«Українці – нація, яка знає, чого хоче»: за що бореться Україна та що очікує світ в разі її поразки. Переказ розмови Гарарі та інших

Фонд Віктора Пінчука опублікував онлайн-розмову Тімоті Снайдера, американського історика, який спеціалізується на історії Східної Європи, та Ювала Ноя Гарарі, історика та автора книг «21 урок для XXI сторіччя» та інших. У певній частині розмови до них приєднався Ігор Чанаєв, український політик та член територіальної оборони. Модератором була Енн Епплбаум, американсько-британська журналістка та письменниця. Вони говорили про Україну, її місце в світовій і європейській історії та чому війна росії проти України може вплинути на весь світ.

РедакціяMC.today розповідає найголовніше.

Українці – це нація, яка добре знає, чого хоче

У СРСР визнавали: Україна – це нація. Радянський союз мав національні підрозділи федеральних одиниць, однією з яких була Україна.

Після розпаду СРСР, з 1991 року Україна – незалежна держава. Багато людей, які зараз формують Україну і борються за неї, сформувалися саме в цей період.

У 2004 та 2014 роках українці піднялися, щоб не дати про-російському олігарху, послабити їхні інституції, державу та майбутнє.

І якщо світ донедавна ще не знав, хто такі українці, українці дуже добре знають, хто вони самі.

Українці воюють проти режиму, а не проти росіян

Ідентичність українців формувалася спочатку в дусі заколоту проти російської імперії, а потім – в опозиції до ідеї автократичної(автократія – позиція ізоляції держави. – Прим. ред.) і клептократичної(клептократія – влада крадіїв. – Прим. ред.) диктатури. Національна ідентичність українців, визначення того, ким ми є, пов’язана з ідеєю демократії.

Українці хочуть демократії, тому воюють проти путінського режиму, а не проти народу. Вони вбирають багато російської культури, говорять російською тощо. Але вони не хочуть мати автократичного путіна.

Націоналізм – це не ненависть до інших, а любов до своїх

Українці бачать різницю між етнічним і громадянським націоналізмом. Вони обрали громадянський.

Іншими словами, ви можете бути українцем, якщо таким себе вважаєте. Можете говорити російською або українською, можете бути євреєм тощо. Ви не належите до маленького племені, але є частиною великої національної спільноти. Ця ідея – нова й недавня в історії. І це є в Україні.

На Заході чомусь помилково думають: націоналізм і лібералізм протилежні, між ними треба обирати. Україна показала: не треба. Націоналізм і лібералізм можуть йти пліч-о-пліч, якщо для вас націоналізм – не ненависть до іноземців чи до меншин, а любов і турбота про своїх співвітчизників.

Війна йде за існування української нації

путін вважає: України не існує, а українці – це просто росіяни. Вони хочуть бути під росією, а їм заважає банда нацистів при владі. Через цю фантазію він вторгнувся в Україну. путін сподівався: Зеленський втече, армія здасться, а населення кидатиме квіти на російські танки. Він нічого не знав про Україну.

Українці – це реальна нація. Зеленський не втік, армія воює з усієї сили, а населення кидає в російські танки коктейлі Молотова. У цьому сенсі путін вже програв. Бо це війна за саме існування української нації.

Путін думав, що зможе повторити сценарій 2014 року

План путіна полягав у тому, щоб влаштувати в Києві державний переворот і взяти на себе владу. Цей план провалився. Він думав, що зможе повторити сценарій 2014 року, коли він окупував кілька міст без стрілянини.

путін очікував, що українці не чинитимуть опір і українська армія буде в оточенні. росія не була готова до тривалої війни. російські лідери сподівалися: все закінчиться так швидко, що не доведеться готувати російський народ до війни. Тому російська пропаганда цього разу була не настільки переконливою навіть для багатьох росіян.

Оскільки далі свого носа окупант не планував, зараз він лютує та діє за стандартною тактикою – оточує та пробує винищити цивільне населення у містах.

Путін повірив у власний міф, але ніхто не може сказати йому правду

Проблема путіна – це типова проблема кожного диктатора. Його оточення так боїться сказати йому правду, що врешті-решт він переконується у власній брехні.

Найнебезпечніше те, що коли диктатор робить помилку, він не може її визнати. Навколо немає нікого: ні незалежних партій, ні громадян, ні ЗМІ, які можуть йому про це сказати.

Він стурбований не тим, що відбувається, а тим, щоб його пам’ятали як великого російського лідера. Це пояснює, чому він не переживає про втрати своїх солдатів чи російську економіку.

Потрібні жорсткі санкції, щоб вони зачепили близьке коло путіна.

путін тягне людство у джунглі

Путін перетворює українців та росіян на ворогів та насаджує насіння ненависті для поколінь. Якщо подивитися ще ширше, то він тягне людство назад у джунглі, назад до епохи воєн.

Достатньо порівняти оборонні бюджети країн у різні часи. У 2020 році в середньому це було близько 6% бюджету країни. А у часи імператорів та князів на військо витрачали 40-50-70%.

