відома Марія Карп’юк, або снітинська королівна живопису

Про її красу ходили легенди – вродлива брюнетка, вихованка школи Олекси Новаківського, художниця-модерністка Марія Карп’юк.

Її називали найталановитішою, найперспективнішою і найвродливішою ученицею Олекси Новаківського.

На персональну стипендію від Андрея Шептицького у 1929 році Марія Карп’юк стажувалася у Луврі (Париж), про що свідчить лист і перепустка, збережені в роду Самуляк-Сорохтеїв.

Малювала реалістичні портрети, пейзажі та натюрморти з рисами імпресіонізму та постімпресіонізму.

Проте історія її життя та творчості – багато в чому непізнана.

Народилася Марія Карп’юк 13 червня 1901 року в місті Снятин у багатодітній родині Василя Карп’юка та Михайлини Алімурки.

Їхня родина проживала на вулиці Вірменській (сучасна вулиця Воєводи Коснятина), і їхній дерев’яний будиночок довгі роки був місцем зустрічі і спілкування української інтелігенції Снятина.

Василь Карп’юк семеро своїх дітей (синів Михайла, Лонгина, Володимира і Ярослава, а також доньок Наталію, Ольгу та Марію) виховував освіченими і патріотичними.

Головним у дитячому вихованні вважав те, щоби його діти «мали характер» [2].

Батько сімейства був великим поціновувачем книг, мав чималу бібліотеку української та німецької літератури, передплачував віденську та українську періодику і тримав руку на пульсі культурно-мистецьких подій краю.

Що цікаво – Василь Карп’юк інвестував не тільки у освіту синів (що в тогочаснім суспільстві було звичніше), він вкладав душу і в освіту та розвиток доньок.

Одна з його доньок – Ольга, на жаль, померла у юному віці, вчителюючи у Яремчі, Для дочок – красунь Наталії, Ольги та Марії – батько Василь зібрав також спеціально нотну бібліотеку.

Марія Карп’юк, 1920-ті роки.

Оскільки у фокусі нашого нинішнього дослідження – Марія Карп’юк, то зупинимо свою увагу на тому, як склалася її доля.

Ще з юності Марія виявляє правдиве зацікавлення живописом, а тому вже по смерті батька, за підтримки старших братів вона приймає рішення вивчати живопис у школі Олекси Новаківського у Львові.

Навчання 1923-1928 років дало свої результати: вже зовсім скоро Марію Карп’юківну виокремлюють як найталановитішу, найпомітнішу ученицю школи Олекси Новаківського.

Сама дата початку навчання потребує додаткового уточнення.

За версією дослідниці Любові Волошин, Марія Карп’юк стала ученицею Олекси Новаківського у 1924 році [1].

Проте в дослідженнях про перебування Володимира Самійленка на Покутті [5]ми дізнаємося, що Марія Карп’юк врятувала від безвихідного становища свою студентську товаришку Галину Шах, дочку Володимира Самійленка, і запросила їх оселитися у Снятині.

Як свідчить лист Марка Черемшини до Володимира Гнатюка (а саме в домі Черемшини оселилася Галина Шах), то вже в 1923 році Володимир Самійленко і його донька переїхали до Снятина.

А отже, вже на той час Галина і Марія були знайомі.

А як випливає зі спогадів Наталії Семанюк, знайомі дівчата тому, що разом винаймають кімнату Львові під час навчання.

Як зазначає Ірина Різун, завідувач Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові, у фондах їхнього музею дані, що стосуються початку навчання Марії Карп’юк (фото чи епістолярні джерела) – відсутні.

Проте логічне зіставлення двох дат – 1923 і 1924 – авторку цього дослідження схиляє таки до дати «1923».

Школа Олекси Новаківського створена у цьому ж таки 1923 році за ініціативи та фінансової підтримки Андрея Шептицького.

Це перша українська художня школа у Східній Галичині з чіткою національно-центричною спрямованістю.

У майстерні Мистецької школи Олекси Новаківського.

Сидять зліва направо: С.

Гебус, М.

Карп’юк, О.

Новаківський із синами, О.

Плешкан, Г.

Стоять (зліва направо): С.

Луцик, А.

Малюца, В.

Булик, П.

Годис, С.

Гординський, М.

Мороз, В.

Гриценко, Л.

Пацуркевич, Л.

Фото 1927 р.

Олекса Новаківський з учнями на терасі майстерні.

Сидять зліва направо: Ольга Плешкан, Марія Карп’юк, Олекса Новаківський.

Стоять зліва направо: Антін Малюца, Стефанія Ґебус, Володимир Гриценко, Михайло Мороз.

1925 рік.

Під час третього року навчання, приїхавши на вакації, Марія у Снятині зустрічає свою долю – відомого художника Осипа Сорохтея.

На той час чоловік відбуває «заслання»: за карикатуру, намальовану на директора гімназії у Станиславові, де викладав Осип Сорохтей, його переводять вчителювати до Снятина, містечка на Покутті.

Осип Сорохтей.

