Арестович, трукрайм та котики: як заспокоюються наші читачки та редакція

Для всіх нас вже давно настала нова реальність.

Як не злетіти з глузду та справитись з колосальним емоціональним напруженням? Розповідають редакторки онлайн-журналу “Ліза”, та наші читачки.

Слава, головна редакторка онлайн-журналу “Ліза”.

В перші дні війни я заспокоювалась… роботою.

Щоб хоч якось зберегти зв’язок з реальністю та не ловити панічні атаки одну за одною, я сідала і починала працювати – розгрібала спам-коменти на сайті, чистила пошту, писала статті, підбирала до них ілюстрації.

Зараз вже маю цілу добірку особистих заспокоєнь:.

Заспокійливий трав’яний чай з будь-якої аптеки на ніч.

Допомагає заснути, якщо дуже складно.

Я й раніше у стресові моменти слухала подкасти про маніяків, а тепер слухаю цілодобово, щоб просто себе заспокоїти та переключити мозок на іншу інформацію.

Закрила для себе російських подкастерів, відкрила море англомовних та польських.

Страшні оповідання.

Горрори – це взагалі мій головний антистрес, я й до війни вживала страшенну кількість кріпі-контенту.

Зараз не маю стабільного підключення до Мережі, щоб дивитись кіно, але зі мною на читалці повна збірка творів Лавкрафта.

Читаю собі казочку на ніч.

Шотландська ранкова передача.

Останній тиждень я постійно, кожного ранку слухаю передачу “Good Morning Scotland”, і мене це з невідомих причин дуже заспокоює.

Арестович заспокійливий.

Без коментарів.

“Телебачення Торонто”.

Гумор – це важливо.

Якщо не сміятись, можна з глузду з’їхати.

Саундтрек з улюбленої гри.

Я велика прихильниця серії “The Elder Scrolls”.

У моєму теперішньому плейлисті одні тільки саундтреки з двох найулюбленіших ігор цієї серії: “Oblivion” та “Skyrim”.

Вона спокійна, атмосферна, без слів, а ще нагадує мені про буремне дитинство, коли бігла після школи виконувати квести, заробляти грошики, крафтити зброю та купувати будиночки.

Головний лайфгак – читати новинні канали тільки двічі на день.

Зараз я перевіряю новини тільки пообіді, більшість новинних каналів в Телеграмі сидять без звуку.

Я поставила пуші тільки на місцевий новинний канал, щоб знати, коли спускатись в підвал.

Сюзанна, редактор Liza.

ua та moirebenok.

З першого дня війни я була головною панікеркою в домі.

Читала новини кожну хвилину.

Та вже зараз — все інакше.

Тепер я точно знаю, як себе захистити вдома (правило 2-х стін — сподіваюся, що воно врятує).

Щоб не піддаватися паніці, я не дивлюся телевізор, не реагую на страшилки-повідомлення від знайомих, яким щось там розповіли їх знайомі або які роблять закид про погану ситуацію без вказання джерела.

Звісно, іноді в мене бувають приступи страху, та я швидко повертаюся до спокійного стану з вірою у перемогу.

А все тому, що читаю інформацію лише в офіційних джерелах — штаб ЗСУ, Офіс Президента, сам Володимир Зеленьский, КМДА тощо.

Також вивчаю новини через ЗМІ — Суспільне, НВ, Сегодня.

Якими б поганими не були новини, я намагаюсь тримати розум холодним.

Від розпачу сенсу не буде, адже головна мета ворога — зламати та підкорити український народ.

Ну і коли здається, що все пропало (хоча в мене таке буває рідко, навіть коли вікна здригаються від «вибухів») я вмикаю свої заспокійливі засоби — Олексія Арестовича, Віталія Кіма та Євгена Карася.

Кожне відеозвернення цих чоловіків допомагає більше усвідомлювати, заспокоює, підбадьорює і піднімає бойовий дух.

Анастасія П., наша читачка.

Мені допомогають заспокоїтися та відволіктися:.

Їжа та щось смачненьке (смаколики).

Перегляд мультсеріалів (“Сімпсони”, “Бургери Боба” та “Губка Боб”) до речі смішно те, що всі ці мультфільми пов’язані з бургерами.

Спілкування телефоном з сестрою, яка живе закордоном.

Спілкування з подругами, включно з тими які також залишилися в Києві і які поїхали.

Мій пухнастий друг та його молодший брат.

Стежити за ними ще те задоволення.

Мій котик – таке ж заспокійливе як і Арестович, а от молодший – шкідник.

Дядько та його брат які захищають нашу країну, та кожен день нам телефонують.

Поплакати, бо це нормально і важливо.

Граю в “Сімс 4”.

