Старі фотографії. Подорожі Івасюка

Володимир Івасюк в Криму.

1970-і роки.

Цього року найвідомішій пісні Володимира Івасюка – «Червона рута» – виповнюється 50 років.

І хоча життя композитора було коротким – він прожив всього 30 років, але дуже насиченим.

І до сьогодні про Івасюка можна багато розповідати.

Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка свого часу започаткував серію виставок «Таємниці доріг далеких» – про подорожі композитора, якими тепер ділиться на своїй сторінці.

Сестра композитора Галина Івасюк каже, що у родині Івасюків дуже любили подорожі.

Разом з батьками вони об’їздили майже всю Західну Україну.

До кожної поїздки готувалися, читали про тамтешні місця.

А сам відпочинок завжди був активним: якомога більше ходити і дізнаватися нового.

У кожну поїздку Володя брав свій фотоапарат, тому музей Івасюка має багатий фонд зі світлинами.

Володимир Івасюк на Кавказі у новому светрі.

Грузія, 1969 рік.

Літній Кавказ і курортна Грузія.

Вперше Володимир Івасюк за межі України поїхав у 1969 році – на Кавказ.

Це було, коли він навчався у Чернівецькому медичному інституті, до якого вступив у 1967 році.

Щоби не переобтяжувати родинний бюджет цією поїздкою, після екзаменаційної сесії Володя влаштовується працювати художником до однієї із чернівецьких установ.

Йому пощастило отримати складне замовлення, і за короткий час він добре заробив.

До того заробітку батьки додали трохи грошей, а сестра Галя свою стипендію за два літні місяці.

«Отож, у серпні 1969-го Володя зі своїм другом Олександром Луценком вирушає у далеку дорогу – похід Західним і Центральним Кавказом, присвячений 25-річчю Чернівецького медичного інституту, – розповідає Олена Горобієвська, наукова співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.

– Впродовж 10 днів їхня туристична група перебувала у Перекопі, а один тиждень – на березі Чорного моря.

Володя засмаг, змужнів.

Дуже задоволений поїздкою, повернувся додому в осетинському светрі, купленому на збережені гроші».

У тій мандрівці Володимир Івасюк був і актором у фільмі «Мільйон років до нашої ери, або Буковинці на Центральному Кавказі», знятому учасниками походу.

Згодом друзі згадували, що саме на Кавказі Володя награвав на гітарі якусь гарну мелодію.

Саме вона й стала піснею «Червона рута».

ВІА «Водограй» Чернівецького медичного інституту.

Москва, лютий 1972 року.

«Подорожам Володимира Івасюка країнами ближнього зарубіжжя ми присвятили окрему виставку, – каже музейна працівниця.

– І представили фото із Грузії, Росії, Вірменії та країн Балтики.

Це були як приватні поїздки Володі, так і у творчих справах.

Двічі Володимир Івасюк побував у Росії.

Вперше на фестивалі “Пісня-71”, де звучала його “Червона рута”.

Тоді він як автор допоміг Назарію Яремчуку та Василю Зінкевичу виконувати цю пісню.

У 1972 році Івасюк поїхав до Москви як керівник медінститутського ансамблю “Водограй”, тоді ж побував на виставці у ВДНГ.

Студенти брали участь у концерті художньої самодіяльності для делегатів ХІ з’їзду професійної спілки медичних працівників.

У 1976 році Володя разом з родиною – батьком, мамою, сестрами Оксаною та Галиною з її чоловіком Любомиром – відвідали Грузію.

Любомир Криса був фотографом, отож світлини із Грузії – його авторства.

Володимир Івасюк із матір’ю Софією Іванівною.

Вірменія, м.

Єреван, квітень 1978 року.

У 1978 році Івасюк із мамою Софією Іванівною поїхав у Вірменію.

Володя брав участь у конкурсі для студентів-композиторів на найкращий інструментальний твір, який оголосила Єреванська консерваторія.

А мама Софія Іванівна ще з юності мріяла побачити кавказькі гори.

Перед поїздкою Володя тривалий час вивчав матеріали про цю країну.

Взагалі він був шанувальником вірменської літератури.

Володя, Галя і Оксана біля джерела.

Грузія, м.

Гагра, липень 1976 року.

Дуже гарні світлини залишилися в Івасюків після поїздки у Грузію.

Точніше, у курортне абхаське містечко Гагра.

Влітку 1976 року Михайло Івасюк з дружиною та донькою Оксаною вирішили провести кілька тижнів у будинку творчості в Гагрі.

Володимир Івасюк із фотоапаратом на озері Ріца.

Гагра, липень 1976 року.

Володя з сестрою Галиною і її чоловіком Любомиром також приїхали туди.

Але весь час родина проводила разом: концерти, літературні вечори, походи в кіно.

Івасюки побували тоді і на гірському озері Ріца.

Оксана, Володимир, Галина Івасюки на озері Ріца.

Гагра, 1976 рік.

Два тижні у Польщі.

Серед мандрівок автора «Червоної рути», звісно, виділяється його поїздка до Польщі.

