Знайти кішку на "пекельній трасі". Жителька Бердянська повернулася за загубленою тваринкою у Василівку

Кішку спочатку залишили на тітку

Альона разом із чоловіком та двома синами виїхала з окупованого Бердянська 11 квітня. Зупинилися в Білій Церкві. Півторарічну кішку Доню спочатку залишили з тіткою в рідному місті. Кажуть, не взяли, оскільки боялися, що вона не витримає довгої складної дороги. За два місяці зрозуміли, що її треба забрати, за нею сумували і дорослі, і діти, у кішки тоді саме закінчився корм і настав час чергового щеплення. Альона домовилася зі знайомим перевізником, який 20 червня вивіз Доню з Бердянська. У Василівці налякана тварина, яку легковажно випустили з переноски у салоні машини, вистрибнула через відкриті двері на трасу. І швидко зникла з поля зору, пошуки були безрезультатними.

Альона, що на той момент вже чекала у Запоріжжі, отримавши від перевізника сумну звістку, повернулася до Білої Церкви. - Ті, хто має домашніх тварин, зрозуміють мої почуття, - розповідає вона. – Плакав за кицею і 10-річний син Ренат. Ми ж її і назвали Донею, бо вона з’явилася у нашій сім’ї на День захисту дітей, 1 червня, і стала донечкою, про яку я завжди мріяла. Киця - дуже інтелігентна та акуратна, ми її ще називали «Королевою Шотландії».

Винагорода на радість шахраям

Альона взялася шукати кішку. У своєму оголошенні пообіцяла три тисячі гривень винагороди за допомогу в пошуках. Першого ж вечора зателефонували шахраї. Пообіцяли доставити кішку вже вранці, а коли Альона відповіла, що готова приїхати забрати її зараз разом з другом-поліцейським, зустрічатися відмовилися. Подібних повідомлень було ще багато, абоненти просили гроші наперед і надсилали фото Доні, знайдене у соцмережах її власниці. Також відгукнулося багато жінок, які теж втратили на «дорозі життя» тварин і не могли їх знайти - писали просто, щоб поділитися і поспівчувати.

Перша добра звістка прийшла 19 липня. Одна жінка повідомила, що бачила Доню у Василівці, але піймати не змогла. Інша дівчина надіслала текст молитви, яка начебто допомогла їй знайти двох загублених котиків. Альона поставилась скептично, але спробувала й це - вперше долучилася до всесвітньої онлайн-молитви. -Сиджу, читаю цю молитву, не дочитала два слова - і тут мені дзвонять, - згадує вона. І вважає, що дійсно сталося диво. - Жінка каже, що бачила мою кішку, але піймати не змогла. Надіслала фото. Але зв’язок був поганий, фото надійшло лише за кілька днів. І на ньому я впізнала свою кицю. Того ж вечора знову поїхала з Білої Церкви до Запоріжжя, домовилася з перевізником про вільне місце до Василівки.

«Я приїхала в «пекло»

31 липня Альона приїхала до Запоріжжя й одразу рушила до авторинку, де формуються черги пасажирів, що їдуть на окуповану територію.

• Біля вервечок з вантажних машин мої паспортні дані переписали на українському блокпосту. Потім переписували на російському. Я всім пояснювала, що їду за кішкою, але мені не вірили, перевіряли речі. Тоді я дістала паперову об’яву (вона стала моєю перепусткою на всіх блокпостах) й показала групу зі своїм оголошенням у телеграмі. Потім мої дані скинули кудись на перевірку. Я вже плакала. Коли прийшла відповідь, що я «чиста», нарешті пропустили, - згадує Альона.

На трасі водії й пасажири бачили снаряди, які стирчали із землі. Була ділянка, засіяна мінами. Її довго й акуратно об’їжджали.

Біля «дороги життя» на Альону чекала мешканка Василівки Лариса, яка раніше телефонувала та взялася допомогти з пошуками кішки. Вони домовилися зустрітися біля біля «АТБ», але розминулися. Альона випадково проїхала потрібне місце, повернутися було неможливо.

-Дагестанці на російському блокпосту спитали, куди я їду, - розповідає вона. - Сказала, що у Василівку, бо в мене там кішка втекла. «Ты што, прикаливаешься? - Каже один з них. - Иди сюда, дружбан, щас поржем». Я знову дістала й показала оголошення. Вони сфотографували об’яву і пропустили мене. Так я приїхала в “пекло”. Дивлюсь на телефон – зв’язку немає. Навкруги – гори сміття, сморід, порожні баклажки, екскременти, накриті білими серветками, бо туалетів немає… Зв'язок ловив лише біля бочки з-під пропану, що стояла поруч із розграбованими автозаправками. У селі їздить таксі, на якому можна дістатися до крамниці, наприклад. Але при цьому на блокпосту треба залишати свій паспорт, а на зворотньому шляху його дозволяють забрати.

