Випадкові і навмисні помилки на старовинних поштівках і світлинах Карпат

На ретро-поштівках і світлинах та написах до них часто зустрічаються різного роду помилки.

Причини їх появи бувають дуже різні.

Натомість в наш час вони частенько стають причинами помилок в публікаціях або хибних трактувань зображення колекціонерами.

Почну з випадкової помилки на поштівці з віддзеркаленим зображенням гори Туркул і уславленого озера Несамовите.

Видав її Заклад фотографічний Аби і Лазаря Геллерів (м.

Надвірна), а у 1930-х роках друкарня святого Войцеха у м.

Познань надрукувала її значним накладом у вигляді ротогравюри.

Найімовірніше це в Познані під час друку не тою стороною встановили кліше, оскільки існує правильна поштівка видана Закладом Геллерів з невіддзеркаленою фотографією гори Туркул, щоправда, без озера (див.

Туркул і озеро Несамовите.

Друкарня св.

Войцеха (Познань).

Якщо взяти сучасну світлину озера і вставити її на цю поштову листівку, то вона мала б ось такий вигляд.

Автор сучасного фото EugeneB.

Ліцензія BCC BY-SA 3.0.

Ще одне чорногірське озеро через невірний напис потрапило до декількох цікавих публікацій, але зовсім про іншу водойму.

Наприклад, у статті Втрачена велич Карпат: старовинні знімки озера Шибене є багато фотографій озера Шибене на Франківщині (по суті, це було водосховище), але на одній з них – озеро Бребенескул на Закарпатті.

Ось ця світлина з помилковим написом (правильний текст мав би бути таким: “Озеро Бребенескул під Гутин-Томнатиком”).

Поштівка з помилковим написом.

Заклад фотографічний А.

і Л.

Геллерів (Надвірна).

Авторів статті якось не збентежив той факт, що навіть краєвиди підказують, що невелике озеро Бребенескул розташоване на високогір’ї, а величезне водосховище Шибене знаходилось у річковій долині, що чудово видно на наступній світлині.

Озеро “Шибенка” під Чорногорою.

Авто фото Генрик Ґонсьоровський.

Підміна дійсності з пропагандистською метою.

Мова йде про пропаганду часів Першої світової війни і ця тема невичерпна.

Усі задіяні у війні країни випускали газети, плакати і поштівки, на яких з перебільшенням зображали кровожерливих ворогів і своїх “хоч до рани приклади” вояків, чужі невдачі і свої звитяги і т.

В той час як плакати і газети були локальними, то поштові листівки розлітались по усьому світу!.

У цій війні окреме місце займала Карпатська війна, яка тривала чотири місяці.

Однією з найбільших битв у ній був масштабний штурм гори Звенів (нім.

Erstürmung des Zwinin), який відбувся з 5 лютого по 9 квітня 1915 року.

Тоді Центральні держави отримали вирішальну перемогу, а росіяни втратили 33 000 солдатів.

Великій перемозі – велику гору!!! А тепер погляньте на вид з гори Звенів на околиці на світлині 1915 року (фото самої гори тут).

Такий сонний, лагідний краєвид, безумовно, не міг сподобатись австро-угорській пропагандистській машині.

Світлина 1915 р.

з видом з г.

Звенів в сторону села Плав’я.

Автор: Фрідріх фон Фрідебурґ.

Отож, почались пошуки грізного карпатського краєвиду.

Результат вийшов набагато кращий, ніж орявсько-тухольські краєвиди або вигляд гори Звенів (1088 м над р.

Текст на поштівці:.

“Поздоровлення з Карпат.

Звенів біля Тухлі в Галичині, яку австро-угорські війська і німецька Південна армія взяли штурмом.

Велика втрата для росіян, загинули 2 генерали, 5 полковників і 120 офіцерів.

Багато боєприпасів і 25000 полонених залишилися в наших руках.”.

Поштівка 1915 року.

В дійсності ж на світлині – найвідоміша культова гора польських Татр Ґевонт (1895 м над р.

Вид на Ґевонт з полонини Кондратової.

Поштівка 1927 р.

Помилкові написи.

Дуже поважна польська організація “Музей спадщини Кресів давньої Речі Посполитої” у статті про Яремче, розмістила світлину ніби-то яремчанського водоспаду Капливець, який насправді знаходиться у с.

Якби вони не полінувались, перевірили і пошукали, то могли б знайти іншу світлину цього ж водоспаду, під якою стоїть авторитетний підпис мандрівника і фотографа Г.