Роблю маски для обличчя (бо планую вийти заміж за когось с ЗСУ або терборони й красу потрібно підтримувати).

Вийти на вулицю, хоча б в магазин, побачивши людей, пройтись трішки по вулиці стає спокійніше.

Тікток, зараз там дуже багато класного контенту.

А для моєї сім’ї, це я.

Я зараз живу з мамою, бабусею, тіткою та двома котиками.

І я відчуваю себе у ролі мами, адже кожна з них читає купу новин, переживає, а мені доводиться їх заспокоювати.

Ось так і сама відволікаюсь.

Ірина А., наша читачка.

Не рідко ловила себе на думці, що хочу втекти подалі від новин та усього цього, але втікати у прямому сенсі — не хочу, бо я вдома, на своїй землі.

Тому допомагають інші світи, які дарують нам улюблені автори.

Читаю книжки, у які можу зануритися «з головою.

Найкраще допомагає, якщо читання магічно перетворюється на перегляд фільму.

Як не дивно, але ще допомагають жарти.

Коротка бесіда з близькою людиною, з якою можна поділитися своїми переживаннями у контексті жарту.

Не тільки виговорилася, а ще й посміялась.

Позитивні емоції зараз конче потрібні, щоб тримати себе та свій стан «у руках».

Коли ловлю себе на зростанні тривожного стану — просто обіймаю близьку людину або прошу міцно обійняти мене.

Теплі руки, що пригортають до себе, спокійне дихання, ритм серця — неначе повертають мене до реальності, та кажуть «я тут, я поруч, ми в безпеці».

Юлія К., наша читачка.

Я завжди була дуже чутливою людиною і різні життєві обставини я пропускаю крізь себе.

Кілька років Я страждала від панічних атак, колись це було щось дуже страшне і неконтрольоване.

Згодом я навчилася з цим жити, прийняла це і воно мене відпустило.

Коли я відчуваю що до мене швидко наближається хвиля жаху.

головне не дати їй забрати тебе і не лишитись контролю.

Я переконую себе, що все погане обов’язково закінчиться.

Все що зараз — це тимчасове.

Я не буду жити в цьому моменті вічно, кілька хвилин і емоційна система прийде у норму.

Закрити очі, згадати моменти які надають сил.

Якщо я втратила контроль, і страх забирає мене.

я відкриваю книгу з текстом який для мене є надхненним, і читаю його, багато разів, я намагаюсь концентрувати увагу на словах їх значенні ( щоб звести фокус з хвилювань до книги) Я читаю текст до моменту, поки мене не відпустить хвилювання.

Я думаю це щось схоже на медитацію.

Текст може бути любий, вірш, молитва, мантра, пісня тощо..

Також мій лікар радив мені, якщо ти відчуваєш тривогу, яка виникла раптово, ти відчуваєш легке запаморочення, або реальність стає якоюсь далекою.

Треба змінити свої фізичні відчуття, якщо спекотно — зап’ястя підставити під холодну воду і потримати декілька хвилин.

Якщо холодно навколо, під гарячу воду.

Також мати при собі ефірні олії м’яти, це може допомогти заспокоїти і відновити спокійне дихання.

Юля С., наша читачка.

Знаєте, перші дні війни я не боялася.

На щастя, пройшла курс заспокійливого, тому ще мала «запас» з нервами.

Але потім почався треш із панічними атаками, дрижачими руками та страшними головними болями.

Особливо після добового моніторингу новин та вибухів біля рідного міста.

Я десь почула, що потрібно «заземлятися», відчути себе в реальному часі, відчути себе живою.

Тому найперше, що почала робити, це заземлення: без кінця рахувала пальці на руках, описувала в думках інтер’єр своєї кімнати та диктувала, якого кольору смужки мого кота.

Це працює не одразу, але все ж таки.

Після кількох днів у квартирі я зрозуміла, що треба кудись виходити із квартири.

Зараз кілька разів в тиждень допомагаю мамі у магазині побутової хімії.

Там величезний потік людей та багато роботи – для тривоги зовсім не вистачає часу.

Почала їсти багато шоколаду: він допомагає мені бути енергійною та зосередженою.

Навіть від кави немає такого ефекту.

Що ж, сьогодні психологічний стан важливіший талії та сантиметрів на боках.

Також придбала собі гачок та клубок ниток.

Тепер ввечері, коли тривога особливо тримає за селезінку, я в’яжу довгу стрічку, яка навряд чи стане чимось.

Читати книжки чи слухати музику поки складно, але плейлист спотіфаю також почистила та оновила.

Звикаю до звуків поступово.

Відкопала дуже старі пісні, з самих низів, що колись повертали мене до життя.