Тут, у домі Марка Черемшини (чоловіка рідної сестри Марії Карп’юк, відомого українського письменника) Осип Сорохтей і знайомиться з вродливою і дуже делікатною панною.

Зовсім скоро пара одружується, Марія малює портрет Осипа Сорохтея під час того, як вони разом ходили на етюди.

Ця картина з-поміж інших експонувалася на колективній виставці школи Олекси Новаківського у Львові.

На відкритті виставки були присутні Марія Карп’юк та її старша сестра Наталя.

Там були також представлені інші полотна Марії Карп’юк, серед них – і портрет сестри Ольги.

Проте доля їхня драматична.

Виставка була розгромлена «шовіністичними пілсудчиками», і вціліли лише поодинокі картини, Очевидно, Осип Сорохтей, у якого були непрості стосунки з польською владою і цілком зрозуміле ставлення до політики шовінізму, попереджав Марію про подібний хід подій, бо далі Карп’юківна пише йому таке: «Вчителю, ви маєте якесь провидіння: зі всіх знищених творів залишився лише ваш портрет.

Мануха Карп’юк».

А ще, іронія долі в тому, що переведення до Снятина, яке Осип Сорохтей спочатку сприймав як покарання, стало точкою відліку цілком нового періоду – час, проведений у Снятині, він вважає відтак найщасливішими у своєму житті.

Снятинці називали його професором – через краватку-метелик і делікатну вдачу, а він на роверику любив у погожу днину їздити селами Снятинщини і малювати етюди.

Донька Осипа та Марії Сорохтей, Христина Сорохтей, згадує: «…Час, прожитий Сорохтеєм у Снятині, він називав потім найщасливішим у житті.

Передусім, тому що вони були опромінені знайомством з моєю мамою.

Мама, Марія Карп’юк, в той час навчалася у школі відомого українського художника Олекси Новаківського у Львові.

До Снятина вона приїжджала, як звичайно, на канікули і не могла не зустрітися з Сорохтеєм.

У такому невеликому містечку кожна людина на видноті.

Їх познайомили.

Взаємна симпатія, спільність зацікавлень проклали дорогу почуттям, які в майбутньому з’єднали їх долі.

Тоді, влітку 1927року, вони ходили разом на етюди і критикували свої щойно закінчені, або й не закінчені роботи.

Саме цього літа мама зробила прекрасний портрет Сорохтея, який на щастя, зберігся» [4].

Митрополит Андрей Шептицький на відкритті другої виставки учнів Мистецької школи О.

Новаківського в Академічному домі.

Перший ряд (сидять зліва направо): невідома, Ярослав Гординський, Олекса Новаківський, Антін Рак, митрополит Андрей Шептицький, невідомий, Ярослав Пастернак, невідомий.

Другий ряд (зліва направо): Степан Луцик, Антін Малюца, Григорій Смольський, двоє невідомих, Стефанія Ґебус, Марія Карп’юк, Ольга Плешкан, Володимир Гриценко, Олексій Друченко, Василь Дядинюк та невідомі.

Вгорі стоять зліва направо: Володимир Сениця і двоє невідомих.

Світлина Левка Янушевича, жовтень 1928 р.

Багато чого змінюється з приїздом Олекси Новаківського, про це пише мистецтвознавиця Олена Ріпко.

Як зрозуміло з контексту – Осип ревнує Марію до її вчителя: «Він боляче сприймає приїзд Олекси Новаківського, що виділяє Марію серед своїх учнів через небуденну її вроду, природну щиру вдачу.

Збираючись на відпочинок у Карпати, відомий маляр зупиняється на тиждень у родині Ульванських, друзів Сорохтея.

Осип має можливість спостерігати за Новаківським, і той здається йому старим і бундючним, спосіб вести розмову з провінціалами — зверхнім.

Не в силі терпіти зухвалу самовпевненість маестро, Сорохтей навіть перестає відвідувати друзів, аби не наражати їх на прикрощі.

Він картає себе (не зовсім слушно) за те, що над ним панують особисті переживання, а не почуття справедливості» [4].

Донька Марії Карп’юк, Надія Самуляк, зазначає: «Дуже цікавими є спостережння життя і побуту молодої родини від Марії Пішак — сироти з дому, яку господиня помешкання рекомендувала Сорохтеям в поміч яко няню.

Родина турбувалася як складеться молода сім’я Сорохтеїв.

Адже найстарша донька, Наталя Карп’юк залишилася вдовою, то дуже хотілося б щасливого заміжжя наймолодшій, Марійці.

Звісно, вона добра господинька — і на кухні знається, вишиває прекрасно Її навчання у мистецькій школі Олекси Новаківського відкрило світ малярства, який повністю зайняв її душу.

Власне,знайомство і шлюб з Осипом Сорохтеєм для Марійки Карп’юк було наче продовженням спільного мистецького життя.

Вже коли на світ з’явився первісток Сорохтеїв, юна Марися (так усі звали няню) стала справжньою нянею.

Не тільки для маленького Сяха-Славчика, Молода мама і пан Осип Сорохтеї також зверталися до юної дівчини «Наша няня».

