"Армія дає продукти і зброю. Все інше - далі на волонтерах." Розповідь військового постачальника

Сергій, так умовно ми назвали нашого співбесідника, який попросив не називати його справжнього імені та прізвища, є відповідальним за майнове забезпечення однієї з військових частин. Він вирішив поділитися з ТЕКСТАМИ проблемами, які сьогодні існують у забезпеченні і не лише забезпечені армії, а також запропонував їх можливі шляхи вирішення. Залишається лише сподіватися, що військове керівництво таки прислухається до подібних порад, оскільки у забезпеченні нашої армії існують реальні проблеми, які поки що вирішуються виключно за рахунок волонтерів

Забезпечення

Армія нам дає продукти і зброю. Все інше - далі на волонтерах. Дрони - це на волонтерах. Транспорт практично весь волонтерський. Та навіть такі прості речі як маскувальні сітки - це теж на волонтерах. Їх реально треба колосальну кількість. Те, що плететься волонтерами - його явно замало, плюс не всі сплетені волонтерами сітки реально підходять для маскування. Тому маскувальні сітки повинні вироблятися промисловим способом і закуповуватися централізовано у справді великих масштабах. Але держава це питання взагалі ігнорує. І це мова йде про самі прості і дешеві речі.

Ще один приклад. Перша поставка літньої форми у нас була в кінці весни, тоді, до речі, було вже спекотно. На приблизно тисячу людей дали сто комплектів форми. Друга поставка форми відбулася два тижні тому. Це ще триста комплектів. Паралельно волонтери поставили по своїх каналах форму. Але якщо говорити по централізоване забезпечення - вже червень минув, а у половини бійців немає зсушної форми.

Звичайно, треба розуміти, що і у нас армія зросла як мінімум удвічі. Але я думаю, що у нас і коштів на забезпечення недостатньо виділяється, і потужності не всі задіяні. Хоча будь яка швейна фабрика з радістю взялася за подібну роботу. Ми волонтерським коштом оплачували одне замовлення. Власниця щвейного підприємства дуже радо взялася за нього, на початках навіть сама працювала, поки не повернулися її робітниці за кордону. Думаю, у інших швачних виробництвах замовлень теж небагато. Я б на місці держави загрузив би їх замовленнями для армії, тим більше, що така потреба реально існує.

Волонтери привезли допомогу армії. Фото АрміяINFORM

З транспортом тилового забезпечення, як у народі це часто називають “бусіками” - подібна ситуація. Подібний транспорт - це витратний матеріал. Це те, що постійно ламається, псується і дуже часто згорає під обстрілами. Але це абсолютно потрібна річ. На будь яких позиціях має бути евакуаційний автомобіль. Тому що коли мова йде на хвилини, то чекати, щоб приїхала “швидка”, потім поїхала назад, можливо під обстрілами - це занадто довго. Тому завжди на “нулі” намагаються тримати хоч якийсь автомобіль, щоб якщо “трьохсотий” мати змогу його одразу евакуювати. Звичайно, повторюсь, через ворожі обстріли подібні транспорти регулярно знищуються, але це те, що дуже часто не дає “трьохсотому” стати “двухсотим”.

У плані транспорту - по хорошому повинні бути не “бусики”, а бронетранспортери. Але по факту я розумію, що цієї техніки вкрай обмаль, плюс витрати пального там неспіврозмірні. Але логіка має бути наступна - на війні цивільного транспорту не повинно бути взагалі. Відповідно, якщо це не прописано у законодавчій базі, то закупити “бусики” централізовано держава певно навіть юридично собі не може дозволити, а закупити БМП - немає коштів чи можливостей. На мою думку, повноцінного бронетранспортера нам, можливо, і не потрібно. Завезти воду, продукти, змінити когось з людей - все це може поміститися у якийсь броньований автомобіль. Щось подібне до Хамера нам би абсолютно підійшло.

Щодо поставок з-за кордону - на початках, поки була паніка, все залітало без жодних проблем. От поки росіяни стояли під Києвом, поки був страх, що владу повалять - все спокійно заїжджало. І потім ще місяць плавно скочувалося. А от останній місяць - півтора воно вже зовсім все не так як треба. Нещодавно попросив знайомого дещо завезти з амуніції, завжди все нормально завозив, а тут затримка. Виявляється, все стоїть на митниці, паралельно з’явилися якісь люди, які пропонують свою допомогу у перевезенні через кордон за “відсотки”. У мене немає підстав не вірити цій людині.

Зарплата

Звичайно, зарплата це абсолютно важлива річ, тому що одне, коли ти йдеш за ідею до війська, а інше - коли ти йдеш за ідею плюс це ще й матеріально підтримано. До того ж, це ще й реальна підстраховка військовому. Коли у тебе в армії можуть бути проблеми з постачанням тої ж білизни, ти можеш махнути рукою, і купити це за власні кошти. Плюс у нас хлопці тепер можуть за власні кошти собі купити якесь оснащення до зброї, видані “калаші” якось можна дообладнати власним коштом та привести її до тями.

