В срср було ядерне озброєння, щоб помститися за удар. Де воно зараз і що про нього відомо: переклад

Валерий Яринич нервно смотрит через плечо. Одетый в коричневую кожаную куртку, 72-летний бывший советский полковник сидит в задней части тускло освещенного ресторана Iron Gate в Вашингтоне. Настал март 2009 года – два десятилетия назад упала Берлинская стена, но худощавый и подтянутый Яринич встревожен, как скрывающийся от КГБ информатор. Он начинает шептать тихо, но жестко.

«Система Периметра очень, очень полезна, – говорит он. – Мы снимаем уникальную ответственность с высоких политиков и военных». Он снова оглядывается.

Ярынич говорит о российской машине Судного дня. Это настоящая рабочая версия окончательного оружия, всегда существовавшая лишь как фантазия одержимых апокалипсисом писателей-фантастов и параноидальных изуверов. Историк Льюис Мамфорд назвал ее центральным символом научно организованного кошмара массового истребления. Яринич, ветеран советских ракетных войск стратегического назначения и советского Генштаба, помог ему построить его.

В 2009 году издание Wired разобралось , что такое «Периметр», зачем он нужен и что о нем известно сейчас.

Редакция MC.today рассказывает самое главное.

Кто создал «Периметр» и почему о нем так мало известно

Суть машины заключалась в том, чтобы гарантировать автоматический ответ СССР на американский ядерный удар. Даже если бы США неожиданно напали на СССР, советский союз все равно мог бы нанести удар . Неважно, если бы США взорвали кремль, уничтожили министерство обороны, разорвали коммуникационную сеть и убили всех военных. Если наземные датчики определят, что нанесли сокрушительный удар, начнется контратака.

Техническое название системы было «Периметр», но некоторые называли его «Мертвая рука». Устройство построили в 1985 году и держали в строжайшей тайне . После распада СССР информация о системе просочилась, но, казалось, мало кто это заметил.

На самом деле, Яринич и Брюс Блэр, бывший офицер запуска американских межконтинентальных баллистических ракет Minuteman, писали о «Периметре» с 1993 года во многих книгах и газетных статьях. Но о существовании машины не знала большая часть мирового сообщества и даже власти США.

Ни россияне, ни американцы на высших уровнях до сих пор не обсуждают “Периметр”. Даже говорят, что никогда об этом не слыхали. Когда бывший директор ЦРУ Джеймс Вулси узнал, что СССР построил «устройство Судного дня», его глаза похолодели. Он сказал: «Надеюсь, советы были все-таки умнее». Они не были.

Система залишається настільки закритою, що Яринич переживає: сам факт того, що він про неї розповідає, може йому загрожувати. Він, можливо, має рацію: один радянський чиновник, який говорив з американцями про систему, загинув під час таємничого падіння зі сходів. Але Яринич ризикує, адже вважає: світ має знати про «Мертву руку».

Яку роль мала виконувати машина Судного дня

Система, яку Яринич допоміг побудувати, з’явилася в мережі в 1985 році, після найнебезпечніших років холодної війни. Протягом 70-х років лідерство США в ядерній вогневій потужності поступово зменшувалося. Водночас Америка після В’єтнаму та економічного спаду здавалася слабкою і розгубленою. Потім президентом став Рональд Рейган, який пообіцяв: небезпека закінчилася.

Він хотів змусити радянський союз повірити: США не бояться ядерної війни. Багато з його радників довгий час планували ядерні бої. Це були люди, які виросли на книгах Германа Кана On Thermonuclear War та Thinking About the Unthinkable. Вони вважали: якщо у вас більше зброї та ви готові її використати, це дасть вам більше важелів впливу під час кожної кризи.

Ви або запустите ядерну бомбу, або переконаєте ворога, що можете завдати удару у відповідь, навіть якщо ви мертві.

Нова адміністрація почала розширювати ядерний арсенал США та підсилювати бункери. І це підкріплювалось прогнозами. У своїх слуханнях в сенаті в 1981 році Юджин Ростоу, голова Агентства з контролю над озброєннями та роззброєнням, сказав, що США можуть бути достатньо божевільними, щоб використовувати свою зброю. На його думку, якщо США та радянський союз використають свою ядерну зброю, за деякими оцінками, з одного боку буде 10 млн жертв, а з іншого – 100 млн. Тобто все населення не загине.

