Як Микола Хвильовий вбив Миколу Фітільова: історія життя і смерті українського генія пера

Буремні події 1917-1920 років політично зростили покоління українських митців, чиї життя й творчість увійшли в історію кривавими сторінками періоду «Розстріляного відродження». Культурні діячі того часу прагли змін у суспільстві. Вони хотіли виховати «людину майбутнього» та піднести національне мистецтво. Однак сміливі ідеї та українські думки стали причиною їхньої смерті.

Репресивна машина тоталітарного режиму підготувала одну кулю на двох для Миколи Куліша та Леся Курбаса, придбала квиток у психіатричну лікарню для Володимира Сосюри, відправила на довгі роки у трудові табори Остапа Вишню, а декого змусила свідомо прийняти рішення піти з життя. Одним із тих, хто зробив постріл у самого себе, був Микола Хвильовий. Саме його вважають голосом «Розстріляного відродження», його обличчям, своєрідним символом.

Сьогодні ми розповімо вам про його шлях від Миколи Фітільова до Миколи Хвильового, від комуніста до комунара.

Микола Фітільов — комуніст, оповитий ілюзіями

Джерело: WikiMedia

Микола Хвильовий, чиє справжнє прізвище — Фітільов, народився 13 грудня 1893 року в селі Тростянець на Харківщині (нині — Сумська область) у родині вчителя. У своїй «Короткій біографії» 1924 року він описує свого батька як «народного учителя, народника, мрійника та у вищому ступені безалаберну людину». Майбутній письменник навчався у Колонтаївській початковій та Краснокутській вищій початковій (чотирикласній) школах, Богодухівській гімназії, але здебільшого займався самоосвітою.

Становлення Миколи відбувалося в окопах Першої світової війни, куди його відправили у складі маршової роти. Він пройшов Волинь, Галичину і Карпати, Польщу, Буковину та Румунію. Фронтові реалії сформували у нього демократичні, а частково й більшовицькі погляди, народили у ньому віру в «загірну комуну».

«3 роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, 3 роки Голгофи в квадраті», — згадував Фітільов воєнні роки.

На фронті Микола Фітільов розпочав свою політичну діяльність. Він був членом полкової ради солдатських депутатів і делегатом армійського з’їзду.

Наприкінці 1917 року Микола повернувся в Харків, де розбудовував мережу Юнацької Спілки та очолював «Просвіту». Зі встановленням на території України гетьманату розпочинає антигетьманську діяльність і організовує власний повстанський загін «вільних козаків». Після повернення Директорії Фітільов не поспішає приєднуватися до УНР і підтримує радянську владу.

У 1919 році Микола вступає в КП(б)У, але зрештою знову відправляється на фронт. Цього року відбувається й інша важлива подія у його житті — він знайомиться із «молоденькою, чорноокою комуністкою» Юлією Уманцевою, яка рятує його від трибуналу. Згодом вона стала дружиною письменника.

Микола Хвильовий із дружиною Юлією Уманцевою та пасербицею Любою

Джерело: Історична правда

Літературний дебют Миколи випадає на 1920 рік, коли в журналі «Знання» з’явився вірш «Я тепер покохав город…». Тоді він ще не був Хвильовим, але вже використав псевдонім Стефан Кароль.

Микола Хвильовий — комунар, що вбив комуніста Фітільова

Джерело: WikiMedia

У 1921 році з переїздом у Харків у будинок «Слово» розпочинається «хвилюючий» період життя письменника. Він намагається викреслити Фітільова зі своєї реальності й розпочинає літературну діяльність у «Вістях ВУЦВК». Разом із Василем Елланом-Блакитним письменник розвиває українське мистецтво. У час свого прозріння Микола відмежувався від комунізму й оголосив себе «комунаром». За його словами, він вірив у соціалізм, який мав бути, але не в той, що вийшов на практиці.

Микола Хвильовий сприяв звільненню з-під варти Остапа Вишні, допомагав Сергію Пилипенку, який був арештований ЧК, підтримував творчу діяльність Майка Йогансена та Володимира Сосюри.

Перші прозові твори Хвильового вийшли у збірках оповідань «Сині етюди» та «Осінь». Перед Україною постав письменник світового рівня, основоположник української пореволюційної прози.

Джерело: WikiMedia

У 1923 році Микола увійшов до Спілки пролетарських письменників «Гарт», яку очолив Василь Еллан-Блакитний. Головною її статутною вимогою була творчість українською мовою. Однак відмова від психологізму, пролетарська та революційна спрямованість відштовхнули Хвильового. Він створив власну організацію — «Урбіно», поява якої стала каталізатором занепаду «Гарту». Студія «Урбіно» була праобразом ВАПЛІТЕ, яка постала у 1925 році у Харкові.

Спілка пролетарських письменників «Гарт»

Джерело: Історична правда

«Геть від Москви!»

У 1925 році друком вийшла стаття Миколи Хвильового «Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка спровокувала славнозвісну літературну дискусію 1925-1928 років. У цей час світ бачать твори Хвильового, що остаточно стверджують його спрямування: «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму». Також саме тоді була написана стаття, яка так і не вийшла за життя автора, «Україна чи Малоросія?».

«Геть від Москви! Дайош психологічну Європу», — голосно заявив Микола Хвильовий.

Письменник пояснював, що російська література «тяжить над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».

«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стихії українська поезія повинна втікати як можна швидше».

Позицію Хвильового розділяла вся свідома українська інтелігенція, адже вона говорила його вустами. Погоджувалися з ним і «неокласики», зокрема антикомуніст Микола Зеров.

Після літературної дискусії Микола Хвильовий опинився під пильним наглядом ДПУ. За ним, як і за іншими членами ВАПЛІТЕ, пильно стежили агенти. Під тиском письменник був змушений визнати свої «помилки» та засудити свій «хвильовізм».

Анкета зі справи-формуляра на Миколу Хвильового 

Джерело: Радіо «Свобода»

«На вустах письменника був намордник, бунтар почував себе посадженим до клітки. Тільки питанням часу було, коли морально-психологічні ґрати мали були заступлені на ґрати справжньої в’язниці», — говорив Юрій Шевельов про Хвильового.

Рука тоталітарного режиму дедалі сильніше стискала Україну. Територією країни ширився штучний голод, який мав на меті знищити українців, а з будинку «Слово» почали «зникати» письменники.

Микола Хвильовий убив Миколу Фітільова

Михайло Жук — Портрет Миколи Хвильового, 1925 рік

Джерело: WikiMedia

Письменник розумів, що словесні дискусії втратили сенс, що його твори не зітруть із паперу розповіді мами про харчування квітами акації та тирсою через голод. Він не міг витягти з-під арешту свого друга Михайла Ялового та зупинити мільйони смертей українців.

Микола Хвильовий завжди казав, що любить число 13. Він народився 13 грудня, а 13 травня — зробив постріл, який став кульмінацією «Розстріляного відродження». Про цю подію згадували Юрій Бедзик, Юрій Смолич, дружина Остапа Вишні, дружина Миколи Куліша та дружина Володимира Сосюри.

Микола запросив до себе друзів: Миколу Куліша, Майка Йогансена та Олеся Досвітнього. Він сказав, що хоче показати, як у таких реаліях має творити пролетарський письменник, та вийшов із кімнати. Пролунав постріл, який схвилював увесь будинок «Слово».

Микола Хвильовий відійшов за межу вічності.