Інтер’єрний урбанізм: як архітектура ТРЦ імітує міський простір і навіщо

Поняття інтер’єрний урбанізм використовують для опису інтер’єрів приміщень, які настільки великі, що функціонують як місто. Найкращий приклад таких просторів — це торговельно-розважальні центри, де відвідувачі можуть знайти пішохідні вулиці, відкриті тераси кафе та навіть парки, на кшталт оази в нещодавно відкритому в Києві Республіка Парку.

Стюарт Хікс, викладач Чиказької школи архітектури при Іллінойському університеті, присвятив інтер’єрному урбанізму останній випуск свого YouTube-влогу Architecture with Stewart.

Приклади інтер’єрного урбанізму можна знайти і в давніші часи, наприклад, у середньовічних зображеннях Раю. А лондонський Кришталевий палац ХІХ століття цілком можна вважати прототипом сучасних виставкових центрів і шопінг-молів.

У США середини ХХ століття великі закриті комерційні простори стали спробою вирішити проблему міграції людей з центру міста до околиць. Ця потреба виникає, коли місто переживає урбаністичну кризу. Наприклад, таку, що переживав Детройт наприкінці 1970-х років, коли там збудували велетенський Ренесанс-Центр за проєктом Джона Портмана.

Відвідувач ніби й перебуває у центрі міста, але це зовсім не Детройт, а захищене й безпечне середовище — свого роду фортеця, що відмежовує людину від автомобілів, злочинності, занепаду та вихлопних газів.

Один із різновидів інтер’єрного урбанізму — системи підземних тунелів у американських містах, київським аналогом яких є підземний ТРЦ між Бессарабською площею та площею Льва Толстого.

У Чикаго такий простір має назву Chicago’s Pedway. Це система підземних і надземних переходів, що простягається на понад 40 кварталів у діловому центрі та сполучає офісні хмарочоси, готелі та залізничний вокзал, загалом близько 50 будівель. Тут розміщено магазини, ресторани, галереї.

Чиказький педвей почали будувати у 1951 році й він поступово й доволі стихійно розширювався. Тож зараз частини цієї системи якісно відрізняються одна від одної — різне планування й наповнення, різні матеріали, декор та освітлення. Те, що передбачалося як цілісна структура, зараз є клаптиковою ковдрою, де за окремі клаптики відповідають різні власники. Педвей навіть пахне по-різному — прохід біля басейну, розміщеного під готелем, завжди має запах хлорки.

Поява такого міста під землею зумовлена й цілком об’єктивною причиною: в Чикаго дуже суворі зими, а клімат підземних переходів лишається сприятливим цілий рік. Так само аналогічна система підземних і надземних переходів існує в холодному Міннеаполісі. У південних містах, як Х’юстон і Атланта, мета таких просторів — укриття від спеки та надмірної вологості.

Майстром гігантської архітектури був уже згаданий Джон Портман. Передусім він відомий готелями з величезними атріумами. Інтер’єри готелю «Маріотт» в Атланті можна побачити в серіалі «Локі», де ця архітектура уособлює бюрократичну машину, що керує часом.

Хікс показує зсередини інтер’єри готелю «Хаятт Рідженсі» у Чикаго, збудованому в 1971 році. Як і в інших готелях Портмана, простір структуровано навколо велетенського атріуму, а приміщення сполучено довгими коридорами та мостами. Поодинокі м’які куточки з меблями, килимами та кімнатними рослинами покликані гуманізувати цей тоталітарний дизайн.

Сучаснішим прикладом інтер’єрного урбанізму Хікс вважає кампус Facebook у Менло-Парку, Каліфорнія, який спроєктував Френк Гері. Це також своєрідне місто-в-місті, зі своїми вулицями, кав’ярнями, магазинами та парками.

Загалом спільна особливість закритих просторів у тому, що людина відривається від різноманіття реального міського досвіду, а її часом, як у серіалі «Локі», керує хтось інший. Це стає можливим, зокрема, через невирішені проблеми міста. У той час, як назовні складно пройти запаркованими тротуарами, ТРЦ пропонує вільні від автомобілів вулиці з лавами і деревами. Будівлі назовні недоступні та недружні — а в ТРЦ ми бачимо суцільні «активні перші поверхи» з великими освітленими вітринами та безбар’єрним входом.

Водночас цей удаваний комфорт покликаний слугувати інтересам певної групи людей — девелоперів і бізнесменів. Їхній успіх дається коштом навколишніх крамничок, кав’ярень і закладів, які не витримують конкуренції. Так, незабаром у Києві на місці книжкового ринку «Петрівка» з’явиться новий ТРЦ Вагіфа Алієва. Депутат Київради Владислав Трубіцин, зараз підозрюваний у хабарництві, запевняв, що домовився з девелопером про збереження частини ринку, але проєкт ще не було презентовано.