Тим часом як у малих, так і у великих масштабах поведінка США стосовно срср ставала ще жорсткішою. радянський посол Анатолій Добринін втратив зарезервований квиток на паркування в державному департаменті. Американські війська налетіли на крихітну Гренаду, щоб перемогти комунізм в операції «Невідкладна лють». Військово-морські навчання США все ближче наближалися до радянських вод.

Стратегія спрацювала. Незабаром москва повірила: нове керівництво США справді готове до ядерної війни. Ситуація була дуже небезпечною.

Через кілька місяців Рейган зробив один з найбільш провокаційних кроків холодної війни. Він оголосив: США збираються розробити щит з лазерів і ядерної зброї в космосі для захисту від радянських боєголовок. Він назвав це протиракетною обороною. Критики висміяли його, ніби це «Зоряні війни».

В москві зрозуміли: США планують атаку. Їхня система не могла б одночасно зупинити тисячі ракет, що надходять. Протиракетна оборона срср мала сенс лише як спосіб зачистки після першого удару США. Але вони думали: Америка спочатку випустить тисячі одиниць зброї по радянських містах і ракетних бункерах. Частина радянської зброї вижила б для запуску у відповідь, але щит Рейгана міг заблокувати багато з неї.

Такі «Зоряні війни» зведуть нанівець принцип: жодна зі сторін не почне ядерну війну, оскільки жодна не зможе пережити контратаку.

Зараз уже відомо: Рейган не планував перший удар. Згідно з його особистими щоденниками та особистими листами, він вірив, що приносить мир. За словами Рейгана, система була суто оборонною. Але в радянському союзі не здивувались би, якби США напали. Тому згідно з логікою холодної війни, якщо ви думаєте, що інша сторона ось-ось випустить ракету, ви повинні зробити одну з двох речей:

• запустити ракету першим;
• переконати ворога, що ви можете завдати удару у відповідь, навіть якщо помрете.

Як працює система

«Периметр» дозволяє завдати удару у відповідь, але його не так вже й легко запустити. Його розробили так, щоб він був у напівсплячому режимі, поки його не ввімкне високопосадовець під час кризи. Потім прилад почне перевіряти мережі сейсмічних, радіаційних датчиків і датчиків тиску повітря, чи є ознаки ядерних вибухів. Перш ніж завдати удару у відповідь, система повинна перевірити чотири судження «якщо/тоді»:

1. Якщо її увімкнути, вона намагається визначити, чи ядерна зброя потрапила на радянську землю.
2. Якщо системі здавалося, що так, вона перевіряє, чи є зв’язок з військовою кімнатою радянського Генштабу.
3. Якщо зв’язок є і деякий час, від 15 хвилин до години, пройшов без додаткових ознак атаки, машина б припустила, що чиновники все ще живі. Вони б мали відключити контратаку.
4. Але якщо зв’язку з Генеральним штабом не було б, тоді «Периметр» зробив би висновок: настав апокаліпсис. Він негайно передав би повноваження на запуск тому, хто керував системою в цей момент глибоко всередині захищеного бункера, минаючи рівні звичайних повноважень командування.

У той момент здатність знищити світ потрапляла б до тих, хто був на службі: можливо, високого міністра, якого прислали під час кризи, а можливо, 25-річного молодшого офіцера, який щойно закінчив військову академію. 

І якщо ця людина вирішила натиснути кнопку, контратака контролюватиметься так званими командними ракетами. Заховані в бункерах, призначених для протистояння потужному вибуху та електромагнітним імпульсам ядерного вибуху, ці ракети спочатку запускають. Потім через радіохвилі приймають кодовані накази на будь-яку радянську зброю, яка пережила перший удар. У цей момент машини мають заволодіти війною. Ракети, які злітають над радіоактивними руїнами та зруйнованими наземними комунікаціями, знищили б США.

Сполучені Штати створили версії цих технологій та розгорнули командні ракети в так званій системі аварійного ракетного зв’язку. Вони розробили сейсмічні та радіаційні датчики, щоб спостерігати за ядерними випробуваннями або вибухами у всьому світі. Але Америка ніколи не об’єднала все це в систему відплати. Вона боялася нещасних випадків і єдиної помилки, яка могла б покласти край усьому.

Натомість американський повітряний десант, який мав можливість і повноваження завдавати удари у відповідь, тримався на висоті протягом холодної війни. Їхня місія була схожа на місію «Периметр», але система більше покладалася на людей і менше – на машини.

Відповідно до принципів теорії ігор холодної війни, США розповіли срср про це.

