Червоний півень і дружні львів’яни, або як Львів у 1640 горів

Радше винятком із правила є епізоди, коли головними героями давніх хронік є не духовні особи, політики чи можновладці, а прості мешканці.

Як і сьогодні, останні завжди метушаться, не знають як діяти правильно і зі сторони виглядають досить незграбно та смішно.

Врешті, від такого розповідь хроніста лише виграє, адже вона – стає більш емоційною і щирою.

Воно й зрозуміло – церковного діяча не прийнято зображувати смішним, а політика – слабким чи несправедливим (за тими винятками, коли у автора хроніки чи літопису на них зуб, або ж ці особи представляють середовище, до якого його власне налаштоване вороже) – згадки про таких діячів піддаються суспільній та особистій цензурі.

Однак оповідь про середньостатистичних міщан ніхто редагувати не збирався.

Видається, що саме про це дуже колоритна історія, яку у своїй “Хроніці міста Львова” розповів канонік Ян Томаш Юзефович.

Ян Томаш Юзефович.

Гірка сталість пожеж.

Давній Львів, як і багато інших міст, а на терені Східної і Центральної Європи особливо, будувався із дерева.

Це одна із властивостей дерев’яних міст – горіти.

Й відбувається це незалежно від бажання місцевих мешканців.

В історії Львова пожеж також вистачало.

Навіть перша літописна згадка про місто без вогню не відбулась.

З іншого боку, нібито саме з найвідомішою та найбільшою міською пожежею, що трапилась у 1527 році, пов’язане перетворення Львова із готичного у ренесансне місто, і з дерев’яного у кам’яне.

Фото відновленого Львова після пожежі 1527 року, 1616 рік.

Так собі і жили давні львів’яни, навіть не здогадуючись, що крокують із готичної епохи у ренесансну, а по тому – ще й у бароко.

Що залишалося незмінним впродовж усього цього часу – це пожежі.

Вони надалі спалахували – у межах міських мурів, на передмістях тощо.

Передмістя горить.

Можна жартівливо припустити, що винуватцями пожежі 1640 року Ян Юзефович підсвідомо вважає урядовців.

Принаймні, розповідь про цю трагічну подію в історії міста він розпочинає із згадки про те, що, з нагоди урочистостей у місті, один із консулів взяв слово і закликав міщан у випадку пожежі діяти спільно та допомагати одне одному.

Майже через тиждень після цих слів, після зелених свят, на Краківському передмісті о 12 годині з’явився страшний вогонь.

Полум’я досить швидко локалізували – палало воно у будинку “жида Марка”, шкільного співака, який жив на передмісті.

Краківське передмістя.

Реконструкція Ігора Качора.

Люди, мешканці Львова, похапали відра, наповнили їх водою і з криками побігли до будинку єврея Марка гасити вогнище.

Вони також мали з собою драбини, різні гаки і сокири.

Одним словом, попри несподіваний спалах полум’я і попередні нарікання міської влади, люди дуже організовано прийшли допогти ближньому.

Якою ж великою несподіванкою став для них той факт, що до кварталу, де палав вогонь, потрапити вони не можуть – євреї позамикали вікна і двері, гасили вогнище самостійно, а християн до цього процесу не підпускали.

Автор хроніки, Ян Томаш Юзефович, припустив, що така ситуація пов’язана із тим, що євреї боялися пограбування і розбоїв їхнього майна.

Хаос і розруха.

А нам своє робити… люди бігали і метушилися, євреї гасили пожежу і намагалися не допустити в свій квартал християн.

Християни намагалися проникнути ближче до будівлі співака Марка і нібито допомогти євреям гасити пожежу.

Вогонь, тим часом, робив своє, перекидаючись з даху на дах, охопив скупчення будинків і навіть поширився на декілька вулиць міста.

Окрім того, існувала велика загроза, що постраждає синагога поруч і навіть окремі християнські святині.

Вогонь вирував у місті вісім годин і знищив багато будівель.

Більшість із них – єврейські, але – не всі.

Юзефович написав, що місто зазнало значних руйнувань, а для належного нагляду за передміською лазнею, млином, фільварком і вежами доводилося вилазити на дахи будинків і лише в такий спосіб контролювати ситуацію.

Високу міру руйнувань у місті під час пожежі 1640 року підтверджує і “Львівський літопис”.

Повертаючись до Юзефовича, автор хроніки все ж знайшов причину і звинуватити євреїв.

По-перше, у пожежі.

По-друге, у її поширенні.

Пригадав також, що це не вперше через євреїв християни міста потерпають – пригадав пожежі 1616 та 1623 років.

У кожному з цих випадків святий Флоріан місту не допоміг, або допоміг недостатньо.

Євген ГУЛЮК.

Використані джерела:.

Гупало І.

Зубрицький Д.

Хроніка міста Львова.

– Львів: Центр Європи, 2002.