Курорт на околиці Львова, що мав скласти конкуренцію кращим європейським

Наприкінці ХІХ століття у Брюховичах почали створювати курортну зону для мешканців столичного у той час Львова, яка повинна була конкурувати із кращими європейськими купальнями та місцями літнього відпочинку.

Понад 130 років тому у львівському магістраті вирішили, що жителі столиці коронного краю Австро-Угорщини повинні відпочивати гонорово, з комфортом і недалеко від міста.

На той час улюбленим місцем літнього дозвілля для заможних львів’ян було містечко Брюховичі.

Але для його розвитку і перетворення цієї місцевості на повноцінний курорт бракувало туристичної інфраструктури та пристойного транспортного сполучення – ґрунтова дорога, яка сюди вела, навіть не була посипана щебенем.

Поштовхом для нового життя у цьому “раю для пікніків” стало будівництво залізниці Львів-Белз, яку, на прохання делегації львів’ян, у Відні дозволили прокласти якнайближче до цього містечка.

Міська влада Львова навіть вдалася до співфінансування проекту, пожертвувавши на прокладання колії 40 тисяч корон (близько 4 мільйонів гривень за нинішніми цінами, – авт.), а також переконала Чернівецьку дирекцію залізниці закласти станцію посеред Брюховицького лісу, безкоштовно виділивши землі під колію і вокзал.

У тогочасній пресі пропозицію щодо створення в Брюховичах кліматичної станції (так тоді називали курорти) почали озвучувати ще у 1886 році.

Газета Kuryer Lwowski цитувала лист до редакції від віденського медика, який аргументував доцільність створення рекреаційної зони значними перевагами, якими володіють Брюховичі, щоб “посісти незаперечне місце серед національних кліматичних станцій”.

“Відомо, що перевагами хорошої кліматичної станції є незначне коливання температури, відсутність сильних постійних вітрів, легка проникність ґрунту, відсутність пилу, достатня кількість лісів – особливо хвойних, хороша джерельна вода тощо.

Брюховичі мають всі ці переваги.

Розташування в долині, оточеній лісистими пагорбами і лише злегка відкритій з півдня, означає, що повітряні зміни тут дуже незначні, а отже, тепло майже завжди рівномірне.

Земля піщана, тому вона легко пропускає вологу, разом з тим маса піску значна, тому навіть сильний вітер не спричинить шкідливий для здоров’я пил.

Джерельна вода тут чудова, а ліси – хвойно-листяні, забезпечують дуже свіже повітря, багате озоном та ефірними олійками”, – писав віденський медик.

У своєму листі анонімний доктор також дав низку цінних рекомендацій для облаштування кліматичної станції, яка, на його думку, матиме особливе значення через своє вдале розташування поблизу столиці коронного краю.

“Слід зробити наступне:.

1) залізничний вокзал повинен знаходитися в Брюховичах;.

2) не вирубувати ліси, що прилягають безпосередньо до села;.

3) побудувати (з власного матеріалу) «Брюховицьку садибу», яка би містила читальню, ресторан та безліч дешевих та комфортабельних кімнат;.

4) встановити адміністратора, який би взяв на себе зобов’язання відкрити крамницю прянощів, бойню та пекарню (за низькими цінами).

5) облаштувати водойми за прогресивними принципами оздоровлення (басейни, ванни, душові), санвузли, які б надавали гідротерапію за доступну плату;.

6) облаштувати невелику гімнастичну залу поруч із санвузлами;.

7) встановити десятки лавок у довколишніх лісах уздовж існуючих доріжок;.

8) сприяти всіма силами бідним жителям села будувати якомога більше житлових будинків за єдиним планом, як у Європі;.

9) організувати невелику аптечку з сховищем мінеральної води та віддати її під керівництво лікаря, який міг би спочатку приїжджати зі Львова;.

10) пошта та телеграфне відділення на залізничному вокзалі повинні бути завжди доступними для гостей курорту”.

У 1887 році львівські видання повідомляли уже про початок підготовчих робіт зі створення кліматичної станції у Брюховичах.

Зокрема, йшлося про будівництво залізничного вокзалу, поруч з яким було споруджено дерев’яну веранду завдовжки 60 метрів та завширки 10 метрів, щоб подорожні могли собі знайти прихисток на випадок дощу чи сльоти.

Впорядкуванням тутешнього парку, який розкинувся на 300 моргах, займався львівський міський садівник пан Рорінг.

Однак, львів’яни, які приїжджали на літо, досі змушені були орендувати помешкання в селянських халупах, розбудова гостьової інфраструктури була ще тільки у планах.

“Якщо цей проект здійсниться, ми впевнені, що значна кількість людей, що відбувають на відпочинок за межі країни, залишиться вдома і в Брюховичах за дешево знайдуть все, що повинні купувати за великі гроші на іноземних кліматичних станціях”, – писала тоді газета.

