біля Львівського театру опери і балету: до Аеропорту, в село Зимна Вода, на Левандівку, на Сихів та по вул.

Варшавській до Голоска.

Автобуси (ймовірно компанії «Chevrolet»), які курсували на міських маршрутах Львова у 1930-тих рр.

Автовокзал, який обслуговував міжміські автобусні рейси у 1950-ті рр.

розміщувався на пл.

Ярослава Мудрого (нині Князя Святослава), 5.

Поруч було розташовано і автопідприємство.

Із автовокзалу на пл.

Ярослава Мудрого відправлялися міжміські автобуси до Києва, Рівного, Луцька, Бродів, Чернівців, Вінниці, Хмельницького, Ужгорода, Трускавця, Белза, Заліщиків, Перемишлян, Глинян, Краковця, Нових Стрілищ, Немирова, Сокаля, Великих Мостів, Дрогобича (через Самбір) та Стрия.

Окрім рейсових автобусів на маршрутах до Києва, Ужгорода, Дрогобича, Заліщиків, Трускавця і Моршина курсували легкові автоекспреси (мікроавтобуси).

Квитки на проїзд у міжміських автобусах продавалися у касі львівського автовокзалу.

Було передбачено попередній продаж автобусних квитків за 7 днів до відправлення автобуса, у т.

із доставкою квитків додому (вартість послуги – 5 радянських рублів, після реформи 1961 р.

– 50 коп.).

Таблиця вартості проїзду в автобусах перевізника «PAZ» із Жовкви.

1938 р.

Окрім автовокзалу в 1950-х роках функціонувала також приміська автобусна станція із офіційною адресою вул.

Пильникарська, 2.

У реальності майданчик для автобусів знаходився на пл.

Старий Ринок.

Звідси вирушали приміські автобуси до Брюхович, Городка, Дублян, Куликова, Винник, Липників, Буську, Куровичів, Миколаєва, Жовтанців та іще низки населених пунктів.

Згодом приміську автобусну станцію перенесли до залізничного вокзалу Підзамче на пл.

Криничній обабіч вулиці Богдана Хмельницького.

Низка близьких приміських автобусних маршрутів отримала кінцеву на пл.

Центральній (нині пл.

У 1960-1970-х роках обсяги як приміських, так і міжміських автобусних перевезень значно зросли.

Відповідно, виникла потреба у створенні цілої мережі автостанцій (як правило, на околицях міста).

Крім того, на околиці міста Львова біля південного в’їзду в місто обабіч вулиці Стрийської, було вирішено розмістити новий центральний автовокзал Львова.

Ця ділянка належала Тресту зеленого будівництва, крім того на місці майбутнього автовокзалу розміщувалося кілька приватних особняків.

Ці будинки були знесені, а їх мешканці – відселені в інше житло.

Міжміський автобус капотного типу державного перевізника «Komunikacja Samochodowa PKP».

Друга половина 1930-х років.

Рішення про будівництво нового автовокзалу у Львові було прийнято Міністерством автомобільного транспорту Української СРСР 27 жовтня 1969 року.

Проект нового автовокзалу розробляли у львівській філії інституту «Діпромісто» із 1971 по 1973 р.

Замовником проекту було Львівське виробничо-господарське об’єднання автостанцій.

Відповідно до проекту вартість будівництва комплексу автовокзалу складала 1,75 млн.

радянських рублів в цінах 1973 р., в тому числі сама будівля автовокзалу – 1,2 млн.

Стиль будівлі – модернізм.

Над проектом автовокзалу «Львів» працювали архітектори Валеріан Сагайдаківський, В.

Леохновський та Микола Столяров, а також інженери В.

Бойків та А.

У проектуванні львівського автовокзалу брав участь також професор Львівської політехніки, доктор технічних наук Богдан Гнідець, який розробляв конструкції збірно-монолітного кесонного перекриття залу та фасонні ригелі рам.

Міжміський автобус державного перевізника «Komunikacja Samochodowa PKP».

Друга половина 1930-х років.

Будівництво автовокзалу на вул.

Стрийській, 109 розпочали у 1976 році.

Будівельні роботи тривали чотири роки і у 1980 році новий автовокзал міжміського сполучення було введено в експлуатацію.

Він був розрахований на обслуговування 500 – 800 пасажирів на годину і до 15000 пасажирів на добу.

Після відкриття автовокзалу «Львів» до нього був запущений автобус-експрес маршруту № 18 Залізничний вокзал – Автовокзал.

Крім того, у 1980-ті рр.

курсувало маршрутне таксі, яке сполучало автовокзал із аеропортом.

