Громадському транспорту Бердичева – 130 років

Раритетний автобус ЛіАЗ-677, який працював на міському маршруті Бердичева на початку 2010-х рр.

Автор фото – Олег Матюхов.

Повітове містечко Бердичів, яке в кінці ХІХ століття належало до Київської губернії, стало п’ятим містом в Україні, де розпочав працювати кінний трамвай.

Курсування кінного трамвая в Бердичеві розпочалося 5 серпня 1892 року.

Перед І світовою війною планували навіть електрифікувати трамвайну лінію, але плани так і не здійснилися.

Отож, з нагоди ювілею Фотографії Старого Львова розповідають про кінний трамвай Бердичева.

Перша згадка по місто Бердичів, яке нині належить до Житомирської області, датується 1430 роком.

Містечком Бердичів став на початку XVII століття – магнат Януш Тишкевич будує тут замок, млин, а потім і монастир.

За часів гетьманства Богдана Хмельницького містечко Бердичів належало до Київського полку.

За Андрусівським перемир’ям 1667 року Бердичів відійшов до Польщі і належав до Брацлавського воєводства.

На початку XVIII століття замок в Бердичеві став власністю ченців-кармелітів, які укріпили його мури і збільшили кількість гармат.

У 1739 – 1754 рр.

в Бердичеві споруджують катедральний собор, у середині століття власником міста став Міколай Радзивіл.

Із 1758 року в Бердичеві працює друкарня.

Вагони кінного трамвая закритого типу на роз’їзді одноколійної лінії по вул.

Обіч вулиці також видно телеграфні стовпи лінії Лондон – Калькута.

Листівка 1900 р.

Із 1793 року Бердичів – у складі Російської імперії.

На початку місто належало до Житомирського повіту Волинської губернії.

Із 1844 р.

– в складі Київської губернії, із 1846 р.

отримує статус повітового міста.

Бердичів стає ремісничим та торговим центром – із 1765 р.

тут проводилося 10 ярмарок на рік, наприкінці 1790-х рр.

тут налічувалося майже 900 будинків і 4820 мешканців.

У 1846 році кількість будинків зросла вдвічі (до майже 1900 будинків).

У місті налічувалося 11 вулиць, 80 провулків і 4 площі, проте місто не було впорядкованим.

У середині ХІХ століття Бердичів був п’ятим в Україні містом за чисельністю населення після Одеси, Києва, Львова та Харкова.

Із 1857 року в Бердичеві працювала міська дума, яку обирали на 4 роки.

У 1863 році в Бердичеві проживало майже 52 тисячі мешканців, понад 90% мешканців були євреями.

Роз’їзд одноколійної лінії кінного трамвая Бердичева на пл.

Світлина початку 1900-х рр.

У 1869 році через Бердичів прокладають найдовшу (на той час) телеграфну лінію в світі, яка зв’язала Лондон із Калькутою.

У будівництві цієї лінії активну участь взяла відома електротехнічна компанія «Siemens & Halske».

Урочисте введення в експлуатацію всієї телеграфної лінії відбулося 12 квітня 1870 року – тоді із Лондона до Калькути було передано повідомлення «Боже, бережи королеву» і табель зарплати майбутніх телеграфістів.

Швидкість передачі повідомлення на той час стала приголомшливою: сеанс зв’язку зайняв всього 28 хвилин.

У 1870 році місто Бердичів отримує залізничне сполучення із Києвом та Одесою через Козятин.

Саме із Бердичева починається будівництво Києво-Берестейська залізниця, яка сполучила Бердичів із Рівним, Ковелем та Брест-Литовським, а також із австрійським кордоном в Радивилові.

В середині 1890-х років будується вузькоколійна залізниця Бердичів – Житомир, яку введено в експлуатацію 11 липня 1896 року.

Далі ця залізниця була розбудовано в цілу мережу вузькоколійок, які сполучили Бердичів із Вінницею та Гайвороном.

Вагон кінного трамвая відкритого типу на вул.

Світлина початку 1910-х рр.