Ґонсьоровського, і тоді опублікувати фотографію не Капливця, а водоспаду Пробій, який є головною візитівкою Яремче.

Можна вибачити цю помилку польському інтернет-порталу, але ця сама поштівка з невірним написом зустрічається у статті “Яремче 100 років тому: унікальні світлини та поштівки” на сайті українського інтернет-видання “Прикарпатська інформаційна корпорація”, яке хвалиться, що однією з їхніх родзинок є фотографії!.

Водоспад Капливець на поштівці в Микуличині.

Поштові штемпельні відбитки.

На поштівці видніється напис “Stanislau – Liedengasse” і можна подумати, що це якийсь палац у Івано-Франківську, про що на деяких форумах тривали обговорення.

В дійсності ж на поштову листівку просто було нанесено адресу – місто Станіслав, вул.

Липова (тепер – м.

Івано-Франківськ, вул.

Очевидно, поштівка пройшла через поштове відділення Івано-Франківська, де і був поставлений цей штемпель.

Палац Гредлів на ретро-листівці.

А сам палац знаходився у Скольому і належав баронам Ґредлям.

Він і зараз – дещо видозмінений – прикрашає це місто.

На наступному малюнку зображено цей палац так, що стає зрозумілим – і фотограф, і художник стояли майже на одному й тому самому місці з найбільш мальовничим ракурсом на будівлю.

Сколівський палац Гредлів (Грьодлів) на листівці-лепорелло з перших років ХХ ст.

Це не єдиний приклад невірного трактування напису на поштівці.

У 1928 р.

заклад фотографічний Аби і Лазаря Геллерів у Надвірній випускає поштівки з невеликим, але мальовничим водоспадом на потоці Бухтівець при його впадінні до річки Бистриці Надвірнянська.

Бухтівецько-Бистрицький водоспад у с.

Заклад А.

і Л.

Геллерів (Надвірна).

Пізніше те саме видавництво випускає поштівку з іншою світлиною цього ж водоспаду у Пасічній (на реверсі напис українською мовою – “218.

“Водоспад” і дата 1932 р.), а згодом іще одну з коротким написом “Водоспад” (на реверсі – просто 218).

Відтак на звільненому місці замість Пасічної почали з’являтись назви інших популярних місцевостей, як от Микуличин або Дора.

І знову ж це не опис зображення на картці, а штемпель поштового відділення місцевості, з якої відбувалась відправка кореспонденції.

В наш час такі поштівки частенько прикрашають статті про нанесені на них назви місцевостей.

Тобто тут помиляємось ми, а не видавці поштівок.

Водоспад з ніби-то різними локалізаціями.

Фотомонтаж “до невпізнання”.

На цьому тема водоспадів не вичерпується.

Погляньте, як в дійсності виглядає водоспад у Дорі, створений у вузькій долині невеликим потічком Кам’янка.

Справжній водоспад в Дорі.

Заклад А.

і Л.

Геллерів (Надвірна).

А тепер пропоную подивитись на “творчу працю” – поштівку 1905 року, видану у Відні Е.

Шрайєром, на якій бачимо перекати води, накладені постаті якихось селян і знову напис, що це водоспад у Дорі на потоці Кам’янка.

Оригінал настільки змінено, що складно здогадатись, де саме зроблено фото.

В дійсності ж це, як кажуть в наш час, “відфотошоплена” фотографія каскадів потоку Барнар в Румунії, автором якої був фотограф Юліуш Дуткевич (про цього фотографа буде згадка трохи пізніше).

Водоспад у Дорі на потоці Кам’янка, оригінальне фото Ю.

Дуткевича зі статті “Історія сучавських поселень: Броштені”.

Безсоромний бізнес.

Хочу зауважити, що майже усі подальші поштівки, приведені мною, походять з видавництва Якова Оренштайна в Коломиї.

Попри величезні заслуги цього славного коломиянина, одного з найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ ст., поштівки з його друкарні мають дуже багато помилок.

Найчастіше це невірні написи, деколи невідповідність польського і українського текстів, а деколи банальні орфографічні помилки.

На цій світлині з написом “Яремче (камінь Довбуша)” зображено знамениті скелі в Уричі, тепер більш відомі як “руїни замку Тустань” на Львівщині.

Скелі в Уричі.

Видавництво Я.

Оренштайна в Коломиї.

Автор світлини Ю.

Не треба думати, що на початку ХХ ст.

