Зруйнувати чи залишити: як італійське місто переосмислило архітектуру доби фашизму

Вітаємо вас на «Хмарочосі»! Ми пишемо про розвиток міст вже 7 років та 190 днів. За цей час ми опублікували вже 16169 новин та статей і продовжуємо це робити щодня. Підтримайте нас щомісячним внеском! За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви сприятимете незалежній роботі редакції і допоможете робити Київ місцем для гідного життя, а діяльність влади – прозорішою.

Європейські країни, які мали досвід фашистських режимів, — це передусім Іспанія, Німеччина й Італія — досі по-різному розв’язують проблему мистецької та архітектурної спадщини тієї доби. Деякі повністю руйнують нагадування про ганебні сторінки історії, інші ж залишають пам’ятки без жодних рефлексій.

Але є й приклади альтернативних підходів, про що свідчить досвід міста Больцано-Боцена, пише BBC.

Від нульової толератності до пакту про забуття

У Німеччині зараз вкрай складно знайти нацистську архітектуру. Більшість об’єктів було зруйновано або ще під час Другої світової, або відразу після неї. З тих, що лишилися, зняли всю нацистську символіку, як наприклад, з Олімпійського стадіону в Берліні (1936). Одним з рідкісних виключень є велетенський комплекс з’їздів нацистської партії в Нюрнберзі, який перетворили на музей просто неба.

Натомість політичні сили Іспанії уклали контроверсійний «пакт про забуття». Фактично це означає удавати, ніби з 1936 до 1975 року, періоду диктатури Франсіско Франко, нічого особливого не трапилося. Тож довгий час фашистська архітектура стояла незайманою. Лише в останнє десятиліття деяку символіку почали демонтувати. Рік тому в Мелільї знесли останню статую Франко.

В Італії осереддям фашистської архітектури є квартал EUR у Римі. Це великий комплекс, побудований у 1935-1943 роках для проведення всесвітньої виставки, яка так і не відбулася. Акцент зроблено на будівлі Палацу італійської цивілізації, що нагадує Колізей, але спроєктований в аскетичному стилі раціоналізму.

Ще одна будівля комплексу — Форум Муссоліні, який зараз перейменували на Італійський Форум. Всередині є мурал «Апофеоз фашизму», що зображає Дуче в образі бога-імператора. В нижній частині зображено мертве тіло, що символізує переможений комунізм, зі зміями замість волосся. Війська союзників прикрили стінопис, але у 1996 році італійський уряд відкрив його.

Національний конфлікт у Больцано

На цьому тлі цікавим є приклад Больцано (місто-побратим Козятина), розташованого серед Альп на півночі Італії.

Больцано (нім. Боцен) мало складну історію ще до приходу до влади Беніто Муссоліні. З ХІІІ століття воно перебувало у складі графства Тіроль, і на початок ХХ століття це була австро-угорська територія, на 90% населена німецькомовним населенням.

У результаті Першої світової війни Італія анексувала Південний Тіроль, і в 1920-з Муссоліні розпочав активну кампанію з італізації регіону. Сюди масово звозили італомовних переселенців, жителів змушували міняти свої німецькі імена на італійські, розмовляти німецькою було заборонено навіть у побуті. Наразі у Больцано співвідношення німецькомовних та італомовних становить приблизно 1:3.

Спадщина Муссоліні

Від епохи фашизму в місті лишилися Монумент перемоги (1928) та Будинок фасцій (1939–1942).

Перший — це тріумфальна арка з білого мармуру, колони якої мають нагадувати фасції — пучок гілок, що символізує міць згуртованого народу (легко зламати одну гілку, але не зв’язку фасцій), звідси й походить сам термін «фашизм». Латинський напис на фризі означає: «Тут встановлено межі нашої землі, й звідси ми розповсюдили мову, право та мистецтво».

Було кілька спроб підірвати цей монумент, він також зазнавав постійного вандалізму. З іншого боку, він довгий час слугував місцем акцій італомовних неонацистів. Німецькомовні ультраправі так само збиралися біля Монумента перемоги, щоб вкотре наголосити, що італійці пригнічують їхню націю. Тож споруду довелося огородити металевим парканом.

Щодо Будинку фасцій, то тут зараз розміщується податкова. На фасаді — монументальний барельєф, що зображає становлення італійського фашизму від Маршу на Рим до колонізації Африки. У центрі композиції — вершник Муссоліні з рукою, простягнутою в римському салюті.

Німецькомовним жителям ці будівлі нагадують період фашистської італізації, коли витіснялася їхня культура та мова. Вони виступали за знесення. Зі свого боку, чимало італомовних сприймають ці об’єкти — передусім Монумент перемоги — як символи регіональної ідентичності, тріумфу Італії у Першій світовій війни, а також як меморіал загиблим солдатам.

Демонтувати або лишити як є?

Тож коли в Больцано почалися ґрунтовні обговорення долі цих двох споруд, вибір спершу бачили між двома рішеннями — демонтувати або лишити як є.

«Знести монументи означає знищити свідчення, відмовитися мати справу зі складною й багатошаровою історією та ідентичністю. І навпаки, беззастережно залишити пам’ятки — значить просто нормалізувати фашистську риторику», — зауважує Ганнес Обермайр, професор історії новітнього часу Університету Інсбрука, який брав участь у обговореннях.

Крім того, об’єкти мають художню та історичну цінність. Монумент перемоги вважається першим фашистським пам’ятником у світі. Це зразок архітектури італійського раціоналізму, над ним працювали видатні митці свого часу, такі як скульптор Адольфо Вільдт.

Альтернативне рішення

Зрештою вирішили здійснити мистецьку інтервенцію, яка б помістила фашистські об’єкти в інший, гуманістичний, контекст. Так, у підземному приміщенні під Монументом перемоги облаштували музей, присвячений історії Больцано-Боцена, а одну з колон обгорнули LED-стрічкою з написом «один пам’ятник, одне місто, дві диктатури».

Будинок фасцій вирішили перетворити на антифашистський пам’ятник за допомогою дуже простого рішення. Вздовж барельєфу розмістили підсвічену цитату Ганни Арендт «Ніхто не має права підкорятися» трьома офіційними мовами регіону — німецькою, італійською та ладинською. Нагадаємо, це будівля податкової.

«Залишення пам’яток на своєму місці дозволяє відчути контекст, в якому їх було створено. Якщо ж їх перенести до музею, ви не зможете зрозуміти, як вони впливали на місто», — коментує Андреа Ді Мікеле, професорка новітньої історії Університету Больцано.

Цитата Арендт на Монументі перемоги обеззброїла місцевих неонацистів з обох таборів. Дуже дивно збиратися під антифашистським пам’ятником. «Ми знищили їхні іграшки, так би мовити», — зазначає професор Обермайр.