Супутник наш. Завдяки придбаному за народні гроші апарату ICEYE Україна отримає безцінні розвідувальні дані

Як відреагувала українська спільнота на цю подію? Більшість щиро раділа, пишаючись тим, що її кількадесят, кількасот чи кілька тисяч гривень перетворилися на а часточку орбітального розвідувального апарата, за допомогою якого українські збройні сили ще ефективніше палитимуть окупантів.

Патріотична зрада і Шарій

Але одочасно з цим у соцмережах спалахнула кампанія лютої зради - у масштабах, яких не бачили вже давненько. Притулу звинувачували в тому, що він купив щось не те, та й взагалі нічого не купував, а лише проплатив доступ, що народні гроші витрачені нераціонально, що такі ж знімки безкоштовно надають Сполучені Штати, що Притула замість реальної допомоги ЗСУ піариться, і так далі і тому подібне.

Вражає, що з точно такими ж аргументами проти супутника, які активно поширювали «українські патріоти», виступили й відверто антиукраїнські пропагандисти – зокрема, розшукуваний Україною агент Анатолій Шарій.

На цей же парадокс звернув увагу і Притула.

Що таке NRO?

Втім, є сенс розглянути головний «антисупутниковий» аргумент: Україна вже й так отримує орбітальні знімки від США та НАТО, вони за визначенням набагато якісніші, ніж дані, які зможе зібрати фінський мікросупутник ICEYE, так на що Притула розтринькав народні гроші?

Так, розвідка США дійсно має у своєму розпорядженні найпередовіші технології та найпотужніші засоби супутникового стеження - і в оптичному діапазоні, і радарні. Однак матеріали, отримані за допомогою цих супутників, ніхто ніколи Україні не покаже. І, скоріше за все, не покаже взагалі нікому. Чому? Тому що це стратегічна військова перевага Сполучених Штатів, яка має не менше (а можливо, й більше) значення, ніж крилаті ракети чи ядерні боєголовки. І саме тому вона є однією з найбільших воєнних таємниць Пентагону.

NRO створили в 1961-му, а офіційно визнали існування аж у в 1992-му

Установа, яка відповідає в США за супутникову розвідку, називається National Reconnaissance Office (NRO). Це один з найбільш засекречених підрозділів міністерства оборони Сполучених Штатів. Про масштаби утаємниченості свідчить показовий факт: NRO створили в 1961-му, а офіційно визнали існування аж через тридцять один рік, у в 1992-му.

Стратегічна потреба в супутниках-шпигунах виникла в Пентагона на початку 1960-х. До того американці покладалися на можливості розвідувальної авіації, зокрема, на висотний літак Lockheed U-2, який вважався недосяжним для радянської авіації та зенітних засобів. Усе змінилося в травні 1960-го, коли над Уралом на висоті понад 20 км був збитий U-2, а його пілот Френсіс Пауерс потрапив у полон. Натомість супутники могли безперешкодно літати над будь-якою частиною СРСР, а засобів їх знищення на орбіті на той час не існувало.

Розвідувальний літак Lockheed U2. Про нього відомо все, а про супутники, які прийшли йому на заміну, - майже нічого

Про те, в який спосіб NRO збирало розвідувальні дані, відомо дуже мало. Так, подробиці програми супутникової фоторозвідки Corona, яка була створена на заміну ризикованої авіарозвідки на U-2 і виконувалася в 1960-ті, були розсекречені в 1995-му – коли вся ця інформація зберегла хіба що історичну цінність. (Для розуміння – коли США розсекретять можливості розвідувальних супутників, які використовуються зараз, більшість читачів цієї статті буде пенсіонерами за віком – хто доживе.)

Втім, загальний контекст Холодної війни вказує на те, що в 1970-ті роботи з дистанційного дослідження земної поверхні лише посилилися. У США не могли не знати, що Радянський Союз не лише вирвався вперед у питаннях пілотованої космонавтики на орбіті Землі, але й активно використовує цей потенціал для військових завдань. Так, із семи нібито «цивільних» радянських орбітальних станцій «Салют» три («Салют-2», «Салют-3» і «Салют-5») насправді були військовими станціями «Алмаз». Їхньою основною задачею якраз і була орбітальна розвідка. Ці ж завдання виконували і «звичайні» радянські пілотовані кораблі та орбітальні станції.