По-перше, це була його єдина подорож за кордон, по-друге, Івасюк провів у Польщі майже два тижні, а по-третє, з цієї поїздки залишилися чудові світлини, які майже нікому не відомі і вони майже не публікувалися.

Хіба за винятком відомих фотографій, де Володя на площі Ринок у Кракові годує голубів.

Володимир Івасюк годує голубів на площі Ринок.

Краків, 1974 рік.

Володимир Івасюк у знаменитому Вавельському замку.

Польща, 1974 рік.

Інші ж фото всі побачили аж тепер.

Зокрема, відвідини Івасюками одного з найбільших нацистських концтаборів «Аушвіца» біля міста Освенцима.

І багато чудових фото з мандрівки містом Мальборк, зокрема відвідини місцевого замку, зведеного на честь Діви Марії.

Володимир і Галина Івасюки на території концтабору.

Краків, 1974 рік.

Володимир і Галина Івасюки на території концтабору.

Краків, 1974 рік.

Поїздка до Польщі була у 1974 році, коли разом із сестрою Галиною та Софією Ротару вони їздили на Міжнародний пісенний фестиваль у Сопот.

Ротару брала участь у цьому пісенному змаганні з піснею Івасюка «Водограй».

Тоді композитор із сестрою відвідали кілька польських міст.

Софія Ротару виконує «Водограй» В.

Івасюка на міжнародному фестивалі «Сопот-74» у Польщі.

«З мандрівок Івасюка Польщею ми зібрали багато фотографій, – продовжує Олена Горобієвська, наукова співробітниця Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка.

– Із самого Сопота є лише дві світлини, які робив сам Володя.

Це виступ Софії Ротару на сцені Лісової опери, та фото, де у залі під час репетиції сидять композитор Мирослав Скорик, він був членом журі, сестра Галина та Софія.

У нас у музеї також зберігається запрошення Івасюку на цей фестиваль.

Тоді польський журнал «Пшиязнь» надрукував статтю «Двоє популярних» – про Івасюка і Ротару, і в нас в експозиції є виставлена ця журнальна сторінка.

Найбільше фотографій із відвідин Івасюками замку Мальборк.

Є декілька фото із Богданом Білецьким.

Це людина, яка надала запрошення Володимиру Івасюку для поїздки за кордон.

Але, на жаль, не знаємо щось більше, хто цей чоловік.

Також в експозиції – карта Польщі, яку мав Володя, та дозвіл на вивезення певної суми грошей».

Галина Івасюк, Софія Ротару і Мирослав Скорик у залі Лісової опери.

Сопот, 1974 рік.

Сестра композитора Галина Івасюк поділилася спогадами про ту польську поїздку.

«Володя захотів, щоб я поїхала з ним.

Але окрім Сопота, ми зробили ще подорож Польщею, – розповідає Галина Михайлівна.

– Це притаманно нашій родині – ми завжди любили подорожувати, це від батьків.

Нехай це руїни замків, цікаві розписи сільських хат, нехай дуже цікаві криниці.

Західну Україну, Володя ще, може, і Центральну, ми об’їздили всю.

А після смерті брата ми з чоловіком і батьками дуже багато їздили Україною.

За кордон вдруге після Сопоту я, мабуть, поїхала у 2008 році.

Володя ж їхав у Сопот як член делегації на фестиваль, тому що виконувалася його пісня «Водограй», і тільки тому він їхав.

Всі видатки були його.

Запрошення у Сопот – це було таке приємне визнання твоєї творчості, хоч він завжди ставився до цього тихо і лагідно».

Запрошення у Сопот.

«Після Львова, – продовжує сестра композитора, – ми зупинилися у Перемишлі.

Везли одну здоровенну валізку.

А в ній – партитури для естрадно-симфонічного оркестру, яким керував Генріх Дебіх, в ньому грало до сотні музикантів.

Всі ці партитури Володя розписав сам.

І на Сопотському фестивалі прозвучало: слова, музика та аранжування Володимира Івасюка.

В Перемишлі ми зупинилися, щоб пересісти на потяг до Щеціна.

Ми були зачаровані містом, яке нагадувало архітектурою Львів.

Нас здивувало, що був якраз хресний хід з нагоди якогось церковного свята.

В СРСР такого неможливо було побачити, а Польща завжди була потужною католицькою країною, навіть у ті часи.

Коли ми приїхали у Щецін, там у нас була зустріч з українцями, які там проживають.

Ми там дві ночі переночували, і з нами поїхав дуже такий цікавий хлопець, Богдан, який нас супроводжував до Сопота.

Він з тих польських українців.

Він казав, мовляв, мені за честь, що я буду з вами.

Коли приїхали у Сопот, зупинилися на березі у «Гранд-готелі».

Але платив Володя, і ми зрозуміли, що це буде дорого.

І Богдан швидко знаходить одну пані, у якої ми почали жити на квартирі».

«Беремо Софію, Скорика – і в кінотеатр на «Хрещеного батька».

Композитор відвідував усі репетиції впродовж трьох днів.

Йому було цікаво познайомитися з іноземними солістами, композиторами.

