Як живуть українки за кордоном і чому не всі з них повертаються?

За даними ООН через вторгнення російських військ близько семи мільйонів українців були змушені покинути країну. Це викликало найбільшу після початку Другої Світової війни кризу з біженцями в Європі. Станом на 14 червня понад три мільйони українців отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. 

Водночас після звільнення Київщини, Чернігівщини та околиць Харкова на кордоні утворилася інша черга – додому. До своїх домівок уже повернулися два з половиною мільйони осіб. Водночас, що довше триватимуть воєнні дії, то з меншою ймовірністю біженці та ВПО шукатимуть шляху назад в Україну. Вони матимуть більше часу та можливостей, щоби вивчити мову, знайти роботу та інтегруватися у місцеві спільноти, вважають аналітики Cedos.

За кілька місяців життя за кордоном українці вже встигли оцінити високий рівень благоустрою, громадського транспорту і соціальної сфери в Європі. При цьому багато людей сумує за якістю і швидкістю українських сервісів, свідчать результати дослідження. То з якими викликами і перевагами стикаються українці в Європі?

Громадський транспорт: вчасно і за графіком

Надійний та пунктуальний громадський транспорт був давнішньою невирішеною проблемою багатьох українських міст, зокрема столиці. Чиста, охайна, часто напівпорожня мережа європейських міст стала одним із найсильніших позитивних вражень серед українок. 

«Усе працює за розкладом, зупинки обладнані білетними автоматами і табло з часом прибуття наступного трамвая чи автобуса. Завдяки численним вказівникам легко зорієнтуватися навіть іноземцю», – розповідає киянка Дарія Мазіна, яка разом із двома доньками виїхала до Польщі одразу після російського вторгнення. 

Завдяки розгалуженій мережі, коротким інтервалам і цілодобовому курсуванню у транспорті Кракова вдається уникати натовпів. Втім, найбільш привабливою рисою міського транспорту стала передбачуваність. «Тут доцільно користуватися Google maps. В реальності маршрут триватиме стільки ж часу, скільки прогнозує застосунок», – розповідає свої враження від Кракова письменниця Ольга Купріян, яка виїхала з Києва в пошуках безпечного місця для себе і своєї доньки. 

Читайте також: Чому київський транспорт досі в поганому стані та як це змінити?

Велосипедна інфраструктура: безперешкодність і тяглість

Нарівні з надійним громадським транспортом українці оцінили наявність велосипедної інфраструктури. Після Кракова Ользі Купріян довелося побувати у невеликому латвійському містечку Вентспілс. Письменницю приємно вразила набережна, пристостосована для безперешкодної і велопрогулянки з дитиною. «Ми взяли велосипеди і каталися вздовж річки Венти, а тоді містом. Велоінфраструктура проста, зрозуміла і безпечна. Навіть семирічна Ярослава вільно могла в ній орієнтуватися», – розповідає письменниця.

Краків отримав не менш позитивні відгуки про велоінфраструктуру. «Велосипеди тут поширені серед усіх, крім зовсім літніх людей. Велосмуга є обов’язковою на дорозі, на ній ніхто не паркується і не ходить», – згадує Дарія Мазіна. Нещодавно Польща відмінила безоплатний проїзд у громадському транспорті для українців, який діяв з початку війни. Як наслідок, подорожі велосипедом стали ще більш затребуваними. 

Втім, про достойну велоінфраструктуру, яка б зробила пересування містом безпечним, Києву так і не вдалося своєчасно подбати. «У Києві я велосипедом не їжджу. В мене його немає, оскільки є ряд незручностей – немає де тримати, немає як зносити на п’ятий поверх, в місті відсутня достатня кількість велодоріжок, – розповідає Ольга. – Проте за кордоном я оцінила, як це зручно, коли ти всюди можеш дістатися на двох колесах». 

Громадське життя у місті:
без парканів і засклених балконів

Киянку Ольгу Лазарєву, якій вдалося отримати притулок у Великій Британії, здивувало, що англійці живуть без парканів: «Здавалося б, що вищий паркан, то безпечніше і приватніше почувається родина. А тут замість парканів ростуть красиві дерева, кущі, квіти і охайні газони». 

Ольга Гдуліна своєю чергою зауважує відсутність засклених балконів у Берліні. Замість вагонки, холодильників та коробок на них можна побачити рослини, полички зі статуетками і ліхтариками, а також стільці та столики. «І все це органічно вписується в архітектуру», – зазначає жінка.

Підмітили українці і відмінне сприйняття спільного простору. «За час проживання в Кракові, я зрозуміла, що люди живуть у місті. Вони багато часу проводять у публічних місцях, а додому приходять переважно спати. І тут справді є чим займатися – як дітям, так і дорослим», – розповідає освітянка та киянка Валентина Мержиєвська.  

На її думку, попри відверту туристичність Кракова, місто зручне і затишне передусім для мешканців. «Коли я свого часу була у Венеції, то здавалося, що комфортно там туристам, але не місцевим. Краків’яни натомість живуть у своєму місті з задоволенням і при цьому готові легко пускати гостей», – зазначає Валентина. 