Цікава деталь – наприкінці ХІХ століття в Бердичеві діяв великий кінний ярмарок.

На цьому ярмарку в 1879 році було куплено частину коней для кінного трамвая Львова.

Ріст міста потребував створення міського громадського транспорту.

В 1889 році між Опікунським управлінням міста Бердичева та купцем Павлом Сучковим та інженерами Олександром Гілеровичем і Тадеєм Селицьким було укладеного договір щодо будівництва кінного трамвая на умовах концесії.

Термін концесії – 48 років.

Будівництво кінного трамвая затягнулося на 3 роки.

Основною проблемою було те, що частини міста Бердичева навіть у кінці ХІХ століття знаходилися в приватній власності: частиною міста володіли купці Рукавішнікови, дві частини належали спадкоємцям швейцарського купця Єнні, а іще три – у власності графа Михайла Тишкевича.

Із них п’ять останніх частин перебували в опіці.

Траса майбутньої трамвайної лінії мала пройти по центральній вулиці міста – Білопільській.

Досить багато часу було витрачено на погодження в Санкт-Петербурзі.

21 грудня 1890 року було надіслано прохання, щодо відкриття в Бердичеві кінної залізниці із додаванням плану та кошторису.

Проте товариш (заступник) міністра внутрішніх справ В’ячеслав Плеве не задовільнив це прохання посилаючись на помилки і недоліки в планах та кошторисах.

19 червня 1891 року прохання було надіслано повторно, в документах було виправлено помилки, відповідно начальник департаменту поліції міністерства внутрішніх справ Петро Дурново погодив будівництво.

Кінний трамвай відкритого типу на пл.

Листівка видавництва Суворіна 1912 р.

Рейки для кінного трамвая Бердичева були замовлені в Одесі.

Але по їх прибутті залізницею до Бердичева виявилося, що біля половини рейок мають виробничий брак і непридатні для експлуатації.

Відповідно їх відправили із рекламацією виробникові і певний час чекали на повернення.

Власне будівництво трамвайної лінії розпочали навесні 1892 року.

Трамвайна лінія Бердичева починалася біля залізничного вокзалу і йшла по Білопільській вулиці до монастиря отців-кармелітів та мосту над річкою Гнилоп’ять.

Трамвайна лінія була одноколійною із роз’їздами, довжина її складала біля 4 кілометрів, ширина колії становила 1000 мм.

Регулярний рух кінного трамвая в Бердичеві розпочався 5 серпня 1892 року, таким чином Бердичів став п’ятим в Україні містом, де був запущений кінний трамвай, після Львова, Одеси, Харкова та Києва.

Вартість проїзду становила 5 копійок.

На лінії початково працювало 6 однокінний трамвайних вагонів, робота кучера починалася в 6 годині ранку і тривала до кінця руху.

Адміністрація кінного трамвая розмістилася в т.

будинку Плахецького на початку вул.

Поряд із цим будинком був розміщений трамвайний парк із профілакторієм для вагонів і стайнею для коней.

Перший залізничний вокзал Бердичева, який був зруйнований у роки ІІ світової війни.

Світлина 1910 р.

Протягом свого існування бердичівський кінний трамвай кілька раз змінював власників.

У 1898 році господарство переходить у власність Бельгійського анонімного акціонерного товариства «Бердичівський трамвай», за яким стояли бельгійські підприємці Гергердт та Лаурель.

У 1905 році бердичівський кінний трамвай переходить у власність банкіра Ампена.

Напередодні І світової війни, у 1913 році Бердичівське повітове земство приймає рішення про електрифікацію кінного трамвая.

Ці плани були цілком реалістичні, оскільки іще із 1900 року в Бердичеві працювала міська електростанція.

Початково її потужність складала 150 кінських сил.

Електрифікації кінного трамвая Бердичева завадила І світова війна.

Залізничний вокзал ст.

Бердичів і міські автобуси ЛіАЗ-677 біля нього.

Світлина 1979 р.

