Давні перекладачі – тлумачі чи наглядачі? Погляд зі Львова

Прокласти дорогу, рівну або не дуже, звести надійний міст й гідно та з почестями прийняти в місті короля, навіть голову злочинцю відрубати як належить – жодну з перерахованих опцій, як і багато інших моментів з життя давнього Львова, неможливо уявити без санкції міської ради та відповідних видатків з міського бюджету.

Цей перелік можна продовжувати ледь не до безконечності, але ми зупинимось детальніше на одному з дуже важливих пунктів – роботі міських перекладачів.

На це питання сьогодні не так часто звертають увагу дослідники та популяризатори історії.

Однак, чи могло місто обійтися без перекладачів? Очевидно, що ні! Потужний центр торгівлі, яким був Львів, тим більше.

Чим займалися перекладачі у давньому Львові? А тут не все однозначно!.

Панорама Львова.

Як книжка пише.

Після входження Львова до складу Корони Польської, а по тому і Речі Посполитої, між владною верхівкою міста та правителями обох згаданих політичних утворень розпочалась довга історія ділових та “любовних” відносин.

Звичайно, що складовою цього були обопільні подарунки та інші вияви уваги до протилежної сторони.

За винятком декількох правителів, більшість монархів Корони Польської та Речі Посполитої мали теплі відносини з міською радою та громадянами Львова, але чи не найбільше тут вирізнявся Владислав ІІІ Варненчик.

Він любив Львів, а його дуже любили тут: король щедро обдарував міщан привілеями та дозволами, а місто було вірним і лояльним до нього.

Владислав ІІІ.

У червні 1441 року, перебуваючи у Буді, король Владислав ІІІ дозволив львівським райцям закладати нові крами і збільшувати їхню кількість у місті, а ще підтвердив їхнє право на самостійне обрання перекладачів, але – за умови затвердження їхніх кандидатур зі своїм старостою.

Як зазначено у відповідному привілеї, “…від давніх часів, райці і міщани згаданого міста за їх волею вибирають і розміщають перекладачів будь-якої мови, до цієї справи вмілих, для їхньої (міщан) і міста вигоди, зручності необхідності” (тут і далі переклад за виданням привілеїв Львова під редакцією М.

Тобто львівські райці та міщани володіли правом призначати перекладачів, але звернулися до Владислава ІІІ з проханням підтвердити їхні повноваження.

Відтак король зробив це, оскільки “…не можна заперечувати справедливої думки прохачів”.

Панорама Львова.

Найцікавішим моментом даного документа є прикінцева частина.

У ній вказано, що, навіть попри відмову старости дозволити такі вибори і затвердити обраних райцями і міщанами перекладачів, львів’яни все одно можуть діяти так, неначе такий дозвіл вони все ж мають.

Таким чином, влада та громадяни Львова ставали незалежними в цьому питання від королівського старости і могли обходити, за потреби, його вето.

Практична сторона роботи перекладачів.

Перекладачі або тлумачі, про яких перед королем так клопотали львів’яни, були торговими посередниками між усіма купцями, які приїжджали до Львова й місцевими торговцями.

Стати перекладачем, “interpres”, як їх часто називали в той час, міг лише той, хто добре володів мовами.

Особливо східними: турецькою, перською, молдовською, грецькою тощо.

Ця посада була надзвичайно шанованою у суспільстві, працю перекладача дуже цінували і від її результатів залежало благополуччя кожного жителя міста.

Мешканці середньовічного Львова.

Рисунок Ф.

Звідки б не приїхав до Львова купець, його першим обов’язком було прийти до тлумача і показати привезені ним товари, розповісти про цілі своєї торгівельної діяльності.

Якщо купець не приходив до перекладача, він вважався порушником.

Інтересу до такого він сам не мав, адже перекладач зводив купців з місцевими торговцями, допомагав реалізувати продукцію та опікувався їхньою безпекою.

Відтак перекладач брав з купців мито із привезених ними товарів, що пізніше передавав в міську скарбницю.

Домовлений відсоток з цієї суми він брав собі – так формувалась його заробітна плата.

Купці і ремісники.

Фото з http://photo-lviv.

На сам кінець, дрібна, але важлива цікавинка.

Перекладачі давнього Львова фактично виконували й поліційні функції.

При цьому, вони мали як торгівельні поліційні функції, так і політичні поліційні.

Про перше вже було вище – вони стежили за виконанням привілею про право складу для Львова, наглядали за правилами проведення ярмарків і ін.

Щодо другого, вони дійсно ще й відповідали за вирахування серед приїжджих купців шпигунів.

Заступаючи на посаду, перекладач складав присягу.

Зокрема, що не порушуватиме міських прав, звичаїв і вольностей, дбатиме про їх утвердження та охорону, а ще – інформуватиме міську владу про все, що може становити загрозу для міста, складів міста і держави.

Перекладач мав декількох підлеглих, які допомагали йому в непростій справі.

Вони також присягали місту.

Як перекладачами, так і помічниками найчастіше були вірмени (також греки) – як знавці купецької справи з одного боку й східних мов з іншого.

Євген ГУЛЮК.

Використані джерела:.

Гулюк Є.

10 записів про життя львівського купця XVII століття // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс].

Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / Упорядник М.

– Львів, 2010.

– С.

86 – 88.

Czołowski A.

Pogląd na organizacyę I działalność dawnych władz miasta Lwowa.

– Lwόw, 1896.

– S.

41 – 42.