Лише із 10 грудня 1982 року до нового львівського автовокзалу від кінцевої «7-й кілометр Стрийського шосе» було відкрито рух по новозбудованій тролейбусній лінії.

До автовокзалу почали курсувати тролейбусні маршрути №№ 3 і 5.

На туристичній мапі Львова, виданій у 1979 році, позначено 3 автобусні станції: поруч із головним залізничним вокзалом на пл.

Вокзальній (Двірцевій), поруч із залізничною станцією Підзамче обабіч вул.

Хмельницького та на вул.

Базарній (Краківський ринок).

На туристичній мапі Львова, виданій у 1987 році, позначено центральний автовокзал «Львів» та шість автобусних станцій.

Будівля на пл.

Князя Святослава, у якій в 1950 – 1960-х рр.

розміщувався Львівський автовокзал.

На початку 1990-х років в нашому місті діяла мережа із центрального автовокзалу «Львів» та 7 автостанцій, які обслуговували міжміські та приміські автобусні маршрути:.

Автостанція поруч із головним залізничним вокзалом на пл.

Вокзальній (Двірцевій) у радянські часи носила № 1 (у часи незалежної України вона отримала № 8, нині автовокзал «Двірцевий»).

Історичні фото головного вокзалу Львова засвідчують – автостанція поруч із вокзалом існувала іще наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років.

На початку 1990-х років ця автостанція обслуговувала автобусні маршрути до курортів Львівської області – звідси відправлялися автобуси в напрямках Моршина, Трускавця, Східниці та Шкла.

Крім того, автостанція № 1 обслуговувала низку міжміських рейсів, в тому числі тут робили зупинку автобуси маршруту Львів – Київ.

Приміська автостанція на пл.

Криничній поруч із залізничною станцією Підзамче.

Перша половина 1960-тих рр.

Автостанція № 2 (нині – автовокзал «Північний») довгий час розташовувалася на пл.

Криничній поруч із вокзалом Підзамче.

У 1980-х цю автостанцію перенесли на околицю міста – вона розмістилася біля кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 6 поруч із кільцевою розв’язкою вул.

Ульянівської (Липинського), Б.

Хмельницького та Кукурудзяної.

Одноповерхова будівля автостанції № 2, спроектована і збудована у 1979 р.

має адресу вул.

Хмельницького, 225.

Тут містилася каси для продажу квитків, диспетчерська та зала очікування.

За проектом автостанція була розрахована на обслуговування 1000 пасажирів на добу і відносилася до автостанцій ІІІ класу.

У радянські часи автостанція № 2 обслуговувала рейси в напрямку Буського, Бродівського, Жовківського, Кам’янко-Бузького, Радехівського та Сокальського районів.

Крім того вона обслуговувала міжміські міжобласні рейси у напрямку Луцька, Ковеля та Рівного та міжреспубліканські в напрямку Бреста.

Площа Вокзальна на початку 1970-х рр.

Справа видно автобуси на автостанції.

Автостанція № 3 розташувалася на вул.

Маршала Рибалко (Симона Петлюри), 11а (бічна вул.

Із цієї автостанції на початку 1990-х років відправлялися автобуси в напрямку Городоцького, Миколаївського, Мостиського, Пустомитівського та Самбірського та Старосамбірського районів.

Добирання до цієї автостанції забезпечували тролейбусні маршрути № 9, 10 і 14.

Автостанція № 4 розташовувалося в цокольному поверсі ринку «Центральний» (нині – Краківський) за адресою вул.

Базарна, 11.

В основному ця автостанція обслуговувала автобусні маршрути в напрямку Яворівського району.

Автовокзал «Львів» на вул.

Стрийській на радянській листівці 1989 р.

Найближче до центру Львова знаходилася автостанція № 5 – на вул.

Воровського (нині – Зарицьких), 5 поруч із Стрийським ринком та площею Івана Франка.

Ця автостанція в основному обслуговувала відносно короткі автобусні маршрути в напрямку Пустомитівського району.

Автостанція № 6 розташовувалася на невеликій площі на перехресті вул.

Леніна (Личаківської), Бівакової (Голинського) та Яловець.

Споруда автостанції була у вигляді металевого павільйону із касами, диспетчерською та залом очікування, вона мала адресу вул.

Леніна (Личаківська), 154.

Ця автостанція обслуговувала приміські та міжміські маршрути в напрямку Перемишлянського та Золочівського районів.

На території автостанції № 6 знаходилася кінцева міського автобусного маршруту № 20 вул.

Леніна (Личаківська) – вул.

Наукова, поруч були кінцеві міського автобусного маршруту № 19 пл.

Різні – вул.

