Біженці з Маріуполя – про фільтраційні табори та примусову «евакуацію» в РФ

Вітаємо вас на «Хмарочосі»! Ми пишемо про розвиток міст вже 7 років та 263 днів. За цей час ми опублікували вже 16995 новин та статей і продовжуємо це робити щодня. Підтримайте нас щомісячним внеском! За ціною лише однієї поїздки у таксі, ви сприятимете незалежній роботі редакції і допоможете робити Київ місцем для гідного життя, а діяльність влади – прозорішою.

Росія проводить примусову «евакуацію» жителів Маріуполя на свою територію. У критичний момент, кажуть постраждалі, це була єдина можливість врятуватись, адже окупанти обстрілювали зелені коридори, якими добирались люди на захід.

З півдня українське місто межує з Азовським морем, на сході – територія, що з 2015 року підконтрольна так званій ДНР, з півночі та заходу під’їзди до Маріуполя контролює армія РФ.

Артем втратив молодшого брата в Маріуполі. Його вбило вибухом. По сусідніх будинках стріляли із танків. Він з кількома сусідами вирішили бігти до російського блокпосту. Звідти їх відправили до міста Старобешове на території ОРДЛО в так звану «ДНР». У переповненій актовій залі Артем чотири дні чекав своєї черги на «фільтрацію», пише «Настоящее время».

«Вносять до бази даних “ДНР”. Беруть відбитки пальців, фоткають тебе з усіх боків. Дивляться документи і видають папірець, з яким ти можеш в’їхати до Росії. Тобто вибір такий: або Росія, або залишатися в “ДНР”», – розповідає Артем. В РФ він одразу вирушив до фінського кордону.

Сімнадцятирічний Микита Куцарський розповідає схожу історію. Його з Маріуполя евакуювали до Донецька. Так звану фільтрацію він чекав п’ять днів у приміщенні школи. «На тату дивилися. Бо в полку “Азов” усі в татуюваннях ходять. І на синці від прикладу дивилися. Коли ти стріляв з автомата, це помітно», – згадує Микита. Росію він уже залишив, варіант залишитися там навіть не розглядав.

Такий самий вибір зробила родина Сергія із міста Рубіжне Луганської області. Нині вони їдуть через Латвію до Франції. Коли почалася війна, сім’я хотіла евакуюватися на захід України, але залізничного сполучення не було. Вантажівкою сім’я доїхала до села Нова Астрахань у Луганській області, а далі до Чорткового, до пункту прикордонного контролю для в’їзду до Ростовської області. Спецслужби РФ перевіряли мешканців Рубіжного на «благонадійність» сім годин. У Росії при оформленні статусу біженця запропонували одноразову виплату 120 доларів та ліжко-місце у пансіонаті. Вони відмовились.

Валентина Болоцьких разом із сестрою та племінником була змушена евакуюватись із Маріуполя до анексованого Криму. На маршруті Маріуполь – Бердянськ – Мелітополь – Крим вони проїхали півтора десятки російських блокпостів. Там їх змушували видаляти з телефону усі фотографії та відео зруйнованих українських міст та сіл – все, що пов’язане з війною. Валентина згадує, що було морально складно перетинати кордон, мовчати, вдавати, що все гаразд. Нині вона разом із сім’єю в Естонії. Там вони попросили статус біженців.

«Я не знаю, від чого мене звільнили. Тепер у мене ні дому, ні роботи, ні салону. Мені навіть випрати нічого. Речей немає. Я настільки вільна людина, що просто стою на вулиці, і займатися мені в найближчому майбутньому зовсім нічим» , – каже Валентина Болоцьких.

З початку війни Україну змушені були залишити близько 4,5 мільйона людей – здебільшого жінки з дітьми та пенсіонери. Найбільше біженців прийняла Польща.

Маріуполь із першого березня заблокований російськими військами, які створили в місті гуманітарну катастрофу і чинять геноцид. За даними мерії, 20 тисяч людей в місті загинули. Майже 80% тих, хто вижив, покинули місто.