Якщо про машину ніхто не знає, то в чому тоді її суть

За словами П. Д. Сміта, автора книги Doomsday Men, вперше заговорили про машину Судного дня в радіоефірі NBC у лютому 1950 року. Тоді вчений-атомник Лео Силард описав гіпотетичну систему водневих бомб, які могли б покрити світ радіоактивним пилом і закінчити все людське життя.

«Хто хотів би вбити всіх на землі?» – запитав він риторично.

Хтось, хто хотів би стримати нападника. Наприклад, якби москва була на межі військової поразки, вона могла б зупинити вторгнення, заявивши: «Ми підірвемо наші водородні бомби».

Через півтора десятиліття сатиричний шедевр Стенлі Кубрика «Доктор Стрейнджлав» назавжди закріпив цю ідею в суспільній уяві. У фільмі американський генерал посилає свого бомбардувальника зробити удар по срср. Тоді радянський посол зізнається: його країна щойно увімкнула пристрій, який автоматично реагуватиме на будь-яку ядерну атаку та вкриє планету смертельним «кобальт-торієм-G».

Доктор Стрейнджлав говорить у фільмі, що весь сенс машини Судного дня втрачається, якщо тримати її в таємниці. Пристрій буде стримувати ворога лише в тому випадку, якщо ворог усвідомлює, що машина існує.

Але чому радянський союз не повідомив про це світові чи принаймні Білому дому? Немає жодних доказів того, що адміністрація Рейгана знала щось про радянський план. Джордж Шульц, держсекретар протягом більшої частини президентства Рейгана, теж ніколи про це не чув.

Насправді радянські військові навіть не повідомили своїх власних цивільних перемовників про озброєння. Окрім Яринича існування системи підтвердили ще кілька людей – зокрема, колишній радянський чиновник з космічного простору Олександр Желєзняков і радник з питань оборони Віталій Цигічко. Проте детально розповідати про «Периметр» не стали. Сучасні високопосадовці росії цей механізм не коментують взагалі.

Так чому ж срср не повідомили США про «Периметр»? Кремленологи відзначають: радянські військові занадто схильні до секретності. Проте це не пояснює таку стратегічну помилку.

Мовчання частково можна пояснити побоюваннями, що США зрозуміють, як відключити систему. Але це не основна причина. За словами Яринича і Желєзнякова, «Периметр» ніколи не був традиційною машиною Судного дня. срср побудував систему, щоб стримувати себе.

Насправді «Периметр» розробили для того, щоб не допустити передчасного запуску під час кризи. Суть полягала в тому, щоб керівництво країни знало: що б не трапилося, помста все одно буде. Ті, хто на нас нападуть, будуть покарані.

Після того, як у грудні 1983 року США встановили смертоносні точні ракети Pershing II на німецьких базах, кремлівські військові планувальники припустили: від моменту, коли радар виявить атаку до удару буде 10–15 хвилин. Якщо радянський радар вловлював зловісний, але неоднозначний сигнал, лідери могли включити «Периметр» і чекати. Якщо загрози немає, можна розслабитися.

Помилка, якої зараз хочуть уникнути і Яринич, і його колега в США Брюс Блер – це мовчання. Час ядерної війни минув. «Периметр» перестав бути в центрі російської стратегії. Російський експерт з озброєнь у США Павло Подвіг називає його «просто ще одним гвинтиком у машині». Але «Мертва рука» все ще озброєна.

Для Блэра, который сегодня руководит аналитическим центром в Вашингтоне под названием Институт мировой безопасности, такие слова неприемлемы. Хотя ни у кого в США нет информации о «Периметре», он считает: отказ россиян изъять его – это пример того, что обе стороны не собираются уменьшать свои силы.

Ярынич считает: если вы знаете о ядерном управлении, вы в безопасности. Но, по его мнению, “Периметр” все еще может служить полезным целям. Да, он был разработан как средство самосдерживания, и хорошо выполнял эту роль во время холодной войны. Но не мог ли он также играть традиционную роль устройства Судного дня? Разве это не могло бы отпугнуть будущих врагов, если рассказать об устройстве?

Что может произойти, если система выйдет из строя

Ярынич уверяет: даже если система случайно подумает, что началась ядерная война, нужен хотя бы один человек, который запустит механизм. До 1985 года, по его словам, советский союз разработал несколько автоматических систем, которые могли осуществлять контратаки без участия человека. Но все эти устройства отклонили верховное командование.

«Периметр», по его словам, никогда не являлся автономным устройством Судного дня. Если будут взрывы и все коммуникации будут нарушены, только люди смогут запустить машину.