Пушкін у головах. Як українська школа навчає учнів культурної меншовартості

Від початку великої російсько-української війни з новим запалом розгорнувся рух за культурну деколонізацію країни. І насамперед ідеться про “трубадурів імперії” — російських культурних діячів, які, власне, й заклали ідеологічне підґрунтя для сьогоднішньої агресії Росії проти України.

Але поки в суспільстві точаться гарячі дискусії щодо того, які вулиці перейменовувати та які пам’ятники зносити, майже ніхто чомусь не звертає уваги на сферу, де власне ці “трубадури імперії” почуваються вкрай непогано. До того ж за наші з вами гроші. Ідеться про українську освіту.

“Велет” світової літератури Пушкін

Є один цікавий предмет, за програмою якого діти досі читають і навіть вчать напам’ять таких "стовпів" російської колоніальної культури, як Алєксандр Сєргєєвіч Пушкін і Фьодор Достоєвскій. Чому колоніальної? Про це — нижче. Предмет цей називається “Зарубіжна література”. Від 5-го до 11-го класу українські школярі вивчають десятки творів іноземних письменників і чомусь серед них регулярно й систематично трапляються твори російських поетів і прозаїків.

Поезія Рембо тут сусідить з віршами Маріни Цвєтаєвой, діти дізнаються, хто такі Булат Окуджава та Константін Сімонов, і, звичайно, мають змогу вивчити щось зі спадщини Владіміра Маяковського (спойлер — його відомого вірша з безсмертною цитатою “достаю из глубоких штанин…” у програмі все ж немає). І над усім цим височить, звісно, велична постать Алєксандра Сєргєєвіча Пушкіна у всій своїй красі.

Звичайно, стверджувати, що програма “Зарубіжної літератури” всуціль просякнута русофільством, не можна. Так, у програмі багато справді відомих у світі і знакових авторів. Але з постколоніальним пієтетом до російської літератури подекуди таки біда…

Російські автори у навчальних програмах зарубіжної літератури української школи

Так, беремо програму за 5 клас. Спочатку казки різних народів світу, потім брати Грімм, це логічно, а от за ними вже - ну, звичайно, як же по іншому - Пушкін зі своєю невмирущою “Казкою про рибака та рибку”, “Казку. про мертву царівну і сімох богатирів”. Чому саме Алєксандр Сергєєвіч удостоївся такої честі взагалі відкривати тему зарубіжної літератури для українських школярів - залишається таємницею.

Але 5 класом цілющий вплив класика російської літератури на українських учнів не обмежується. Так, школярі повертаються до вивчення творів Алєксандра Сєргєєвіча у 7 та 9 класах. Звичайно, малим українцям вкрай важливо знати вірш росіянина “Я пам’ятник собі поставив незотлінний…” чи “Євгеній Онєгіна”.

Але і на цьому “пушкіноманія” укладників українських підручників з зарубіжної літератури не закінчується. Українські школярі мають не лише читати, але й вивчати російського поета напам’ять. Так, його вірші обов’язкові до вивчення згідно зі шкільною програмою і в 5 та 9 класах. Загалом, за згадками у шкільній програмі Пушкін може позмагатися з такими класиками світової літератури як Гете та Гейне. Дивно.

Про те, що Пушкін став одним з ідеологів російського імперіалізму відомо давно і про це писалося багато. “Вишуканість, із якою Пушкін створював консолідуючий образ російського імперіалізму, добре послужила нації. Він створив в уяві образ, який до цього ніколи не існував у російській літературі: горда Росія призначена керувати «бідними фінами» та іншими підкореними нею народами; у Росії повно скромних патріотів, які чесно виконали свій обов’язок на далекому Кавказі і викликають захоплення; Росія, аристократія якої не поступається вишуканістю та освіченістю найбільш рафінованим колам Заходу” - напише у “Трубадурах імперії” Ева Томпсон.