У 1915 році вузькоколійну залізницю Бердичів – Житомир було реконструйовано під широку колію 1524 мм.

Проте мережа вузькоколійних залізниць продовжує розвиватися – вона сягає півдня України, зокрема станцій Рудниця та Підгородня Одеської залізниці.

Кінний трамвай в Бердичеві проіснував 29 років – у 1921 році рух трамвая було закрито.

Більшовики вирішили, що ніякого трамвая – ні кінного, ні електричного в повітовому місті не потрібно.

Лише у кінці 1920-х років у Бердичеві починають курсувати перші автобуси.

Приміське автобусне сполучення в Бердичеві було запущено 5 вересня 1928 року, перевезення виконувалися автобусами «FIAT» італійського виробництва.

Міські автобусні маршрути в Бердичеві були запущені в листопаді 1928 року, для запуску міських автобусів Бердичівський окружний виконком передав міськраді біля 30 тисяч радянських рублів.

Рух міських автобусів в Бердичеві припинявся під час німецької окупації і був відновлений в другій половині 1940-х років.

Наприкінці 1980-х років на міських маршрутах Бердичева працювали радянські автобуси ЛАЗ-695, ЛіАЗ-677 та угорські автобуси «Ikarus 260».

Міські автобусні маршрути обслуговувало Бердичівське АТП № 11837.

Під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС це підприємство виділило 20 автобусів для евакуації населення із 30-кілометрової зони, а також для перевезення ліквідаторів аварії.

Вокзал вузькоколійної залізниці Бердичів – Житомир.

Початок 1900-х рр.

Сьогодні в Бердичеві діють дві залізничні станції – вузлова станція Бердичів ІІ класу – тут сходяться залізничні гілки Козятин – Бердичів; Бердичів – Шепетівка та Бердичів – Житомир.

Ця залізнична станція діє від 1870 року.

Історичний вокзал був зруйнований під час ІІ світової війни, сучасний споруджено у 1955 році за проєктом П.

На станції зупиняються потяги далекого сполучення, а також регіональні та приміські поїзди.

Станція Бердичів-Житомирський діє із 1896 року – вона була кінцевою станцією вузькоколійки Бердичів – Житомир.

Із 1915 року ця залізниця стала ширококолійною і була з’єднана із залізницею Козятин – Шепетівка.

На цій станції зупиняються лише приміські поїзди.

Поруч із залізничним вокзалом Бердичева розташований міський автовокзал.

Міжміськими автобусами із Бердичева можна заїхати до Києва, Вінниці, Дніпра, Умані, Коростеня, Варшави, Овруча, Ружина, Верхівні, Гдині, Хмільника, Малина, Новоград-Волинського, Тульчина, Рівного, Могилів-Подільського, Кам’янця-Подільського, Луцька, Хмельницького та інших міст.

Оновлену будівлю автовокзалу Бердичева було відкрито в січні 2009 р.

У травні 2014 року на цьому автовокзалі сталася пожежа, яка істотно пошкодила будівлю.

Сучасний автовокзал Бердичева, відкритий в січні 2009 р.

Автор фото Олександр Якименко.

Міський громадський транспорт в Бердичеві – це 21 автобусний маршрут, із них рух автобусів на 14 маршрутах відображається онлайн завдяки GPS-моніторингу.

У травні 2022 року через дефіцит палива міські автобуси Бердичева призупиняли своє курсування.

Із 21 липня 2022 року вартість проїзду в міському громадському транспорті Бердичева становить 12 гривень.

У міській раді зараз обговорюється створення комунального автоперевізника.

На початку 2010-х років в Бердичеві на міських автобусних маршрутах іще можна було зустріти раритетний автотранспорт – радянські автобуси ЛіАЗ-677.

Ці автобуси пройшли капітальний ремонт і були обладнані газобалонним обладнанням, відповідно могли працювати на бензині та на скрапленому газі.

Зараз міські автобусні маршрути Бердичева обслуговують українські автобуси малого і середнього класу.

Антон ЛЯГШКІН.