Леніна (Личаківська) та приміських автобусних маршрутів № 46 (179) до Винник, № 72 (137) до Лисинич та № 110 (138) до Підбірець.

Автостанція була в зоні пішохідної доступності від кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 2.

У будівлі автовокзалу «Львів» на вул.

1980-ті рр.

Автостанція № 7 знаходилася на вул.

Надійній поручі зі кінцевою зупинкою тролейбусних маршрутів № 11 і 16 «станція Сихів».

Із цієї автостанції відправлялися автобуси в напрямку Бібрки, Перемишлян та Ходорова.

У 1990 – 2000-х роках відбулася низка змін в курсуванні приміських і міжміських автобусних маршрутів по місту Львову, окрім того автобуси великого класу на зламі 1990-х і 2000-х років на більшості приміських і міжміських маршрутів були замінені мікроавтобусами, часто – переобладнаними із вантажних.

Окрім великих автопідприємств, приміські і міжміські автобусні маршрути почали обслуговувати і приватні перевізники, які часто не хотіли оплачувати послуги автостанцій.

Будівля на вул.

Зарицьких, 5 в якій за радянських часів розташовувалася автостанція № 5.

Цю будівлю знесли в 2005 р., зараз на цьому місці житловий будинок.

В результаті розширення Краківського ринку в 1990-х роках автостанцію № 4 було перенесено із вул.

Базарної, 11 на вул.

Шевченка в район Янівського цвинтаря (поруч із перехрестям із вул.

Деякі приміські маршрути облаштували собі кінцеву в районі церкви Св.

Анни на перехресті вул.

Городоцької та Шевченка.

Автостанція № 3 на вул.

Симона Петлюри.

Сучасне фото.

У 1990-х рр.

закрилася автостанція № 5 на вул.

Приміські автобуси, які відправлялися із цієї автостанції, почали відправлятися із пл.

Петрушевича та перехрестя вул.

Стрийської та Наукової.

Будівля автостанції на вул.

Зарицьких, 5 у 1990-2000-ні рр.

використовувалася для розміщення кафе-ресторана «Пляц Пруса».

У 2005 році цю будівлю знесли, на її місці збудували шестиповерховий житловий будинок.

Кінцева зупинка приміських автобусних маршрутів біля Приміського вокзалу.

Початок 2010-х рр.

П’ятий номер отримала автостанція, що обслуговує маршрути в напрямку Бібрки, Перемишлян та Ходорова.

Її перенесли ближче до центру – на кільцеву розв’язку вул.

Зеленої, Пасічної та Луганської в будівлю диспетчерського пункту ЛКП «Львівелектротранс» (вул.

Луганська, 2), який розміщувався на кінцевій зупинці тролейбусного маршруту № 8, який було закрито на початку 1990-х років.

Автостанція № 4 на вул.

Початок 2000-х рр.

Протягом 1990-х – початку 2000-х рр.

практично перестала працювати автостанція № 3 на вул.

Симона Петлюри.

Справа в тім, що ця автостанція із точки зору міської комунікації облаштована не дуже вдало.

Логістична проблема проявилася після скорочення кількості тролейбусів на маршрутах в першій половині 1990-х років.

Отож, після того, як наприкінці 1996 року було відкрито Приміський вокзал обабіч вулиці Городоцької, перевізники перенесли кінцеві зупинки автобусних маршрутів на площу перед цим вокзалом.

Деякі рейси також почали відправлятися із автостанції № 8 біля Головного залізничного вокзалу.

Автостанція № 5 на вул.

Луганській, 2.

Сучасне фото.

У перші роки ХХІ століття припинила існування автостанція № 6 – великі автобуси на маршрутах до Перемишлянського та Золочівського районів змінили мікроавтобуси.

Офіційною ж причиною закриття автостанції стало рішення суду – не витримувалися норми відстані від автостанції до житлових будинків.

У будівлі автостанції зараз розмішується спеціалізований магазин «Все для меблів», крім того в цій будівлі деякий час працював насінневий магазин.

Кінцеві зупинки автобусних маршрутів Золочівського та Перемишлянського напрямків нині розміщуються на вул.

Личаківській (від вул.

Тракт Глинянський до вул.

Для автобусів облаштовано «кишені», а для пасажирів – лавочки та павільйони.

Автостанція № 2 на вул.

Хмельницького до реконструкції.

Початок 2010-х рр.

У 1990-х – на початку 2000-х років значно скоротилася і кількість відправлень із автостанції № 2.

Іще на початку 1990-х років на вул.

Волинській і Промисловій стався провал каналізаційного колектора.

Отож трамваї маршруту № 6 перестали курсувати до автостанції – їхньою кінцевою стало трамвайне депо № 2.