Варто ще також трохи сказати і про літературні досягнення класика російської літератури. Певно найвидатнішою таємницею російського класика усіх часів та народів є те, що великого російського поета не дуже і знають за кордонами колишньої Російської імперії та СРСР. Принаймні, значно менше, чим того ж Достоєвського чи Чехова.

Пояснюється загалом це дуже просто - Алєксандр Сєргєєч Пушкін не вніс нічого нового чи видатного у світовий літературний процес. Він скоріше є одним з талановитих наслідувачів справді видатного поета свого часу - Джорджа Байрона. До речі, Пушкін сам це визнавав. Але для не дуже розвинутої на той час російської літератури він справді прислужився добряче.

Та й не лише літературі - самі росіяни пишномовно називають його “основоположником сучасної російської літературної мови”. Проте питання - яким чином заслуги не дуже відомого у світі поета у царині розвитку локальної культури стали достатньою підставою для внесення у навчальну програму української школи - залишається відкритим.

Підручник з зарубіжної літератури за 5 клас

І як вишенька на тортик. Якщо ми візьмемо підручник з “Зарубіжної літератури” для 5 класу, то там ми побачимо вірші Пушкіна не лише у перекладі українською мовою, але й в оригіналі - російською. Що вводить у певний ступор дітей, які взагалі не вивчали російської. А також додає присмак меншовартості українській мові, ніби підсвідомо доводячи, що українською не можна зробити адекватний переклад з “великого и могучего”.

Проте, на Пушкіні невтомні укладники шкільної програми для 5 класу не зупиняються, і у тому ж підручнику ми можемо ознайомитися і з творчістю Марини Цвєтаєвої. Звичайно ж, разом з українським перекладом буде послужливо розміщено і авторський текст російською мовою. Питання, чому ж у цьому підручнику твори того ж Марк Твена поряд з українською не розміщені й англійською, яку дехто з теперішніх дітей знає краще за російську, залишається відкритим.

Езоп та Крилов

На жаль, 5 класом уроки культурної меншовартості для українських школярів не закінчуються. 6 клас - і до вивчення надається новий літературний жанр - байки. Спочатку, звичайно, кілька байок родоначальника жанру - Езопа, і одразу за ним ще один російський класик - Іван Андрєєвіч Крилов з своїми безсмертними “Квартетом” та “Бабкою і Муравельом”. Про існування за пару сотень років до нього такого собі родоначальника жанру нової віршованої байки Лафонтена дітям вочевидь знати не треба.

Ну а далі уперемішку з різноманітними зарубіжними письменниками Чехов і Короленко, і, звичайно ж, Гоголь. Про Миколу Васильовича Гоголя певно варто написати окреме дослідження, де викласти всі аргументи тих, хто вважає його українським чи російським письменником. Саме тому у цьому матеріалі ми вирішили винести за дужки нашого дослідження.

7 клас - і знову курс починається з “совместного культурного наследия”. На цей раз мова йде про “биліни”. Варто пам’ятати, що про того ж богатиря Ілька Муровця згадується як в українських, так і в російських народних творах. Присутність його в зарубіжній літературі повертає нас до міфу про спільне історичне минуле, “дрєвнюю Русь”, де українська історична пам’ять має тісно переплітатися з “билінами”, записаними на російських етнічних землях. “Билінами”, які добре послугували створенню російського імперського міфу про “богатирєй” і “добрих молодцев”, що захищають кордони імперії .

Ще одна тема, яка підіймається у шкільній програмі за 7 клас - це тема Другої світової війни. Чомусь упорядники вирішили, що для цієї теми школярам потрібно мати “канонічне” радянське бачення цієї трагедії і включили до програми радянського білоруського письменника Василя Бикова. Який писав достатньо добротну прозу, яка проте нормально вкладалася у радянському доктрину “Великой отечественной войны”.