було складно перевірити, що то за скелі, бо не було інтернету.

На той час вони були вже дуже відомі, ба, навіть століттям раніше потрапили до чудового альбому австрійського живописця Антонія Ланґе “Збір найгарніших і найбільш цікавих околиць в Ґаліції”, а в кінці ХІХ ст.

став місцем подій чудової історичної повісті Зиґмунта Качковського “Лицарі Ольбрахта”.

“Камінь під Уричем в Стрийському циркулі” з альбому А.

Щодо наступної поштівки можна сказати коротко: Писаний камінь знаходиться не на Чорногорі, а на фотографії взагалі не він! Це знамениті Скелі Довбуша в Сколівських Бескидах, на яких не бував тільки лінивий.

Не думаю, що книговидавець Яків Оренштайн контролював випуск поштівок, інакше він міг би мати додатковий дохід, штрафуючи своїх робітників за недбалість.

Скелі Довбуша біля с.

Видавництво Я.

Оренштайна в Коломиї.

Автор світлини Ю.

До речі, можна побачити цю ж саму світлину з правильним написом “Komnata w skale Bubniszcza / Pozdrowienie z Bolechowa” (див.

Зустрічається вона і в іншій версії, де до існуючої групи людей доліплено іще багацько народу (див.

тут), проте найцікавішою для мене знахідкою виявилась ця ж фотографія з написом “Печера Довбуша в Бубнище”, видана як геліогравюра на основі оригіналу авторства Юліуша Дуткевича, про що свідчить підпис зліва під світлиною.

Печера Довбуша в Бубнище.

Поштівка з підписом Ю.

Завдяки пошукам будь-якої інформації про Ю.

Дуткевича, я знайшов у Карпатському альманасі “Плай” №58 (Варшава, 2019 р.) дуже змістовне дослідження біографії цього фотографа, яке зробив краєзнавець Анджей Вєльоха.

Пропоную уривок статті, завдяки якому проясняється дана тема:.

“Сам Дуткевич поштівок не видавав, що виглядає дивним, якщо взяти до уваги той факт, що свого часу він займався друкарством.

Ми не знаємо точної дати смерті Юліуша Дуткевича, тому невідомо, чи фотографії потрапили до видавців поштових листівок після його смерті, чи, можливо, були продані його спадкоємцями, чи він сам зробив їх загальнодоступними.

Фактом є те, що в багатьох випадках, відтворені на листівках фотографії починали жити своїм життям і представляти щось зовсім інше, ніж раніше.

Я не знаю, чи вони були потрапляли до видавців без підпису чи з неправильним описом, але є дуже багато прикладів такого типу метаморфоз, які особливо легко вводять в оману колекціонерів листівок.”.

Анджей Вєльоха припускає, що Яків Оренштайн в якийсь спосіб набув світлини Ю.

Дуткевича (можливо, без інформації), а далі без вагань почав друкувати поштові листівки з вельми фантазійними написами.

Саме так з’явились невідповідні тексти на вже згаданих поштівках зі скелями в Уричі, Бубнищі та на багатьох інших.

Фальшування туристичних принад.

Ще до відкриття для себе дослідження А.

Вєльохи я зустрів поштівку, краєвид на якій змусив мене згадати усі останці, які я бачив у наших горах, але безрезультатно.

Я, звичайно, не міг бачити геть усі скелі, але напевно в околицях Татарова над Прутом такого “стовпа” немає.

Виявляється це вид з оглядового майданчика клаузи на долину річки Перкалаб у верхів’ях Білого Черемошу.

Фото було зроблено Ю.

Дуткевичем, поштівку видав Я.

Зараз цю скелю майже неможливо побачити – клауза імені кронпринца Рудольфа перетворилась в руїни, а долина значно заросла лісом.

Але знайшлись добрі люди, які зробили з дрона види залишків клаузи та околиць і виклали в Youtube.

Поштівка з загадковою “скелею в Татарові” і скріншот з відео про руїни кляузи.

Натомість те, що в Татарові називають скелями, виглядає зовсім інакше, а геологи навіть не вживають слово “скеля” щодо цього явища – науково це називається відслоненням флішових порід в схилі долини.

Можливо, у видавництві вирішили, що скелі не надто ефектні і поштівки з ними не будуть успішним товаром.

Тим не менш, це місце над Прутом дуже мальовниче і зустрічається як на старих, так і на сучасних світлинах.

Поштівка “Татарів.