Важливою традицією для європейських родин є сімейний відпочинок на вихідних, який передбачає пікніки на природі, короткі одноденні походи, спостереження за птахами тощо. «Цьому вмінню зникати зі зв’язку і активно відновлюватися на природі хотілося би повчитися», – пояснює освітянка. 

Екологія: парки, чисте повітря і сортування сміття

Кияна Галина Єрко з початком війни знайшла притулок у Бухаресті. За її спостереженнями, місто значно зеленіше за Київ, хоча багато дворів і вулиць усе ще заставлені автомобілями. «Тут більше парків, а дерева виглядають значно здоровішими. Вони великі, розлогі, соковиті, дарують тінь і прохолоду. Завдяки цьому не вигорає трава на газонах, яку, до речі зрізають значно рідше, ніж у Києві», – зауважує киянка.  

 До прикладу, всередині стін радянського водосховища законсервували 190 гектарів екосистеми з озерами, болотами та самосадженими деревами. Як і у будь-якому парку зі збереження біорізноманіття, втручання людини тут мінімізоване. 

«Попри хаотичний трафік і порівняно велику кількість автівок, повітря у Бухаресті значно чистіше, ніж у Києві.  Центральна площа з фонтанами на вихідних переповнена людьми. Рух автомобілів у центрі на цей час перекривають», – розповідає Галина. 

Мар’яна Шелест із початком війни виїхала до невеликого міста Бергхайм поряд із Кельном. У Німеччині українка, нарешті, змогла реалізувати своє бажання сортувати сміття. «Контейнери розташовані по всьому місту. Тим, хто відмовляються сортувати, загрожує штраф. Важливо, що пластикові пляшки можна обміняти на 25 центів. Це спонукає повертати тару на переробку», – пояснює Мар’яна. 

Бюрократія і брак швидких сервісів

Насолоджуючись великою кількістю зелені, чистим повітрям та добре розвиненою інфраструктурою, за кордоном українці сумують за дешевими швидкими сервісами. Скарги і нарікання викликає також бюрократія та повільність державних сервісів. 

«Одразу по прибуттю потрібно було подавати заявки на медичне обслуговування, відкриття банківського рахунку, отримання мобільної картки від Червоного Хреста, заповнення заявки на біометричну посвідку на проживання, яка надає право офіційно жити та працювати в Англії. В цей момент я оцінила швидкість і легкість отримання документів в Україні. Щоб відкрити рахунок в одному з банків Англії, потрібно заповнити форму на 12 сторінок формату А4 і чекати на відкриття рахунку два тижні, і так майже всі документи», – розповідає Ольга Лазарєва.

За три місяці життя в Німеччині майже повну коробку з документами назбирала і Мар’яна Шелест. Втім, на такий стан справ біженка не скаржиться. «На початку я майже кожного дня отримувала і заповнювала якісь документи. Рахунок в банку відкрила за пів години, але картку отримала лише через три тижні. Часто ці процедури затратні по часу, іноді потрібно вистояти черги, розібратися, куди йти. Але я сприймала цей процес як своєрідну роботу. І,  якщо чесно, в Україні теж не завжди все вдається зробити з першого разу». 

Звичний спосіб вирішення проблем за кордоном недоступний, і це може викликати фрустрацію, вважає Валентина Мержиєвська. «Всі передові технології за кордоном з’явилися раніше. Зрозуміло, що на той момент, коли їх, нарешті, запровадили в нас, багато речей там уже виглядають застарілими», – пояснює освітянка. На її думку, в Україні швидкі сервіси виникають як альтернатива повільній радянській моделі управління і покликані заповнити нестачу стабільності. Натомість виважене та убезпечене західне життя не вимагає таких зусиль. «Хочеться, щоб і надалі сервіси в Україні залишалися швидкими, а життя натомість ставало спокійнішим і повільнішим», – наполягає Валентина. 

Умова повернення в Україну

Попри більш-менш стабільну ситуацію на підконтрольній Україні території, лише частина героїнь планує повертатися додому. Для багатьох загроза повітряної атаки все ще робить життя в Україні неспокійним. Інші витратили занадто багато часу і зусиль на отримання всіх необхідних документів і просто не готові до нових різких змін. «Плануємо жити тут щонайменше один рік. В разі повернення треба закривати всі рахунки і обов‘язково попередити, інакше буде штраф», – пояснює Мар’яна Шелест. 

Сім’я Галини Єрко поставила собі два дедлайни для життя в Румунії – вересень і початок наступного року. «Ми повернемося тоді, коли користі від нашої присутності буде більше, ніж за нашої відсутності. Коли люди, що живуть у нашій квартирі, зможуть поїхати назад у Запорізьку область, а влада скаже, що можна повертатися», – пояснює жінка. 

Авіарейси в Україну стануть сигналом можливого повернення для Ольги Лазарєвої та Дарії Мазіної. «Це не тільки про швидкість і зручність, але й про те, що країна, нарешті, в безпеці як на землі, так і у повітрі», – пояснюють вони. Натомість письменниця Ольга Купріян та освітянка Валентина Мержиєвська вже готові пакувати валізи – перша чекає закінчення резиденції, друга – контракту на роботу в музеї.