Деякі виконавці справили на нього сильне враження, як-ось польська співачка Ірена Яроцька.

Дуже сподобався і соліст з Японії Акіро Фусо.

Галина і Володимир Івасюки у замку Мальборк.

1974 рік.

Фестиваль почався 21 серпня 1974 року.

У славнозвісній Лісовій опері, яка має майже три тисячі місць, зібралося багато гостей.

Наступного дня Софія Ротару, зодягнена в буковинський народний стрій, виконала пісню «Водограй».

Звісно, творчий тандем Ротару та Івасюка дуже добре оцінив і член журі Мирослав Скорик.

Володимир Івасюк був ще зовсім юним, коли керував ансамблем «Буковинка», але залюбки взяв до їхнього репертуару популярні на той час пісні авторства Мирослава Скорика «Не топчіть конвалій» (слова Ростислава Братуня») та «Намалюй мені ніч» (слова Миколи Петренка).

Минуло чимало часу – і Володя з Мирославом Михайловичем познайомилися, часто зустрічалися на конкурсах та фестивалях.

Разом були і на Сопотському пісенному фестивалі у Польщі.

Востаннє Володя та Мирослав Скорик бачилися у квітні 1979 року на фестивалі комсомольської естрадної пісні у м.

А невдовзі Івасюк пропав….

Галина Івасюк, Богдан Білецький, Володимир Івасюк біля замку Мальборк.

«На репетиції у Сопоті всі бачилися – і Софія, і Скорик.

Мене, Софію і Мирослава Скорика Володя навіть сфотографував під час однієї із репетицій, коли ми сиділи у залі, – продовжує Галина Івасюк.

– Але хотілося крім фестивалю все бачити.

Дивимося, у кінотеатрі йде фільм «Хрещений батько».

А ми ж тільки читали, і то у журнальному варіанті.

Кидаємо все, забираємо Софію, Скорика і йдем на цей фільм.

Радість без меж, фільм дуже вдалий, ще й на той час.

Після Сопота ми об’їздили і Гданськ, і Гдиню.

Дивували нас, звичайно, охайність і вишукана чистота будинків.

І коли назад додому верталися, то ми не поїхали із Софією до Варшави, де мали бути концерт і зустріч.

А нам було цікаво поїхати у місто Мальборк, де були зйомки фільму «Хрестоносці».

Де Володя всю цю інформацію знаходив – поняття не маю, він просто готувався до поїздки.

Після того поїхали у Варшаву, Володю тут найбільше вразив пам’ятник Шопену.

Брат взагалі мав дуже вишуканий мистецький смак, він був естет практично у всьому.

І нас виховував.

Ми поїхали у концтабір Аушвіц, і нічого жахливішого і моторошнішого ми не бачили… Ми багато знали і читали, також тато багато розповідав про жахіття таборів – як радянських, так і німецьких, тому ми не могли не відвідати це місце».

Володимир і Галина Івасюки, Богдан Білецький на території замку Мальборк.

«Хочеш сказати, що ти Івасюк?».

Коли поверталися додому, на митниці з композитором стався кумедний випадок.

Галина Івасюк розповідає:.

«Митник заходить, дивиться то на Володю, то на його фотоапарат.

А Володя дуже любив фотографувати, з фотоапаратом не розлучався.

Каже до Володі: «Діставай валізу».

Побачивши її, видає: «Ну ти і отоварився!».

А коли Володя сказав, що це ноти, митник перепитав: «Чиї?».

«Мої» – відповів брат.

Митник приглядається до Володі і видає: «То ти хочеш сказати, що ти Володимир Івасюк?!».

Ось така у нас була єдина закордонна подорож.

Володя перед тим, у 1972 році, мав їхати у Німеччину, у делегації на Олімпійські ігри в Мюнхен.

Я то розумію, чому не склалося… І всі це розуміють, хто жив у ті часи.

Він був студентом 5 курсу, це було вже після фестивалю «Пісня року».

Володя подав документи, а коли прийшов час, щоб документи отримувати, йому кажуть: «Ви ж не подали вчасно документи, тому ми вас і не включили»… Так тоді робилося, ніхто ж не перевіряв».

Тракайський замок біля Вільнюса, липень 1978 року.

У 1978 році, за рік до смерті, композитор відвідав Литву, Латвію та Естонію.

Побував у знаменитому Тракайському замку у Литві , на Співочому полі у Таллінні, побачив знаменитий Домський собор у Ризі.

А ще того ж року композитор здійснив свою мрію і побував на знаменитому Ладожському озері у Республіці Карелія.

За словами сестри композитора Галини, Володимир Івасюк дуже мріяв відвідати Італію та Францію.

Італійську музику особливо любив і дуже добре її знав.

Залишається лише уявляти, скільки світу Володимир Івасюк об’їздив би, якби прожив довше життя….

Наталія ФЕЩУК.

Фото із фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.

За підготовку матеріалу дякуємо науковій співробітниці музею пані Олені Горобієвській, яка вивчала матеріали й в цілому досліджувала тему подорожей Володимира Івасюка.