Російські вчителі в Україні. Хто вони і звідки взялися

Після звільнення українськими військами Харківщини надзвичайно широкого розголосу набула історія про затриманих нашими російських вчителів, які навчали дітей за російською навчальною програмою. Одразу медіа повідомили з акцентуванням на тому, що мова йде саме про російських вчителів.

Зокрема, Ірина Верещук заявила про російських вчителів, яким загрожували високі терміни ув’язнення. "Порушення Женевських конвенцій, зокрема щодо навчання дітей на окупованих територіях у звичних їм культурних традиціях і їхньою мовою, — це порушення законів війни, за що передбачено окрему відповідальність. Запевняю: російські громадяни точно будуть покарані, якщо не залишать нашу територію негайно", — повідомила Верещук.

Подібні заяви викликали справжній вий на російських пропагандистських ресурсах. Один з штатних російських пропагандистів Шарій договорився до того, що російські вчителі будуть українцями “розчинені у кислоті”.

Проте, з часу заяви Верещук вже пройшло кілька днів, а поки що ніяких фото чи ФІО затриманих російських вчителів українці не продемонстрували. Більше з того, журналісти “Громадського радіо” звернулися з запитом до Генеральної прокуратури, де їм повідомили, що що «українські правоохоронці не затримували російських вчителів на деокупованних територіях».

Паралельно міністр просвєщенія Росії Сергєй Кравцов заявив, що всі вчителі, які виявили бажання, вже виїхали з Харківщини на територію Росії.

Але оголошувати інформацію про російських учителів “качкою” не варто поспішати. Тому що під назвою “російські вчителі” можуть ховатися українські чи, точніше, колишні українські вчителі.

Росія буквально з перших днів окупації почала дуже активно переводити український освітній процес на російські рейки. Це було задумано як масштабний процес, планувалося проводити переатестацію українських вчителів згідно до російських освітніх програм. Тобто вже “перелицьовані” колишні українські вчителі мали викладати всі предмети дітям російською мовою за російською програмою, де не було ніяких Шевченків та Стусів, а величними історичними постаттями були Іван Грозний та Пьотр Перший.

Свого часу ТЕКСТИ писали, як це відбувалося на Херсонщині, до яких приїжджали викладачі з Криму, або яких самих вивозили до Криму на “перенавчання”. Паралельно окупанти вимагали від учителів й інших проявів колаборації. Звичайно ж, це перехід на російську мову викладання, вимагали також оформити російське громадянство. Тобто на виході такого процесу мав опинитися справді той самий “російський учитель”, що послугувався російською мовою, жив у російських культурних координатах та, вочевидь, мав свіжо отриманий російський паспорт.

На Херсонщині подібні “нововведення” викликали опір освітян - хтось не погодився і звільнився, хтось виїхав на неокуповані території, хтось далі учителюючи намагався бути менш “замазаним” у цій прикрій історії. Хоча і без колаборантів тут, звичайно, не обійшлося.

На жаль, ТЕКСТАМ поки не відомо, чи робилися подібні і спроби непокори вчителями Харківщини. Якщо такі спроби були ми готові розповісти про подібні історії на наших сторінках.

А от про що зараз можна точно стверджувати - що принаймні деякі вчителі Харківщини таки прийняли участь у програмах по переведенню української освіти на російські рейки. Схема тут була досить однотипна, що для Херсонщини, що для Харківщини. Педагогів вивозили у ближній російський регіон, де на них чекала показова програма з лекціями, відвідинами російських закладів, зустрічами з російськими чиновниками. У випадку з Херсонщиною таким регіоном став Крим. Центром “освіти”, читай пропаганди, для вчителів Харківщини став географічно близький до них Курськ.

Добре, що місцеві пропагандистські канали зробили з самого факту перенавчання вчителів елемент пропагнди і достатньо повно висвітлювали його, тому матеріалів за даною темою вистачає.

На одному з відео показується приїзд вчителів до Курська. Що одразу впадає у вічі - це достатньо поважна кількість бажаючих перевиховатися, їх привозять декількома автобусами. Закадровий голос говорить, що “ще одна сотня” вчителів прибула до міста.

Приїзд харківських освітян до Курська на “перевиховання”. Самі російські пропагандистські джерела заявляли про сотні подібних вчителів

Ось як про це писало одне з пропагандистських видань: “Будут выбивать из голов всю свидомую украинскую ересь. Говорят, что наиболее глубоко будут переобучать учителей истории.”

А ось кадри з ще одного пропагандистського ролика, оприлюдненого буквально за тиждень до визволення області. На ньому харківські освітяни уважно слухають чиновників з країни-агресора.

А це кадри з ще одного відео, виробництва місцевих пропагандистів, де вчителі діляться своїми враженнями після повернення додому.

“Надєємся только на лучшєє”, - дехто з педагогів повернувся з Росії, вочевидь, у непоганому настрої.

“В веліколєпном восторгє і чудєснєйшем настроєнії”, - так колишня українська педагогиня з Куп’янська розповіла за свої враження після відвідин Росії. Цікаво, чи допустять її знову до викладання в школі українськім дітям

Все ж цікаво тепер, після того, як у Генпрокуратурі заявили про відсутність справ щодо “російських вчителів”, яка відповідальність чекатиме на цих освітян.

Звичайно, на них чинився тиск. Звичайно, всім в окупації було важко. Але не треба забувати, що російським режимом цим освітянам було відведена особлива роль - виховати з малих українців реальних “зомбі”, яким одразу після закінчення школи можна буде дати автомат, і направити вбивати своїх співгромадян в угоду кремлівському диктатору. Щось подібне ми спостерігаємо в режимі реального часу на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, коли ще вчорашні випускники тамтешньої освітньої, а насправді пропагандистської системи стали самим звичайним гарматним м’ясом для російської імперії. У кращому випадку вони можуть попасти в полон, а зазвичай - приїхати додому у труні. Таким чином, слабкість одних, у даному випадку вчителів, обертаються катастрофою для інших.

Плюс, не варто забувати, що дехто пішов таким шляхом свідомо, намагаючись утриматися на займаній посаді чи зробити кар’єру при окупантах. Поява в інтернеті актів вилучення зі шкіл українських книжок, де стоять підписи самих педагогів - це певно одне з найганебніших явищ нашого сьогодення.

І окреме питання до українського Міністерства освіти. Ще з часів підготовки матеріалу по освітянам Херсонщини ТЕКСТИ зіткнулися з ситуацією, коли фактично міністерство самоусунулося від ситуації з освітянами на окупованих територіях. Не було сформовано і доведено до них жодних рекомендацій, як їм поводитися в окупації, не було зроблено жодних ініціатив по їх координації.

У свою чергу і багато самих освітян завжди займало у нас позицію “як влада скаже”, перетворившись у безвідмовну сіру масу для виконання вказівок місцевих чиновників. Коли влада змінилася, вони просто спробували підлаштуватися під нову владу, непомітно перетворившись з безвідмовних виконавців у колаборантів.