Підземний Стебник, або офіційна екскурсія в останню діючу соляну шахту в Галичині

А ви знали що в Україні є своя Велічка – велика соляна шахта? Знаходиться вона в м.

Сіль тут добували ще за часів Австро-Угорщини.

А сумарна довжина підземних ходів зараз сягає понад 100 км, навіть є власна підземна залізниця.

І це ЄДИНА діюча соляна Шахта що збереглася на Західній Україні.

Солотвино та Калуш, на жаль, затопили.

А Стебник і далі працює, вниз щодня спускаються люди.

“Що цікавого може бути в шахті?”- спитаєте Ви.

Найперше це атмосфера.

Ти знаходишся глибоко під землею і, неначе в казці, оточений чарівними кристалами.

В соляній шахті стерильно, тут немає чорного вугілля та вибухонебезпечних газів.

Зате є цілюще соляне повітря та неземна тиша.

В соляних шахтах навіть облаштовують спеціалізовані лікарні.

В інших країнах в шахти стоять черги з екскурсій.

А в нас….

Двісті метрів під землею в шахті Стебника.

Фото А.

І таких ходів тут десятки кілометрів.

Фото А.

Другою цікавинкою шахти в Стебнику є підземні озера-луговні.

Колись вони використовувалися для добування солі.

А зараз це надзвичайної красоти водойми які можна побачити лише тут.

А ще в цій шахті на глибині 200м є справжня капличка!.

Підземне озеро в Стебнику.

Фото А.

Підземна луговня в Стебнику.

Фото А.

Ну і третє, це індустріальна складова шахт.

Величезні машини, лебідки, ковші та інша машинерія що використовується для добування солі.

Все це вражає та має свою, неповторну естетику.

Механізм для перевертання вагонеток.

Фото А.

Насоси для відкачування води з шахти.

Фото А.

Туристів в шахти Стебника, поки що, не водять.

Ми були чи не єдиною групою якій вдалося легально потрапити в це підземне царство Прикарпаття.

Так виглядає прогулянка в шахті Стебника 200 м під землею.

Ухти які тут кристали!.

Пам’ятна табличка ще з Польських часів.

Шукаємо у воді жовте золото.

Насправді це ропа насичена кухонною сіллю.

Підземне соляне озеро – луговня.

“Метро” Трускавець – Львів.

Юрій Садовий присвятив своє життя соляним шахтам.

Він на них виріс, він їх любить і з усіх сил старається їх зберегти.

Саме цей чоловік провів нам теоретичну підготовку перед спуском в Калуші.

Саме він і допоміг організувати ці легальні відвідини нашої багаторічної Мекки – останньої діючої на Галичині соляної шахти.

Місто Стебник і копри шахт на горизонті.

В’їжджаємо на територію підприємства.

Ліворуч ствол “Кюбек”, праворуч ствол “Новий”.

Він і є останній з діючих стволів-могикан соляних шахт на Галичині.

В Стебнику ми були о 9 ранку, коли шахтарська зміна розпочинається.

На ганку нас вже чекав п.

Юрій та головний геолог Шахти.

Вони проводитимуть нам екскурсію.

Перед початком екскурсії.

Фото А.

Нам, як справжнім шахтарям, видають алюмінієві номерки на спуск.

Їх ми тут же і здаємо пані на ліфті.

Ще п’ять хвилин суматохи і от уже вітер свище у вухах.

Ми летимо вниз на ліфті зі справжнім парашутом.

Саме так, з парашутом для страхування в разі обриву тросу.

Але нічого такого не сталося.

Спуск вниз тривав лише дві хвилини.

Після нього ми, несподівано для себе, опинилися в місце дуже схожому на те, де вже якось нелегально були.

Але на цей раз все законно.

Протоптаною в гірській породі стежкою йдемо до старих австрійських конюшень.

Перший горизонт.

– 120м під землею.

Зараз цим ходом ледве пройдеш бо низько, а колись тут коні бігали.

Тут ці коні відпочивали.

Годівнички для “поні”.

Протерто кінськими зубами.

Першим стволом під землю був Кюбек.

Він названий в честь одного з засновників Австро-Угорської імперії.

Спочатку тут видобувати кухонну сіль.

Вона, в ті часи, була дуже потрібною для харчування, виробітки шкіри і зберігання м’яса на зиму.

Потім надодачу почали добувати і калійні добрива.

Вони й дотепер використовуються в сільському господарстві для досягнення високих урожаїв.

«Золотий час» цих шахт припав на 60-і – 80-і роки 20 ст.

Кристали та мінерали в шахті Стебника.

Волога в повітрі окислює кристали.

Якщо відколоти кусок то видно всю їх красу!.

Юрій Садовий розповідає про кристали в Шахті.

Добуваємо собі по сувеніру.

На початку 2000-х років більшість шахт позакривалося.

Вони, на той час, вже виробили свій ресурс та вимагали значних інвестицій.