На початку 2000-х років, коли автобуси на низці маршрутів замінили «маршрутки», їх власники облаштували кінцеві в районі пр.

Чорновола та пл.

Ситуація дещо покращилася після того, як у 2002 році було відновлено рух трамваїв до вул.

У 2000-х рр.

власники ринків «Південний» та «Шувар» намагалися облаштувати поруч із цими ринками приміські автостанції.

Проте ці спроби не були успішними.

Візуалізація проекту реконструкції автостанції № 2 на вул.

2012 р.

У 1990-х – на початку 2000-х років значно розширюється мережа міжнародних автобусних маршрутів, які курсують через Львів.

На початку на таких автобусних маршрутах здебільшого використовувалися автобуси «Ikarus» угорського виробрництва.

Проте вже в першій половині 2000-х років українські перевізники починають закуповувати для міжнародних рейсів туристичні автобуси європейського виробництва, які виявилися значно вищими, а ніж ті автобуси, які експлуатувалися в країнах колишнього соціалістичного табору.

Непристосованим для обслуговування високих туристичних автобусів європейського класу виявився і центральний автовокзал Львова.

Лише у 2016 році тут було проведено часткову реконструкцію – вирішили на перонах заглибити сам заїзд для автобусів, що дозволило покращити посадку і висадку пасажирів.

Автовокзал «Північний» після реконструкції.

2014 р.

Про реконструкцію автостанції № 2 почали говорити у кінці 2000-х років, адже на той час автостанція обслуговувала 5,5 – 6 тисяч пасажирів на добу.

Проектом реконструкції було передбачено перетворення автостанції третього класу в автовокзал першого класу, який отримав назву «Північний».

Наприкінці 2009 року відбулися громадські слухання, присвячені реконструкції автостанції.

Візуалізацію проекту реконструкції автостанції № 2 в автовокзал «Північний» було представлено у квітні 2011 рю До робіт із реконструкції автостанції № 2 у автовокзал «Північний» приступили в 2012 році.

Загалом у проект реконструкції автостанції планувалося інвестувати 9 мільйонів гривень.

Завершити реконструкцію планувалося в кінці 2013 року.

Робота автостанції під час реконструкції не припинялася – вона продовжувала приймати і відправляти автобусні рейси.

Касовий зал автовокзалу «Північний».

2014 р.

Урочисте відкриття автовокзалу «Північний» відбулося 25 жовтня 2013 року.

Реконструйований автовокзал розрахований на обслуговування понад 10000 пасажирів щодоби та на прийом і відправлення понад 1000 автобусних рейсів.

Загальна площа нової триповерхової будівлі автовокзалу склала 1500 кв.

Відповідно до умов класності автовокзалу «Північний» було присвоєно І клас.

Автостанція № 8 біля залізничного вокзалу до реконструкції.

У середині 2010-х років було проведено реконструкцію автостанції № 8 на площі Двірцевій у автовокзал «Двірцевий».

Відкриття автовокзалу після реконструкції відбулося 25 грудня 2015 року.

Автовокзал «Двірцевий» розрахований на обслуговування до 500 автобусних рейсів щодня, в його будівництво було вкладено 9 мільйонів гривень.

Автовокзал «Двірцевий».

2016 р.

26 серпня 2015 року виконком Львівської міськради прийняв рішення про відкриття на вул.

Городоцькій, 359 нової автостанції «Західна», яка мала обслуговувати автобусні маршрути в напрямку Городоцького, Мостиського, Самбірського, Старосамбірського і Турківського напрямків.

Відповідно ТзОВ «Бізнесресурс» отримало згоду на облаштування і відкриття тимчасової автостанції.

Тимчасова будівля автостанції «Західна».

2016 р.

Офіційне відкриття автостанції «Західна» відбулося 1 червня 2016 року, проте деякий час автостанція практично не працювала, адже автобуси обласних маршрутів тут не зупинялися і прямували до приміського і головного вокзалів.

Згодом владі Львова таки вдалося змусити низку перевізників «закоротити» свої маршрути до автостанції «Західна», попри її незручне для пасажирів розташування.

Антон ЛЯГУШКІН.

Автор висловлює подяку за надання цінних історичних матеріалів шанувальнику історії громадського транспорту міста Львова Андрію Дрималику.

Список джерел інформації.

Rozklad jazd autobusow.

Lwow 1928/9.

– Lwow: Drukarnia I.

Fridmana, 1928 – 36 ст.;.

Вуйцик В.

С., Липка Р.

Зустріч зі Львовом.

– Львів: Каменяр, 1987 – 175 ст.;.

Лемко І., Михалик В., Бегляров Г.