Останні два місяці зарплата у нас стабільна, приходить у плюс-мінус одні дати і однакові суми. Але у нас багато хто воював ще під Києвом у лютому - березні. Ні про які бойові доплати за лютий - березень мови не було. Так само у нас вже на новому місці люди були від самого початку на “нулі”, їм теж доплат не було. І вже після того, як у нас трапився на жаль трагічний випадок, коли був загиблий і поранені, зробили бойову виплату, Але її зробили всім без виключення - і тим, хто на першій лінії, і на другій - третій - всім. Хоча шанси загинути дуже відрізняються від того, де ти перебуваєш, виплата пішла зараз усім без розбору.

Волонтери

Як на мене, волонтерський рух зараз здувається. Поки Київ боявся, він досить активно виділяв кошти. Зараз коли під Києвом орда не стоїть - це вже менш актуально. Вважають, що ворога відбили, і що західні партнери нам допомагають. Але це оманливо. Те, що нам західні партнери допомагають - воно ще у значній мірі до нас не докотилося, до того ж воно стосується якихось дуже глобальних речей - тої ж техніки. На якісь простіші речі збирається набагато менше коштів. Звичайно, є і вдалі кейси, як той же збір коштів Притулою на “Байрактари”. Але підозрюю що хтось з великих і впливових бізнесів виділив на це великі кошти. Бо у інших волонтерів справи не настільки добрі. Звичайно, підтримка пересічних людей, дрібні донати - це потрібно і це далі є. Але і без підтримки великого бізнесу тут не обійтися.

Для нашого підрозділу ми купляли все за кошти волонтерів. Зараз плануємо шукати для нашої частини хороший якісний дрон. Проблема у тому, що ті, хто був готовий нам виділяти кошти, вони вже поздувалися. Але все одно будемо шукати, аби принаймні хоч один добротний дрон купити. Хочемо принаймні по своєму напрямку проводити розвідку боєм хоча б на пару кілометрів вглиб ворожої території.

На жаль, у забезпеченні в армії поки велику роль грають і якісь особисті стосунки, “перетягування канатів” - з цими у мене хороші стосунки, цим я виділю багато і всього, а цих я не знаю, не дружу - то їм отже нічого не дістанеться.

Навчання

На ділянці, де стоїть моя частина, жодна зі сторін не проводить наступальних дій. Але “трьохсоті” через роботу ворожої артилерії у нас регулярні. А кілька тижнів тому, коли хлопці виїжджали з “нуля” на базу, їх броньовик розстріляв танк. Був “двухсотий” та “трьохсоті”. То лише після цього я побачив, що у хлопців з’явилися NLAW. До того нічого протитанкового у них не було. Тобто навіть якщо порівнювати з київським періодом, то тоді у нас була набагато більша насиченість різними протитанковими засобами.

Хоча мені розповідали - в бригаду приїжджаєш, і там на складах все є. У мене є своє припущення чому так відбувається. У невмілих руках подібне обладнання може бути зіпсоване. У NLAW, наприклад, треба акумулятор системи наведення приєднати саме перед використанням. Якщо його приєднати і тримати якийсь час, то він просто розряджається. І взимку це було дуже відчутно. Тому без нагальної необхідності його не варто під’єднувати. Ще одне слабке місце NLAW - один з запобіжників, його легко пошкодити. З досвіду “київського” періоду можу сказати, що у нас з 15 ракет на двох-трьох NLAW невмілими діями були пошкоджені запобіжники. Тому, звичайно, для роботи такою зброєю потрібна відповідна підготовка. І от через боязнь керівництва, що обладнання буде пошкоджено, вочевидь подібне обладнання і зберігається на складах.

Але ж у даній ситуації треба вчиняти зовсім по іншому. Тому що через боязнь втрати техніки можна втратити життя. Так як у випадку, коли російський танк розстріляв наш бронетранспортер. Якби у хлопців була протитанкова зброя у відповідь можна було б відпрацювати по цьому танку. Але для цього треба проводити навчання. А жодного повноцінного навчання з цього приводу у нас не було. Як я взнав як користуватися NLAW? Просто коли ми були ще були під Києвом я підійшов до хлопця, який був з цим самим NLAW і попросив його навчити мене, як ним користуватися.

Думаю, і зараз хлопцям на “нулі” вочевидь показують і розказують, але повноцінних навчань не проводять. Тому ймовірність, що зброя буде пошкоджена при невмілому користуванні далі існує. Але ж все це відносно легко вирішується додатковою підготовкою. А з нею все справді дуже погано. Часу у військових хто не на “нулі” - справді достатньо. Але це навчання системно ніхто не проводить. Якщо ротний, взводний мотивовані і мають певні знання - вони ними поділяться. Якщо внутрішньої особистісної мотивації немає, то якихось рознарядок зверху теж немає. Час від часу у нас бувають раз на тиждень якісь навчання - з тактичної медицини, потім через тиждень - тренування з тактики, ще через тиждень - стрільби. При цьому реально ці тренування можна було проводити кожного дня.

Тим бiльше, хлопцы вмотивовані. Вони розуміють, що ці навички можуть врятувати життя їм та їхнім побратимам. Зараз же пішло відносно непогане грошове забезпечення. Тобто ти сприймаєш свою службу як роботу, за яку тобі нормально платять гроші. А раз платять, то можна докласти зусиль у підготовці. А цього немає.

волонтери україна війна армія