Kuryer Lwowski.

Уже через два роки у Брюховичах у мебльованій віллі львівського купця Альбіна Солецького відбувся перший світський раут курортного товариства.

На той час, як повідомляла преса, у містечку на відпочинку перебувало вже 250 осіб.

Обід на веранді, розваги та прогулянки в навколишньому лісі, а потім танці до ранку в яскраво освітленій залі — таким було дозвілля тогочасних літників.

Єдиним недоліком, на який звернули увагу прибулі на курортну вечірку, була відсутність доброї дороги.

“Перш за все, слід спробувати підсипати шутром дорогу – адже через сильний дощ, який лив від ранку, ми мало не застрягли в піску.

Залізницею користуватися неможливо, оскільки потяги курсують так, як їм зручно, а не так, як потрібно громаді”, – зауважив дописувач до газети Kuryer Lwowski у 1889 році.

У 1890 році магістрат виділив близько 15 га землі в Брюховичах, для спорудження заміських віл для мешканців Львова.

Наступного року було створено Товариство власників нерухомості в Брюховичах, якому вдалося за короткий час зробити чимало для розвитку рекреаційних можливостей містечка.

Зокрема, було налагоджене залізничне сполучення зі Львовом в літню пору так званими приватними поїздами, створено місцеву пожежну команду, облаштовано громадський переговорний пункт із телефоном, закладено тенісні корти.

“Брюховичі під Львовом розвиваються як кліматична станція з року в рік.

Близько 200 вілл, які зараз обжиті, були побудовані у величезному лісі та на навколишніх полянах.

Крім того, приватні поїзди щодня доставляють сюди сотні львів’ян, охочих свіжого повітря.

Ви можете дістати все на місці — тут є пекар, м’ясник, крамниці”, – писала у 1900 році газета Kuryer Lwowski.

Преса повідомляла також про відкриття того року гостьового будинку залізничного ресторатора пана Флейшера, в якому, окрім власне кімнат для гостей, був великий зал-салон із журналами, більярдом і навіть фортепіано, яким можна було користуватися.

У тогочасних путівниках зазначено, що дістатися до Брюхович зі Львова можна було залізницею, автомобілем, фіакром або омнібусом.

Залізничні вагони, що прямували до Брюхович ділились на три класи та коштували відповідно – 80, 50 та 30 геллерів.

Окрім одноразових квитків, існували також триденні та місячні абонементи, а для школярів під час навчального року діяли спеціальні шкільні квитки.

Фіакри і автомобілі не мали сталої ціни на поїздки між Львовом та Брюховичами, а омнібус їздив тільки в час відпочинкового сезону, тобто з травня до вересня.

У той час у Брюховичах було створено спеціальний Комітет розваг, який опікувався, зокрема, тенісними кортами – їх відпочивальники могли бронювати для ігор.

На місцевих озерах можна було покататись на човнах.

У кав’ярні Кірського діяв кінотеатр.

Багато брюховицьких вілл в час сезону здавались в оренду, вартість якої коливалася від 60 до 500 крон за сезон.

З оздоровчих закладів, мабуть, найвідомішими були лікувальні ванни Кароля Братковського.

Тут пропонували купелі більш як десяти видів — зокрема, хвойні, ароматичні, морські, йодові тощо.

Ціни на прийом таких ванн коливались від 20 до 40 крон.

Поміж лікувальними процедурами можна було розважатися в рестораціях.

Окрім згаданого ресторану на вокзалі, згодом у Брюховичах з’явилися ресторани «Полонія», Войтинського, Юркевича, Кугля.

Майже всі вони мали літні веранди для забав і навіть кегельбани.

…Подальший розвиток курорту в Брюховичах був перерваний Першою світовою війною.

У повоєнні роки за Другої Речі Посполитої були спроби поновити цей статус, але Львів на той час уже не був столичним містом і польська влада відкладала під сукно петиції від громади.

“Місцевість, яка зважаючи на природні умови, в дійсності є типовим курортом, на папері, лише – така собі звичайніська міська гміна з усіма похідними з цього плюсами і мінусами: з малим бюджетом, який не в змозі виконати навіть найпримітивніші завдання та потреби; з обмеженими в усіх відношеннях адміністративно-господарськими можливостями… Визнання певної території курортом, дає величезні переваги як з адміністративної точки зору, так і з господарської, адже створює основи чіткого функціонування Органу управління та всіляких фінансових можливостей”, – писав у 1932 році у виданні Wiadomości Brzuchowickie доктор Ян Кілар, який мав свою медичну практику у Львові.

Видання повідомляло, що до центральної влади у Варшаві ще у 1926 році було відправлено пропозицію об’єднати в одну курортну зону з Брюховичами сусідні Рясну Польську, Бірки Янівські і Бірки Домініканські разом з картами і необхідними додатками, але прийнятого рішення так і не дочекалися….

Богдан СКАВРОН.