Не допомогли ні Альпи, ні Карпати: як галичани потерпали від спеки

Мешканці Перемишля рятуються у ріці Сян від нестерпної спеки.

Nowości Illustrowane.

1911 рік.

На початку 20-го століття у розпал літа на Галичину час від часу накочувалися хвилі “африканського” та “тропічного” тепла.

Як писали тогочасні газети, в тіні температура повітря досягала 40 градусів за Цельсієм, а “на сонці” термометри показували понад 50 градусів!.

Найтривалішою за часом у довоєнному австрійському Львові називають спеку 1911 року, яка мала глобальні масштаби — охопила спершу Американський континент, а згодом хвилею розпеченого повітря накотилася на цілу Європу.

Попри припущення тогочасних метеорологів про те, що високі гірські масиви зупинять поширення спеки на теренах Галичини, цього не сталося.

“Після кількох прохолодних і переважно вологих років цього року нас спіткало справжнє лихо – спека, яка дуже відчутно відбилася як на людях, так і на тваринах, жителях міст і сільської місцевості.

Нам ще давніше пророкували “теплову хвилю”, коли ми почули новини про неймовірну спеку в Америці.

Тепло поширювалося все далі і далі на схід, досягаючи центральної Європи, а потім і нашої країни (Австро-Угорщини, – авт.).

Не допомогли ні Альпи, ні Карпати, які, згідно з науковою теорією, є природним бар’єром для перекриття шляху теплової хвилі на північний схід.

На жаль, ми відчули її дуже гостро разом із тривалою посухою”, – писала на початку серпня 1911 року краківська газета Nowości Illustrowane.

Тогочасні газетярі називали ті дні “оргією пекельної спеки”.

Від гарячого сонячного проміння ніде було сховатися, ні вечорами, ані навіть вночі розпечене повітря не набувало бажаної прохолоди.

Мешканці Перемишля рятуються у ріці Сян від нестерпної спеки.

Nowości Illustrowane.

1911 рік.

“У містах спека відчувалася найгостріше.

Тротуари, мури та стіни стали своєрідним природним акумулятором, в якому накопичувався запас тепла, віддаючи його вночі, спека з кожним днем ставала все сильнішою і все більше дратувала.

Порятунку від палючого сонця шукали різними способами – пили величезну кількість звичайної або газованої води, різні охолоджувальні напої, вживали багато морозива та холодної кави.

Дехто шукав захисту від спеки у ванні”, – повідомляла газета Nowości Illustrowane.

Водойми та річки поблизу великих міст у ті дні кишіли натовпами людей, які намагалися охолодитися в такий спосіб.

У Кракові рівень води у Віслі впав до надзвичайно низького рівня, а в залишках води хлюпалися незліченні маси людей обох статей та різного віку, заповнивши весь простір русла від площі Гробле до мосту біля Дембників.

Те саме відбувалося і в інших містах – зокрема, у Перемишлі спражені сонцем мешканці міста ховалися в ріку Сян.

У Львові можливості похлюпатися в ріці, на жаль, у ті часи не було, зрештою – як і тепер.

Заможніші мешканці намагалися виїхати в пошуках менш спекотного місця геть із міста.

У Кракові мешканці заповнили русло обмілілої Вісли.

Nowości Illustrowane.

1911 рік.

“Виїзди зі Львова почалися серйозні – на кожному кроці можна зустріти брички подорожніх, які рятуються від спеки та нестерпного пилу, який наша міська влада не в силах прибрати”, – писала тодішня газета Kuryer Lwowski.

Спека в Європі призвела до надзвичайного пересихання Ельби.

У руслі ріки навіть відкрився один із так званих “голодних каменів”, який віддавна сигналізував місцевим мешканцям про катастрофічну ситуацію з опадами, “віщував” посуху та неврожай.

“Ці камені з’являються на поверхні тільки в надзвичайно спекотні та посушливі роки, зазвичай вони заховані у воді.

У цій місцевості стало традицією в народі викарбувати на каміннях дати, коли вони були помітні.

Востаннє камені бачили під час пам’ятної посухи 1904 року.

А раніші посухи зафіксовані у вибитих на них написах – 1115, 1616, 1636, 1707, 1716, 1790, 1800, 1811, 1842, 1862, 1868 і 1893 роки”, – повідомляла газета Nowości Illustrowane.

“Голодний камінь” у ріці Ельбі.

Nowości Illustrowane.

1911 рік.

Наступна спека такого ж глобального масштабу, судячи з повідомлень у пресі, накрила Північну півкулю в 1929 році.

І знову ж таки Карпатські гори не допомогли галичанам уникнути страждань від спекотних днів.

“Спека, яка панувала протягом кількох днів, зросла ще більше, і градусник показав значне збільшення температури.

Вже вранці термометр показував 28 градусів Цельсія, а вдень 35 градусів.

Незважаючи на будні, цілі натовпи людей «мігрували» в парки та сади, а нечисленні у місті ставки були повністю заповнені”, – писала тодішня львівська газета Chwila.

Як зауважили газетярі, власники та орендатори довколишніх водойм, завдяки тогочасні спеці, непогано заробили.

Користаючи з моменту високого попиту, вони значно підняли плату за вхід на пляж.

“Орендатор ставу у Брюховичах, де зазвичай беруть 1 злотий за квиток, збільшив ціну.

Минулої неділі попередньо продані квитки за старою ціною були визнані недійсними, за вхід вимагали 1,50 злотих.

Чи вода стала дорожча, чи доведеться платити за задоволення роздягатися під відкритим небом, а не в кабінках?” – риторично запитувала газета Chwila.

Як повідомляла тогочасна газета “Діло”, у ті спекотні дні у Львові було зафіксовано кілька випадків сонячних ударів.

“Львів’яни мучаться непомірно, не маючи де скупатися.

Всі відомі у Львові стави й калабані переповнені.

Але та купіль – жах Божий!” – бідкалися в пресі.

Не минуло й десяти років, як львів’янам знову довелося знемагати від пекельних температур.

При цьому літня спека 1937 року супроводжувалася ще й несподіваним спалахом простудних захворювань.

“Жахливі спеки (до 45° С) у Львові дошкуляють мешканцям міста, де розпалені мури збільшують нездорову горячінь.

В останніх днях помітно у Львові ще й велике число захворювань на масові запалення горла, мигдалків, катар носа та верхніх дихальних шляхів.

Це, може, виглядає парадоксально, але є фактом, що до шпиталів та клінік зголошуються тепер люди з простудою”, – повідомляла газета “Діло”.

У пресі пояснювали, що зморена спекою людина шукає можливості охолодитися, а такі перепади температур негативно впливають на організм, зменшуючи його опір до різних хвороб, тож він так і реагує — простудами, катарами і ревматичними болями.

Спека у Львові буквально вимітала людей з вулиць міста.

Хто тільки міг — вибирався подалі від його розпеченого каміння.

“Вчорашній день відзначився спекою, яку болісно відчули жителі міста.

Усі екскурсійні поїзди були заповнені до краю.

Усі львівські ставки та критий басейн переповнила велика кількість відвідувачів.

Денна спека досягла свого піку, піднявшись “на сонці” до 46 градусів Цельсія.

Кілька десятків людей вчора отримали теплові удари, перебуваючи на відкритому повітрі.

Вранці місто стало безлюдним”, – описувала один із днів липневої спеки 1938 року місцева газета Chwila.

За даними тогочасних метеорологів, надзвичайно висока температура того року була викликана припливом повітряних мас тропічного походження.

Богдан СКАВРОН.