Вид скелі над Прутом”, видана 1923 р.

у Відні Е.

Сучасне фото цього ж місця.

Автор Marek Kusiak.

Відверте порушення авторських прав.

Відомо, що Ю.

Дуткевич у період свого перебування в Яссах побував у Бистрицьких горах на запрошення місцевої влади в зв’язку з візитом короля Румунії Карла І влітку 1883 року до маєтку Броштені, Вже восени цього ж року фотограф видав чудовий фотоальбом “Броштені”.

Обкладинка фотоальбому “Броштені”.

Принаймні дві світлини з цього альбому були випущені видавництвом Я.

Оренштайна, але з написами, що це околиці Ворохти.

Загалом складається враження, що у видавництві Я.

Оренштайна не заморочувались змістом фотографій з гірськими краєвидами – брали щось гарне, додавали назву популярної місцевості, як от Ворохта, Татарів, Яремче або Писаний Камінь та й вйо до друку! Залишається нерозкритим питання, навіщо це було робити? Якщо румунські краєвиди продавати туристам у Ворохті, то хіба тільки при цьому прибрехувати, що шановні гості ще не усе бачили і їм варто приїхати знову!.

На двох наступних світлинах – неправдиві краєвиди Ворохти і справжня краса Бистрицьких гір в Румунії.

Псевдо-Ворохта на поштівці Я.

Світлина з ущелиною Барнар в Румунії Ю.

Псевдо-Ворохта на поштівці Я.

Поспіх при компонуванні матеріалу.

Найкращим прикладом поспіху при компонуванні матеріалу є помилка у польському журналі 1933 року “Туристичні відомості.

Станіславське воєводство”.

На 68-ми сторінках автори розмістили матеріал про туристичні принади Івано-Франківської і частково Львівської областей, доповнений численними світлинами (і трохи рекламою).

У створенні цього журналу брали участь президент Станіславського відділу Польського Татранського Товариства Антоній Фіріх і його колега, керівник фотографічної секції ПТТ професор Максиміліан Розенбаум.

Я не думаю, що це вони допустили так кричущу помилку, найімовірніше редакції забракло якоїсь фотографії для остаточного монтажу журналу, можливо, підтискав також і час, тож витягли будь-що зі своїх архівів і вставили в кінці “Відомостей”.

Світлина “На санчатах у Ворохті”.

Навіть попри слабу якість неозброєним оком видно, що на фото – не “ворохтянська” гора.

І дійсно, це гора Ханен (Hahnen) у швейцарських Альпах , що височіє над курортом Енґельберґ.

Ось вона на старенькій поштівці.

Поштівка 1927 р.

з Енґельберґу.

Незрозуміла причина помилки.

Поштова листівка, на якій на аверсі написано “Szusem z Turkuła, w głębi Kozły”.

І знову, як в першому прикладі (з Туркулом і Несамовитим озером), ми маємо справу з поштівкою закладу Геллерів, перевидану друкарнею святого Войцеха у м.

Познань у вигляді ротогравюри.

Складно сказати, чия це помилка – Геллерів чи познанської друкарні, тим паче, що на реверсі написано українською мовою “Зїзд з Туркула, подалше Козли”, а це означає, що у Познані вдавались до повної копії поштівки.

Зрозуміло, що назву Ворохта “штемпельнула” місцева пошта, проте можна сміливо ствердити, що на світлині точно не Чорногора!.

Псевдо-чорногірський краєвид.

Заклад фотографічний А.

і Л.

Геллерів (Надвірна).

Для тих, хто не був на Туркулі, я поясню на супутниковій карті.

На Чорногорі є два невеликих бічних хребта – Великі і Малі Козли.

Оскільки на поштівці не сказано, якиq з них на фотографії, я обвів їх обидва червоними прямокутниками.

Тепер стає очевидним, що як би не з’їжджати з Туркула, то неможливо, щоби ці хребти мали вигляд загострених вершин.

Супутникова мапа району гори Туркул.

Серед усіх поштівок, побачених у нетрях інтернету, одна мене зачарувала і до неї я не маю жодних застережень.

Прекрасний краєвид, колоритний пастух і чудовий опис без помилок! Шкода тільки, що пастуха залишили чорно-білим.

Поштівка, видана 1918 р.

у Відні Е.

І на цій веселій ноті я закінчу, підсумовуючи тему: “Якщо не знаєте напевно, не довіряйте написаному!”.

Автор: Zommersteinhof.