Рецензія на фільм «Переконання»

Голлівудські сценаристи давно знають, що коли потрібен ідеальний сюжет для розумної романтичної комедії, яка підкорить навіть найвибагливіших глядачів, то потрібно звертатися до Джейн Остін. Її твори вже екранізували багато разів і будуть екранізувати на новий лад, певно, доти, доки існуватиме кінематограф, проте це вперше, коли за адаптацію роману Остін взялася стримінгова платформа Netflix. Щоб не випускати соту версію «Гордості і упередження», вони вирішили перенести на екран трошки менш відомий роман «Переконання» (проте не менш чарівний), і на головну роль у ньому покликали Дакоту Джонсон, яка останні роки активно знімається у різножанрових фільмах, щоб назавжди залишити образ Анастейші з «П’ятдесяти відтінків сірого» у минулому (і, варто відмітити, у неї це чудово виходить).

Що одразу кидається в очі з самого початку перегляду «Переконання», так це те, що було досить сміливим кроком зобразити головну героїню роману Остін такою… неідеальною, якою нам показують Енн Елліот у новій адаптації від Netflix. Так, вона красива й розумна, проте коли справа доходить до кохання, то тут вона повний бевзь. Дакота так реалістично грає всі ці незручні моменти, коли від почуттів затьмарюється розум і складно знайти потрібні слова чи потрібну мить, щоб зізнатися коханій людині у своїх почуттях, боючись, що та людина не відповість взаємністю, адже пройшло вже стільки років. Тому Енн і проводить час за книжками з келихом вина (чи кількома) та розбиває «четверту стіну» у дусі серіалу «Міранда», щоб поділитися таємницями свого серця хоча б з глядачем. І завдяки харизмі Дакоти, цей прийом працює і виглядає досить органічно, навіть якщо це просто влучний погляд, який вона кидає у камеру. Мене Дакота так сильно підкорила в образі Енн Елліот, причому настільки, що тепер ця роль є для мене особисто найулюбленішою роллю цієї акторки. Так що усім шанувальникам її таланту та харизми «Переконання» просто обов’язкове до перегляду.

Центральною темою «Переконання» виступає кохання Енн до капітана Вентворта, який робив їй пропозицію 8 років тому, проте вона, піддавшись на вмовляння своєї тітоньки, близької подруги її покійної матері, відмовила йому, хоча дуже його кохала. Тітонька переконала Енн, що Вентворт для неї – погана партія, адже тоді він був бідним хлопцем без спадку і титулу, проте, за ці роки, він став справжньою сенсацією флоту і завидним холостяком. Енн із захопленням спостерігала за його успіхами, страждаючи через своє розбите серце і через те, що розбила серце своєму коханому, і коли доля знову зводить їх разом, вона опиняється перед складним вибором: зізнатися Вентворту у своїх почуттях, що для жінки її статусу у той час було чимось зовсім неприйнятним, чи відпустити минуле і знайти щастя з іншим чоловіком.

Цим іншим чоловіком, ще одним кандидатом на руку та серце Енн, стає містер Елліот. Містер Елліот? Невже це її родич? Відповіді на обидва ці запитання вас шокують (якщо ви не читали роман Остін), адже будуть ствердними. Містер Елліот є кузеном, тобто двоюрідним братом Енн та її сестер, який жив далеко і раптово повернувся в їхнє життя, адже є спадкоємцем титула та багатств батька Енн (жінки у той час на це прав не мали). В епоху Регентства одруження кузенів було звичайною справою, особливо серед аристократії, адже люди ще не знали, що від інцесту народжуються слабкі та хворі діти, тому Енн радо приймає залицяння містера Елліота, думаючи, що капітан Вентворт ніколи її не пробачить, і від цього любовного трикутника (вірніше чотирикутника, адже у Вентворта закохується своячениця Енн) аж голова йде обертом. Вентворта грає маловідомий актор Космо Джарвіс, який просто ідеально підійшов на цю роль і має всі шанси вкрасти ваше серденько. А от роль містера Елліота дісталася Генрі Голдінгу, відомому за фільмами «Шалені багатії», «Щасливого Різдва» та «Джентльмени». І йому також пасує образ харизматичного та самовпевненого красеня з 19 сторіччя.