І якщо до пана Осипа Сорохтея приходив хтось зі знайомих або навіть мало знайомих зі скаргою, що сусіди бачили, як маестро рисував шарж на цього пана, то гостя пригощали кавою з тістечком, знайомилися ближче.

Закінчувалось знайомство тим, що гість просив подарувати йому власний портрет.

І він уже не був сердитим, а сам портрет виглядав дорогоцінним подарунком.

Можливо, й досі у родинах подібних відвідувачів зберігають роботи, написаних Сорохтеєм…».

І надалі чимраз, тим більше Марія Карп’юк жертвує своєю славою заради родинного затишку.

Донька Христина пише, що мама після одруження «відклала назавжди олівець і пензель», проте тут, очевидно, мається на увазі, що Марія Карп’юк не позиціонувала себе більше як професійна художниця.

На підтвердження тому, що мисткиня продовжує малювати після заміжжя, є портрети її дітей, внуків та ін.

Лебединою піснею у професійній живописній кар’єрі Марії Карп’юк є навчання у Франції.

Так, 1929 року на запрошення і фінансування митрополита Андрея Шептицького вона стажується у Луврі, де для митрополита виконала копію «Портрет чоловіка» Флорентійської школи.

Митрополит звертається у листі до Марії «дорога дитинко», щиро зичить Божого благословення.

Молода художниця була зворушена і окрилена підтримкою Андрея Шептицького.

Перепустка в Лувр Марії Карп’юк.

Рано повдовівши, Марія Карп’юк ще більше стала розчинятися в дітях.

Вдруге виходить заміж аж у 1943 році за учителя Іллю Семотюка.

У подружжя народжується донька Надія, зараз – знана громадсько-культурна діячка Надія Самуляк.

Саме з наймолодшою своєю дитиною проживає Марія Карп’юк свої останні роки життя у Києві.

Тут в Києві, коли дочка на роботі, а онук у школі, бабуся Марія нерозлучна з олівцем — це останні риси її обличчя перед відходом в інші світи….

Внук Роман Сорохтей через багато часу згадуватиме бабусю Марію, з якою проводив літні канікули у Снятині на садибі Карп’юків «Дуже душевною була наша бабуся, такою аж, знаєте, «перечуленою», гранично турботливою.

Ми бешкетували багато, це їй додавало клопотів, але вона нас дуже любила.

В бабці був великий сад, чи не найбільший у Снятині.

А ще моя бабуся мала одне цікаве захоплення – вона чудово грала у преферанс і дуже це любила.

Багатьох зі снятинської інтелігенції вона «підсадила» на цю захопливу гру.

Я був не так наймолодшим, як випадковим учасником їхніх зібрань.

Бабуся потрохи мені пояснила правила гри і мені навіть доручали вести командний рахунок.

Щоправда, коли мама дізналася, що мене навчили грати в преферанс, то дуже здивувалася і навіть трохи сердилася».

Марія Карп’юк.

Портрет Юрія Семанюка.

Біографічний портрет Марії Карп’юк – це робота для реконструктора.

Адже стільки суперечливих дат (зіставлення різних джерел показують практично автономні результати), а ще більше – втраченого через внутрішню аскезу Марії Карп’юк.

Іноді гучність і впізнаваність імені залежить не тільки від таланту, а і від вміння «організувати свою популярність» (цитата за С.

Марія Карп’юк же свідомо відмовилася від популяризації власного імені.

Деякі з її картин зберігаються у Снятинському літературно-меморіальному музеї Марка Черемшини («Портрет Юрія Семанюка» (батька Марка Черемшини), «Літній день», «Студія в парку»), а також копія портрета матері Марка Черемшини.

Окрім високої художньої цінності, портрети батьків Марка Черемшини цінні тим, що це єдині їхні зображення, котрі дійшли до наших часів і в них повністю передано характери.

Марія Карп’юк.

Портрет матері Марка Черемшини.

Систематизацією біографії Марії Карп’юк та Осипа Сорохтея, а також реставрацією картин художниці зараз плідно займається родина Сорохтеїв разом з потужною командою однодумців.

І є всі підстави вірити, що майже через сто років після того, як художні світи Осипа Сорохтея і Марії Карп’юк розкрилися, їхні імена стануть широковідомими для поціновувачів мистецтва і земляків загалом.

Іванна СТЕФ’ЮК.

старша наукова співробітниця.

Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,.

кандидатка філологічних наук, письменниця, мистецтвознавиця.

Волошин Л.

Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біогр.

Л., 1998.

Карп’юк Михайло.

З листів… / Михайло Карп’юк // Снятин.

– Детройт, 1970.

– ч.3.

– С.19-20.

Кірєєва Р.

Родинне дерево Карп`юків зі Снятина / Руслана Кірєєва.

// Снятин.

– 2013.

– №6.

– С.

Стеф`юк І.

Володимир Самійленко: письменник, чиєї внутрішньої біографії не знає ніхто [Електронний ресурс] / Іванна Стеф`юк // Золота Пектораль.

– 2020.

*Фото – архів Романа СОРОХТЕЯ та музею Марка ЧЕРЕМШИНИ.