А от сталого попиту на калійні солі тоді ще не було.

Тому шахти Калуша та рудник номер 2 в Стебнику затопили росолами.

Ідея була така, що вода працюватиме як домкрат і не даватиме просідати породі на поверхні.

Та, на жаль, вчені прорахувалися.

Вода, чи то пак ропа, навпаки розмивала та розмягчувала породу.

Це робило майбутні просідання навіть ближчими.

Що, зрештою, і сталося.

Насоси для відкачування води з шахти.

Якщо вони поламаються то цю шахту скоро теж затопить.

Провалля в Стебнику на місці однієї з камер затопленого рудника номер 2.

Сухим залишився рудник номер 1 в Стебнику.

Навчені гірким досвідом інших шахт, тут нічого не затоплюють.

Навпаки, є зміна десь з 20 людей що регулярно викачує звідси воду і підтримує шахту в робочому(сухому) вигляді.

Спитаєтеся чому тут не добувають калій та не водять туристів? Все дуже просто! Бракує другого робочого ствола.

Зараз спуск можливий лише через ствол «Новий».

Та й той вимагає реставрації.

А от “Кюбек” майже мертвий.

Підйом можливий лише по дерев’яній драбині.

Згідно технології, по одному стволу мають подавати вниз пусті вагонетки або туристів, а по іншому – забирати їх повними наверх.

Саме тому в Стебнику потрібно відновити другий ствол.

Також вимагає модернізації і система вентиляції та провітрювання шахти.

Найстаріший але неробочий ствол шахти “Кюбек”.

Він веде нагору.

Самотній диспетчер ліфта коло ствола «Новий».

В свій час це був другий в Європі калійний ствол.

Такими драбинами ми колись сюди нелегально спускалися саме через цей ствол.

Тунель соляної шахти має мінливий характер.

То він рівний та гладенький, наче Львівське метро.

Потім з’являються тріщини або нерівності.

А місцями в породі настільки багато глинизни, що весь прохід потрібно укріпляти металом.

Чим більше в породі солі, тим вона твердіша.

А там де глина – все сиплеться та валиться.

Один з тунелів Стебника.

Природа потроху бере своє і поглинає діяльність людини.

Деколи приходилося згинатися щоб пройти.

А деколи тунелі рівні та акуратні.

Все залежить від їх віку та способу прокладання.

От вам і сюжет про Львівське метро.

Цей ствол прокладений ще в 60-х роках і тримається досі.

В 19 столітті всі вагонетки тягали коні.

В Стебнику так тривало аж до 60-х років 20 століття.

Після місяця роботи в шахті молоді жеребці сліпнули.

Їх виводили на поверхню, давали ще місяць від’їстися а потім рубали на м’ясо.

Зараз в шахті є залізнична колія, а над стелею висить трос до якого колись кріпили лампи освітлення.

На жаль тут давно вже нічого не видобувають: вагонетки лежать розкидані ніби після атомного вибуху.

Та з тих часів залишилися стайні, стійла і кормушки.

Дуже незвично було глибоко під землею бачити сліди перебування таких немеханістичних істот як коні.

Конюшні в підземній шахті Стебника.

Фото А.

Потім їх замінили поїзда з вагонетками Фото А.

А далі нам показали знамениті луговні.

Їх тут більше десяти.

Луговні були потрібні щоб розчинити суміш сіль + глина у воді.

Тоді глина опадала, а сіль, у вигляді ропи, викачували наверх по трубах.

Зараз від них залишилися просто величні пустоти з ропою на дні.

Кинеш гілочку в таке «озеро» і за кілька днів витягнеш магічний витвір Соляної Королеви.

Зі стелі луговні звисають куски кам’яної глини, що дзеркально відображається внизу.

Це вода що вимила зі стелі сіль, а нерозчинні частинки лишилися висіти, наче протигази в Чорнобильській школі.

Один з перших ходів в шахті.

Сюди колись пан ходив нюхати сіль.

Тому і “панський ходок”.

Місцева дошка для автографів.

Спуск до луговні.

Всередині луговні і працівники МНС для масштабу висоти стелі.

Та тут можна підземний стадіон організувати!.

Місяцева земля.

Можна знімати кіно про висадку Американців на місяць.

І потім по такій от драбинці назад.

Дуже приємно було відвідати населене людьми залізничне Депо.

Це, напевно, найживіше та найзатишніше місце у всій шахті.

Тут завжди помітні сліди перебування людей у вигляді прибраних робочих місць, записів в журналі відвідувань та харчів на столі.

Навіть проскакує якась аналогія з космосом і населеною станцією “Мир”.

Колись ми посеред ночі читали записи в “журналі відвідувань” зроблені цими людьми.

Так ми пересвідчувалися що шахта пуста і нас не «спалять».

Зараз ми вітаємося за руку та слухаємо їх враження про наше відео з катання на їхньому ж локомотиві.