Натомість у США аж до появи кораблів «Спейс Шатл» не було пілотованих засобів, здатних виконувати аналогічні завдання. Але замість цього були можливості перевершити СРСР за допомогою автоматичних розвідувальних супутників, маючи фундаментальні переваги в мікроелектроніці, обчислювальній техніці, оптиці тощо.

Про те, які колосальні технічні переваги мали ці супутники-шпигуни, свідчить показова історія. В 2012 році стало відомо, що NRO передасть НАСА, цивільній космічній агенції США, два дзеркала для проектів майбутніх орбітальних телескопів. Свого часу їх виготовили як запасне обладнання на той випадок, якщо треба було б позапланово міняти розвідувальний супутник, що завчасно вийшов з ладу.

Такого інциденту не сталося, а дзеркала залишилися. NRO не мала в них потреби: для її техніки це вже був антикваріат. Подробиць про неї мало, бо більшість деталей засекречена. Але судячи з частково оприлюдненої інформації, ці дзеркала встановлювалися на апарати лінійки Key Hole – орбітальні телескопи, які дивляться не на зорі, а на Землю. Запуски по цій програмі почалися в другій половині 1970-х, тобто, найвірогідніше, передані NRO дзеркала мали солідний за технологічними мірками вік. Але при цьому їхній діаметр (2,4 метри) був аналогічний діаметру дзеркала знаменитого телескопа «Хаббл». Тобто, те що для цивільної космонавтики було вершиною технологій, для супутникової розвідки США було давно пройденим етапом.

Ще один приклад. Ентузіасти космічних технологій знають, що SpaceX, космічна компанія Ілона Маска, робить найбільш деталізовану відеотрансляцію запусків своїх ракет: вони показували навіть те, як зменшується рівень пального у баках всередині ракети, не кажучи вже про розділення ступенів, відокремлення супутників тощо. У 2017 році стало відомо, що SpaceX виграла контракт з NRO на запуск розвідувальних супутників. Це був логічний крок: її послуги коштують дешевше і не поступаються надійністю. А от відеотрансляцію довелося «різати»: її припиняли ще до виходу ракети на орбіту, щоб не видати найменші подробиці про те, що саме летить у космос на виконання завдань NRO.

Телескоп "Хаббл" був запущений у 1990-му році. Судячи з усього, американська розвідка має не один подібний апарат, який стежить за Землею

Як не світити свої джерела?

Таким чином, ніхто не знає, на що здатні сучасні розвідувальні супутники США. Відомо лише, що їхні можливості колосальні. Але якщо передати навіть найвірнішим союзникам знімки від цих супутників, це фактично означатиме дискредитацію стратегічної переваги, яку вони створюють. Фігурально висловлюючись, якщо супутник (тут ми фантазуємо) бачить крізь землю на три метри вглиб, і відповідні знімки вийшли за межі кабінетів у Пентагоні, потенційний противник почне копати сховки на п’ятиметровій глибині.

Так, Україна після початку розв’язаної Росією повномасштабної війни почала отримувати супутникові дані від західних партнерів. Але це були дані комерційних супутникових мереж, а не апаратів NRO. Про доступ до «топової» супутникової інформації мова взагалі не йшла.

Американці діляться з ЗСУ розвідувальною інформацією в тому числі зібраною і з супутників, але у якій формі не відомо. можливо це координати для удалів, чи фрагмент знімку. Але важко уявити, щоб Пентагон передавав нашому Генштабу всі свої знімки російських військ безпосередньо і в онлайн режимі. Американські посадовці багато раз говорили, що перед тим як оприлюднити розвідувальні дані вони довго вирішують як не засвітити джерела звідки вони це знають.

Натомість співпраця з ICEYE відкриває для України потужні і водночас цілком реалістичні можливості. Фінська компанія успішно реалізувала проект, який дає змогу швидко і дешево запускати радарні супутники і отримувати від них високодеталізовану інформацію. Тому якщо українські волонтери оголосять збір коштів на подальше інвестування в цю ініціативу, автор зобов’язується переказати їм гонорар від цієї статті.

космос волонтери розвідка