Ну і, звичайно ж, куди українським школярам знову без Алєксанда Пушкіна, творчість якого вони продовжують вивчати і в 7 класі. Плюс Алєксандр Грін зі своїми “Алими парусамі”.

Щодо шкільної програми за 8 клас, то таке враження, що її укладачі опинилися у тенетах русофобів - абсолютний антирекорд - всього один російський автор за весь навчальний рік до обов’язково вивчення! Мова йде про російську журналістку та педагога Марину Аромштам. Якщо чесно, автору статті довелося дещо погуглити, аби зрозуміти, хто ця авторка. Але питання, за які саме чесноти її було включено до шкільної програми, залишилося відкритим.

Нероздільна любов до російського шовініста

Але вже у 9 класі є місце, де розгулятися “рускому духу”. Звичайно ж, Алєксандр Сергєєвіч Пушкін, а з ним ще один “трубадур імперії” - Міхаїл Лєрмонтов. До речі, як прозаїк набагато цікавіший за Пушкіна, до того ж поет, чий вірш справді можна було залишити у майбутній програмі з зарубіжної літератури - “Прощай, нємитая Росія”.

Тут же ми подибуємо і справжнього російського інтелігента та автора мему “кіт - кот” Міхаїла Булгакова з його “Собачим серцем”. Але на “Собачому серці” укладники шкільних програм явно не можуть зупинитися з цим письменником і ми вже бачимо його у шкільній програмі за 11 клас. Звичайно ж, мова йде про “Майстер і Маргарита”. І попри те, що події цього твору відбуваються здебільшого у Москві, у той час як в іншому творі письменника - “Белой гвардии” описано рідний Київ, вибір укладників програми можна зрозуміти. “Белую гвардию” так просто вже не даси, доведеться якось виправдовуватися за дивні жарти про “кіт - кот” і за багато чого іншого. (“— Сволочь он, — с ненавистью продолжал Турбин, — ведь, он же сам не говорит на этом проклятом языке! <…> Так вот спрашиваю, как по-украински «кот»? Он отвечает «кит». Спрашиваю, «а как кит»? А он остановился, вытаращил глаза и молчит. И теперь не кланяется.”)

Всім поціновувачам цього колишнього киянина і любителям цитувати багатозначні цитати з його творів можна також побажати прочитати його коротеньке оповідання “Я вбив”, у якому розповідається про хороброго лікаря, який вбиває свого пацієнта “петлюрівця” - підполковника армії Української народної республіки, якого він мав лікувати. Для кращого катарсису бажано уявити, що мова йде про сучасну нам війну, і ми отримаємо прекрасне уявлення про те, ким є насправді доктор, якого героїзує Булгаков. І ким насправді є сам письменник.

У шкільній програмі за 10 клас нас очікує приємна несподіванка і ми бачимо тут лише Фьодора Достоєвского з його “Преступлением и наказанием”. Плюс десь на периферії виникають і щезають прізвища Тютчева і Фета. А от вже у 11 класі “пір руского духа” продовжується на повну силу. Тут вже і згаданий вище Міхаїл Булгаков з “Мастер и Маргарита”, а крім нього - ну як же без цього! - “сєрєбряний” і не лише цвіт російської поезії - Алєксандр Блок, Анна Ахматова, Владімір Маяковскій, Боріс Пастернак. Без усіх них не жити!

Звичайно, помилково думати, що сучасні шкільні програми з зарубіжної літератури обмежуються лише російськими письменниками та поетами. Це далеко не так. Укладники цих програм принаймні у 9 - 11 класах намагаються дати всю палітру світової літератури, познайомити нас з провідними світовими письменниками та поетами. Проте, оці вкраплення переважно знаних на локальному радянському рівні російських письменників чи поетів, щоб не говорили про їх світовий рівень їхні апологети, відгонить певною меншовартістю, повертає нас до імперського контексту, якого українці і намагаються зараз позбутися у тому числі ціною власних життів.

культура росія україна колоніалізм література