Одразу після релізу «Переконання» почали жорстко критикувати, називаючи його мало не «найгіршою адаптацією творів Джейн Остін», проте я категорично не погоджуюсь з цим твердженням. Порівнювати з романом чи попередніми екранізаціями цю стрічку не варто, адже особливо в тому, що стосується діалогів, вона відходить від першоджерела, проте твори Остін вже стільки разів екранізували, що було б дивно, якби новий фільм знову йшов протореною доріжкою попередніх екранізацій. Тут на думку мені спадає фільм «Ромео + Джульєтта» База Лурмана, де події шекспірівської трагедії були перенесені у наш час. Режисерка Керрі Крекнелл не переносить цю Енн Елліот у 21 сторіччя, проте її характер зображений з сучасної точки зору, нагадуючи головну героїню серіалу «Дікінсон», який показав сучасний погляд на життя легендарної поетеси Емілі Дікінсон, яка теж жила у 19 сторіччі. В результаті у Крекнелл вийшла смілива, гостра на язик, весела й одночасно романтична екранізація, яку точно варто подивитися усім, хто любить серіал «Бріджертони» (хоча попереджаю, що постільних сцен у «Переконанні» немає).

Особливо хочеться відмітити феміністичну складову «Переконання», адже Джейн Остін була відомою феміністкою, і дана екранізація не раз підіймає тему вибору жінки у патріархальному суспільстві: Енн кидає цьому суспільству виклик не тим, що вирішує відмовитися від шлюбу, а тим, що обирає собі чоловіка не для того, щоб просто був поруч і утримував її, а справжнього партнера на все життя, з яким вона хоче мандрувати і переживати різні пригоди, а не просто сидіти й сумувати вдома. Вісім років тому вона зробила те, чого від неї вимагало тогочасне суспільство, – відмовила коханому через його скромний статус, проте вона навчилася на своїх помилках і більше не боїться обирати серцем. Для Енн важливо обрати чоловіка, з яким вона буде по-справжньому щаслива, який не змусить її сидіти в чотирьох стінах, який цінуватиме її за гострий розум, а не лише за її статус чи красу, і хоча зараз це може здатися не таким сміливим, у той час це було дуже відважно. Якщо раптом вам теж потрібно зробити такий важливий вибір, цей фільм нагадає вам, як важливо слухатися свого серця і не віддавати своє щастя на волю інших. І раз мова зайшла про фемінізм, то сестра Енн Мері (Міа МакКенна-Брюс), яка любить бути в центрі уваги і не хоче весь час сидіти вдома з дітьми, – справжня феміністична ікона, яка весь час бунтує проти патріархального образу жінки-берегині.

Ще однією з причин подивитися «Переконання» є неймовірні британські пейзажі, від яких захоплює подих. Фільм наче телепортує глядачів в Англію того часу з її аристократичними маєтками і прекрасними садами, мальовничими полями та неймовірно атмосферними пляжами, оточеними високими скелями. Що стосується костюмів, то вони були створені зі смаком, проте без зайвої помпезності, яку можна зустріти у «Бріджертонах», особливо це стосується гардеробу головної героїні, що підкреслює її скромний характер не вражений марнославством, проте це не стосується, наприклад, її батька, який дуже любить гарно вдягатися, жити на широку ногу й бути у центрі уваги (через що він майже й збанкрутував). Тому візуально «Переконання» порадує усіх глядачів-естетів, які обожнюють епоху Регентства, тобто епоху Джейн Остін. І, якщо ви будете готові до його нестандартного підходу, який не дослівно слідує за книгою, то «Переконання» точно вирве вас з обіймів сірої буденності і відправить у чарівну романтичну пригоду у компанії далеко не ідеальної, проте відвертої героїні, якій неможливо не співпереживати.

Якщо вам сумно, самотньо і не вистачає в житті доброго гумору та романтики, то проведіть свій вечір в компанії чарівної Дакоти Джонсон, фільму «Переконання» та келиха вина. Вечір у стилі Енн Елліот. Адже вона чудово розуміє, як це, (і точно не засудить вас за той «зайвий» келих).