На трасі стояло близько тисячі легковиків, вантажівок, автобусів та кілька тисяч людей у них.

Альона звернулася по допомогу до дівчат, які продавали там каву-чай.

- Ви та сама дівчина, яка шукає кішку? Про вас тут всі у Василівці знають, - кажуть. - Вони дали свій телефон (мабуть, з російською сімкою) і я зателефонувала Ларисі. Та сказала, що зустріне мене на блокпосту на машині і забере додому. Так і сталося.

Ввечері ми поїхали шукати кішку. Шукали між колишніми заправками, де її бачили. Добре, що вдягли гумові чоботи, бо через екскременти ступити там було ніде.

Я повністю озброїлась – взяла два лазери, вітаміни та корм для кішки, валер’янку… Змочувала ганчірки валер’янкою і поруч сипала корм в надії, що Доня прибіжить на запах. Півтори години шукали, але безрезультатно.

Вранці 1 серпня Альона за кавою зізналася Ларисі, що в неї день народження і вона загадала бажання знайти Доню. Того дня увесь день лив дощ, вони змогли виїхати лиш під вечір, о 18-й.

Через кілька годин пошуків Лариса закричала: «Альоно, ось вона!» Але кішка злякалася і знову зникла. Люди з кількох машин вийшли їм допомагати. Аж ось одна дівчина кричить: «Тут ваша кішка!» Схопила її та передала Альоні.

-Ми одразу посадили Доню в переноску, а я кинулася обіймати на цю дівчину, - згадує вона.

«Дорога життя», розмита дощем та побита кулями

Лариса розмістила Альону з Донею в порожній квартирі своєї мами (у себе не могла, бо своїх два коти): вікна там вціліли, проте газу немає.

Під лапкою у Доні знайшли велику рану, що встигла загноїтися – вона хотіла зняти нашийник та змогла лише просунути в нього лапу.

Кішку покупали, обробили рану, вклалися спати. Об одинадцятій вечора почулися сильні вибухи - скло у вікнах задрижало. Одночасно гримів грім. Перелякана Альона перебралася з кішкою на килим у коридорі біля туалету. Потім зникло світло і розрядився телефон. Наступного ранку вони вирушили на трасу. Їх підсадили у машину до жінки, яка переганяла авто подруги з Маріуполя до Запоріжжя. У салоні ще була її дитина та літня жінка (вона відстала від своєї колони, бо через ускладнення з цукровим діабетом пролежала у місцевій лікарні кілька діб). Замість заднього скла у машині натягнута плівка, вітровому – скляна павутина та сліди від куль.

-На російському блокпості солдати перерили всі мої речі, перетрусили косметичку, діставали брудними руками білизну... Від цього було соромно і гидко, - зізнається Альона.

Потім довго чекали дозволу їхати. Випустили колонну близько п’ятої години вечора. У селі Кам’янське на людей чекало наступне випробування – розмита дощем дорога з величезною калюжею на 20-30 метрів, оточена очеретом з обох боків. У деяких водіїв здали нерви й вони почали обганяти інших. Врешті на небезпечній ділянці у багнюці застрягло п’ять машин. Вибратися допомогти українські рятувальники, що прибули на місце з технікою. Водійка побігла просити, щоб їй допомогли перевезти машину через цю ділянку, але жоден чоловік не погодився сісти за руль чужого авто.

-І в той момент почалися вибухи, зовсім поруч. Прильоти були настільки сильними, що здавалося, ніби після кожного всередині тіла все опускається. Оксана з дитиною побігла в кущі, ми з літньою жінкою і кішкою залишилися в салоні. Було дуже страшно, я молилася й плакала. Вибухи повторювались кожні п’ять хвилин, всього їх було вісім…, - розповідає Альона.

Коли вибухи стихли, жінки нарешті проїхали через здоровенну калюжу, з переляку навіть не застрягли. Далі на Альону чекала інша автоколона. До волонтерського центру в Запоріжжі вона дісталася лише о десятій вечора. Переночувавши у друзів, вранішнім поїздом вирушила до Білої Церкви.

Для кішки Доні ця історія не пройшла безслідно, вона схудла удвічі і щодня їздить до ветеринара, де їй промивають очі і колють антибіотики.

евакуація російсько-українська війна