«Україна є невіддільною частиною Європи». Куратори виставки Gmunden.photo про те, як важливо транслювати українську культуру світові

Організатори культурного фестивалю Festwochen Gmunden 2022 ініціювали виставку Gmunden.photo 2022, присвячену Україні. На заході представили роботи 10 українських фотографів, серед них — Макс Левін, Ігор Гайдай, Євген Нікіфоров, Євген Малолєтка, Єлизавета Серватинська, Юлія Бєляєва, Анна Франц та Анатолій Бабійчук.

Кураторами виставки стали Яна Барінова та Боріс Ондреіска. Ексклюзивно для ELLE вони розповіли про головні наративи обраних фотографій та про те, як важливо говорити про війну за допомогою мистецтва. 

Яна Барінова

Цьогоріч Gmunden.photo 2022 має український фокус. Як кураторка поділіться: це була ваша ідея? 

Трагічні події в Україні — це те, що зараз дуже турбує європейське суспільство. Воно здебільшого розуміє, що Росія загрожує всьому світопорядку, і перш за все Європі. Тому всі культурні та політичні заходи зараз, так чи інакше, мають свій «український фокус». Він на часі. Приємно, що організатори Gmundem.photo звернулися до мене з пропозицією стати співкуратором фотоекспозиції.

З якими наративами ви відбирали фотографів та фото? Чи важко було обрати?

Для мене і наратив, і символізм полягає в тому, що буквально за кілька днів до відкриття Gmundem.photo 2022 Україна отримала статус кандидата в члени ЄС. Це надає нам принципово нові перспективи співпраці з Європою, у всіх без винятку напрямках — від військового до культурного. Тому і «Гмунден» я вважаю цеглинкою в побудові спільного простору цінностей. Крім того, «Український фокус» на одному із затишних курортів Австрії є нагадуванням про те, що агресія Росії загрожує всім і всюди.

Серед фотографів, яких ви обрали, багато журналістів — на противагу австрійським фотографам-митцям. Поясніть, будь ласка, чому?

Документувати війну — справа небезпечна, ризикована, тому її виконують справжні воїни інформаційного фронту — військові журналісти. Згадайте Макса Левіна, який загинув під Києвом, хоча мав великий досвід роботи на війні. Чи Євгена Малолєтку та Єлизавету Серватинську, які просто зараз перебувають у гарячих точках країни та документують війну. У цьому українсько-австрійському мистецькому діалозі немає розбіжності, адже репортажні фотографії з передової в жодному разі не менш потужний мистецький вислів, ніж «станкове» мистецтво.

Чому важливо показувати світу реальні події, реальні кадри війни в Україні? Мистецтво має свій фронт? 

Головна думка нашої виставки: зупинити російську агресію можна тільки спільними зусиллями всього цивілізованого світу. Війна в Україні стосується кожного європейця. Культура має своє поле битви. Митці, діячі культури з перших днів війни борються — через новини та культурні заходи, захист культурної спадщини та транслювання української культури світу. Люди мистецтва актуалізували болючі питання війни, щоб світ розумів ціну мирного життя. 

У чому ваша особиста кураторська місія зараз? 

Я відчуваю себе представницею української культурної спільноти в Австрії. І саме так мене сприймають австрійські колеги. Я для них ніби ланка між світами, адже добре знаю ситуацію в Україні та водночас розумію, як працюють західні культурні інституції. Тож і свою місію як менеджерки культури я вбачаю в тому, щоб бути драйвером інтеграційних процесів, найперше — на міждержавному рівні.

Боріс Ондреіска

Як війна в Україні вплинула на ваше життя і чим ця виставка важлива для вас особисто?

Я словак, слов’янин, досі живу в Братиславі. Ми маємо спільні фізичні кордони. Україна завжди була частиною моєї спонтанної культури. Ця виставка не просто важлива для мене, іншого шляху просто немає. Ми, так би мовити, брати й сестри.

Чому всі фото в контейнерах? Чи є в цьому додатковий символізм? 

Контейнерність — принцип, заданий організаторами. Рік тому він починався як фотошоу в контейнерах. Сьогодні для нас вони є метафорою мобільних будинків, у яких багатьом українцям доводиться тимчасово жити, тому що вони втратили свій власний дім. 

У чому цінність виставки зі сторони австрійських митців, яких ви відібрали? Які фактори впливали на вибір фотографів? 

Зі свого боку, відповідаючи за австрійську сторону, я вибрав тихіші та досить абстрактні роботи, аби створити сприятливий клімат для того, щоб українські фотографії були гучнішими та помітнішими. Австрійська частина працює як опора в різноманітності своїх значень.

Значущість мистецтва у відбитті реальності — один з наративів виставки. Чому це сьогодні так важливо? 

На виставці представлено не лише арт, а й жорстку журналістику. Як жорстоку реальність сьогодення. Ось чому Gmunden photo обговорює різні способи (ролі, шанси...) зображення реальності засобами, які ми вважаємо об’єктивними/істинними.

Одну з ключових частин виставки складають фільми українських митців. Для чого це потрібно?

Якщо порівняти силу фотографії та рухомого зображення, то рухоме зображення ближче до правди, оскільки воно показує навіть наративи, людей у русі. Поставити фотографію поруч із відео та фільмом означає створити якомога більше спектрів репрезентації реального.

Що, на вашу думку, є спільного в українських та австрійських митців?

Вони митці, а мистецтво не має кордонів. Інтернаціоналізм є одним із плодів авангарду. Україна є невіддільною частиною Європи.