Наступного дня після вторгнення росії в Україну Німеччина подвоїла свій оборонний бюджет. Це те, що вони мають робити в цій ситуації.

Європа має захистити того, хто захищає її

Європейська інтеграція добре служила Європі як економічна та культурна основа миру та процвітання протягом трьох поколінь. Українці це розуміють. Саме тому в 2004 і 2014 роках і зараз, коли Зеленський подає заявку на членство в Європейському Союзі, українці поставили Європу в центр своїх думок. Навіть під час війни.

В Європі не можна мати імперію. У росії процвітає олігархія, немає верховенства права тощо. Є лише імперські авантюри, щоб задовольнити лідера і відволікти населення. Європейські лідери це розуміють.

Європейська інтеграція  – це цілісна та вільна Європа. Вона має бути спроможна захистити себе та тих, хто готовий захищати її. Європейська історія твориться в Україні. Саме українці готові померти, щоб захистити себе та інших.

Щоб загладити злочини нацистської епохи, Німеччина має боротись за демократію

Німці можуть допомогти Україні. Але коли путін сказав, що хоче денацифікувати Україну, він натиснув багато кнопок. Німцям важливо знати: світ не вважає їх нацистами, їм не потрібно це щоразу доводити. Вони не мають боятися: якщо візьмуть в руки рушницю або підвищать голос, світ назве їх нацистами.

Саме тому німці не мають стояти осторонь. Якщо вони хочуть загладити злочини нацистської епохи, вони повинні боротись за свободу для демократії. Це буде найкраща спокута.

У війні, яка хоче вбити єврейського президента та зруйнувати демократію задля денацифікації, щось іде не так.

Не треба бути пацифістами

Європейці вважають: вони мають бути пацифістами та не повинні воювати. Це неправильно. Європа повинна боротися проти:

•  тиранії;
• автократії;
• геноциду.

Так, потрібно зробити все можливе, перш ніж доведеться воювати. Особливо, якщо це війна між наддержавами з ядерним потенціалом.

Якщо у країни є такі цінності, як демократія та свобода, за них треба боротись. Вони не приходять самостійно. Немає історичного процесу, який гарантує їх, немає устрою, який їх зберігає. Війна в Україні показує, що покращення саме по собі може не статись.

Історія формує сьогодення

Існує хибна думка: історія визначає сьогодення та майбутнє. Наприклад, якщо сотні років люди жили в автократичній системі, у них просто не може бути демократії. Україна показує: це неправда.

Українці жили при царях і радянському режимі. Але вони вибрали ліберальну демократію та багато разів боролися за неї. Це означає: навіть, якщо ви сотні років жили в автократії, ви все одно можете вибрати демократію. І це обурює путіна.

Історія важлива. Вона впливає на сьогодення, але ніколи його не визначає. Завжди є вибір, яким буде майбутнє.

росія може перестати бути автократичною диктатурою чи клептократією. Україна може перестати бути колонією росії, як було в срср, а до того в російській імперії. Майбутнє не визначається ні історією, ні географією, ні кліматом.

Коли при владі диктатор, країна не розвивається

Демократія – непередбачувана. Зеленський був російськомовним коміком, який отримав 73% на президентських виборах. Теперь він президент країни, де йде війна. Він зі своїм народом. Його мужність надихає європейців і американців. Це непередбачувано.

Чим більше у вас демократії, тим більше у вас непередбачуваності. Тим більше можливостей вирватись з замкнутого кола. Коли диктатор перебуває при владі весь час, країна не розвивається.

Що можуть зробити іноземці

Ось що допоможе Україні:

• Закрите небо – над Україною не повинно бути авіації чи ракет з боку рф.
• Санкції – вони можуть стати відправною точкою для протестів. Активи олігархів мають бути заморожені по всьому світу, щоб на путіна почало тиснути найближче коло.
• Боротьба з пропагандою – росіяни не знають, скільки їхніх солдатів померло. За перші шість днів війни вони втратили понад 5 тис. людей, а це більше, ніж під час першої війни в Чечні.

Ось що можуть зробити інші:

• пожертвувати гроші;
• віддати старі речі для біженців із України;
• натиснути на політиків, наприклад, виходити на протести чи писати їм листи;
• приєднатись до волонтерської організації – 50 людей, які діють разом, можуть досягти більше, ніж 500, які працюють окремо.

Ще можна розповідати росіянам, що насправді відбувається в Україні. Або хоча б публікувати правдиву інформацію у своїх соцмережах.

Політики можуть допомогти Україні вступити до ЄС, надати зброю, дрони тощо. Якщо ви виступаєте проти війни та насильства, пам’ятайте: ця зброя захистить людей. Ви не розпалюєте війну, ви допомагаєте її закінчити. росія обстрілює міста та цивільне населення. Українці мають бути в змозі дати їм відсіч.

Ще можна виділити кошти для допомоги біженцям та для лікування поранених в Україні. Люди, які не воюють, але працюють в лікарнях, доглядають за дітьми, куховарять та годують людей та роблять все інше, щоб зберегти економіку та життя людей, теж виконують важливу задачу.