Так і хочеться крикнути «Та то я знімав!».

Та щось стримує.

Для нас це розвага, для них – робота.

Працівники шахти в депо.

Той самий поїзд що на відео.

А це запасний, якщо перший поламається.

Регулятор швидкості поїзда.

Туристи їдуть на зміну 🙂.

Від Юрія Садового ми дізналися що корінь «Гал» означає сіль.

Не даремно були племена Галів, місто Галич і так далі.

Ми виміряли рівень радіації в шахті.

І тут найцікавіше! Посеред нейтральної соляної породи рівень радіації був майже нульовий, 0.05 u.

Та коли ми наближалися до порід з калієм, то фон зростав аж до 0.4u.

А це вже перевищення санітарної норми! Нічого небезпечного для здоров’я, якщо ти тут лише кілька годин.

Та в довготривалій перспективі, як для постійного місця праці, це може бути шкідливим.

За «зміну» ми заробили майже половину дози як за день в Чорнобилі.

Радіаційний фон в шахті Стебника.

Всі чекають на фотографа поки він нарешті закінчить свою справу.

МНС – Наші ангели охоронці.

Вентиляційний ствол разом з обгородженням.

Стиснений метал демонструє як потрохи осідає порода в шахті.

Підземне соляне озеро де ростуть кристали.

А ще кажуть що в природи не буває прямих кутів.

Автентичний дерев’яний молоток яким колись добували сіль.

Для чого потрібно два стволи в шахті нам вже розповіли.

А от для чого потрібно два горизонти? Та все дуже просто! На тому що перший горизонт (верхній) підривають породу.

Вона падає вниз на другий горизонт.

Це так звані «камери».

На тому що нижній горизонт, породу з камер дістають ковшами і транспортують наверх.

Власне ці камери(сотні кубічних метрів пустоти) і утворюють порожнини які загрожують нам всім проваллями на поверхні.

На щастя, в Стебнику шахта номер 1 ціла та доглянута.

Води тут нема, внизу є люди що за всім спостерігають і які вживуть необхідних заходів у разі небезпеки.

Вид на “камеру” зверху.

Фото А.

Вниз камера глибиною десь 80м.

Тут власне і добували породу.

Фото А.

В перспективі повинні були ще виникнути 3 і 4 горизонти.

Їх навіть почали розробляти.

Та, на жаль, закинули.

Зараз вони відкачані (включно з 4-им), доступні для оглядин, але дуже аварійно-небезпечні.

Спуск на четвертий горизонт.

Фото А.

На аварійному четвертому горизонті в шахті Стебника.

Орієнтовна глибина 350м.

Фото Ігоря Магновського.

На другому, безпечному горизонті, нам показують зруйновану комору.

Це місце в яке скидали породу з вагонеток для подальшого подрібнення.

Без комори техпроцес видобутку руди є неможливим.

Бо з камери виходять каменюки розміром як вагон.

Їх спочатку подрібнюють в губчатому пресі.

Подрібнену породу везуть наверх для помолу в кульовому барабанному млині.

Уххх, йдеш по шахті, а запахи так і говорять твоєму мозку щоб залишитися надовше.

Цей неперевершено-стерильний смак соленого повітря можливий лише тут.

Ти вдихаєш його на повні груди скільки є сили.

Цей запах лікує легені і мозок.

Він заставляє усвідомити цінність надр землі.

До речі, сіль в наших краях утворилася від висихання праісторичного моря багато мільйонів років тому.

Іншого джерела солі в природі не існує.

Кристали калію.

Всі дивляться як вниз полетів москаль 🙂.

Якщо за шахтою не слідкувати, то земля її дуже скоро поглине що і сліду не залишиться.

Як ось на цьому фото.

Фотографуємо капличку, вхід на другий горизонт та прапор Експлорера на фоні ліфта.

На жаль, наш час підійшов до завершення.

На поверхні персонал шахти пригостив нас чаєм з пряниками.

Прощаємося наче з членами сім’ї та йдемо дивитися в музей гірського промислу що навпроти.

Привітний та дружній колектив нас запрошує приїхати знову.

Автентична ікона святої Варвари, захисниці Шахтарів.

Фото А.

Вийшла чудова та пізнавальна екскурсія яка нам надзвичайно сподобалася.

А як могло бути інакше! Адже “Стебник” – це унікальна, в своєму роді, шахта.

Це неповторна атмосфера тишини, стерильності та спокою.

В Україні такого більше ніде не побачиш.

Відео з шахти в Стебнику.

Наша команда.

Фото А.

Мрію сюди ще раз потрапити, але вже в складі якоїсь безіменної туристичної групи що сотнями будуть сновигати взад-вперед.

Або може Китайці викуплять ці шахти та вкладуть в них свою працю і гроші.

Рис на їх безкраїх полях без добрив не ростиме! Головне щоб цей об’єкт не пропав, як всі інші 🙁.

Андрій РИШТУН.