Хто відбудовуватиме українські міста? Кейс Харківської школи архітектури, що евакуювалась до Львова

Харківська школа архітектури — приватний ВНЗ, заснований у 2017 році у Харкові. Через повномасштабне вторгнення росії навчальний заклад зараз функціонує в евакуації у Львові. Фокус бакалаврської програми було змінено на післявоєнну відбудову українських міст.

Дар’я Ожиганова, архітекторка, співзасновниця студії NOEMA. З 2022 року керівниця бакалаврської програми Харківської школи архітектури (ХША). Програма зосереджена на післявоєнній відбудові українських міст.

Про початок війни, евакуацію студентів і викладачів ХША

Ще до початку війни, коли ми не розуміли, на що чекати, проводили у Школі тренінги з домедичної допомоги та з психологічної підтримки, аби заспокоїти студентів. Також одного дня ми запросили представників Нацгвардії, які розповідали, як поводитись в тій чи іншій ситуації та відповідали на запитання студентів. Вони не надали якоїсь секретної інформації, але після розмови з нацгвардійцями наша команда зрозуміла, що потрібно діяти вже зараз.

За тиждень до початку війни ми попросили студентів роз’їхатися до батьків і на тиждень перейти на онлайн-навчання.

В п’ятницю ми з ними попрощалися, вони ще питали, чи забирати свої макетні килимки, ножі, а ми говорили, що все брати не обов’язково, а лише те, що знадобиться цього тижня. А у наступний четвер почалася війна. 

Я вважаю завчасну евакуацію студентів одним з найкращих рішень, яке приймала я особисто і ми як інституція. Завдяки цьому команда Школи змогла евакуюватись з Харкова в перший день війни. В іншому випадку ми би змогли поїхати лише після евакуації всіх студентів.

Після початку війни ми взяли двотижневу паузу, аби всі могли дістатися безпечних місць й трошки прийти до тями. Вже за два тижні ми відновили навчання в онлайн-форматі. Паралельно почали збиратися ядром команди у Львові, думати, як нам бути далі й шукати приміщення.

Про прихисток у Львівській академії мистецтв

Львівська національна академія мистецтв запропонувала нам прихисток на час війни. Вони надали нам кілька просторих приміщень і навіть місця у гуртожитку для наших студентів. Вже навесні завдяки Академії нам вдалося частково відновити навчання наживо для студентів, які перебували у Львові.

Минулого семестру я викладала вибіркову дисципліну про візуальну мову проєктної презентації, ми зі студентами вчилися обирати інструменти, які б розкривали концепцію якнайкраще. Дехто обирав для себе ручну подачу, хтось працював з аквареллю. Я дуже тішуся, що ті студенти, які обрали цей спосіб, були у Львові і я могла сісти і показати їм, як пензликом вести цю краплю води з аквареллю — бо це неможливо пояснити онлайн.

Ми декларуємо, що у нас навчальний процес відбувається тільки оффлайн — це позиція Школи. По нас дуже сильно вдарив ковід свого часу і ми на собі відчули, як сильно втрачається продуктивність від онлайну, як це б’є по командній роботі. Це як хірургія — не можна навчити хірурга онлайн. Так само з архітектурою.

Десь в кінці весни ми зрозуміли, що війна не закінчиться так швидко, як би нам хотілося, тож ми маємо організувати наступний навчальний рік наживо тут, у безпечному місці.

Ми розуміли, що навіть якщо війна закінчиться завтра, не зможемо швидко повернутися до Харкова. Тож, аби навчальний процес був зручним і комфортним, ми все ж маємо бути в тилу.

Наша будівля в Харкові, на щастя, ціла і, сподіваємось, так воно і буде. Наприкінці весни-початку літа ми евакуювали критичне обладнання і меблі звідти. Навчання у нас, особливо на перших курсах, дуже сфокусоване на ручній роботі в майстерні, бо архітектура — це частина фізичного світу і дуже важливо розуміти фізично, як працюють конструкції. Для цього їх необхідно власноруч побудувати, а потім краще ще й зламати. Для цього майстерня є критичною, тому евакуювали в першу чергу основне обладнання, щоб облаштувати її у Львові.

Викладачі майже повним складом зібралися тут — це дуже ідейні ціннісні люди, для яких викладання є місією і вони не можуть від цього відмовитись. Вони розуміють, що це їхня відповідальність, люблять працювати зі студентами і готові за це боротися.

Зараз ми дуже сподіваємось, що проведемо тут один академічний рік, але будемо дивитися по ситуації. Щойно з’явиться така можливість — в Харкові стане безпечно, місто буде трохи відновлено, а студенти зможуть там повноцінно зосередитись на навчальному процесі — ми повернемось.

Про будівельну практику в подяку за гостинність

На першому курсі у нас завжди є будівельна практика, що триває чотири тижні. Вона спрямована на те, щоб не тільки спроєктувати, але й спробувати самотужки побудувати це своїми руками. До війни в рамках практики ми мали робити дерев’яні павільйони для фестивалю на острові Хортиця. Звісно, з урахуванням контексту, завдання необхідно було змінити, тож ми вирішили на знак подяки Академії, яка нас прихистила, допомогти їм облаштувати дворики і публічні простори закладу.

Наші студенти разом зі студентами Академії протягом липня працювали над проєктами. Спочатку вони досліджували ці дворики, викладачів, студентів, тих, хто ще так чи інакше може там знаходитись, виявляли певну проблематику, а потім своїми концепціями і проєктами відповідали на неї. Далі власноруч втілювали усе в життя.

Тепер з вікна нашого приміщення в Академії ми бачимо один з об’єктів, побудованих студентами — лави. Спостерігати за ними досить цікаво, бо у студентів була певна гіпотеза, як це має працювати, а зараз протягом року вони її тестують. Ці лави ми вже двічі ремонтували, бо щось там не так спрацювало, конструкція виявилась не такою міцною, як студенти цього очікували. Десь ці лави використовують несподіваним чином. Це класний експеримент про те, як архітектурний об’єкт, навіть невеличкий, продовжує жити після того, як він побудований. Важливо навчитися зважати на це в проєктуванні.

Про перезапуск бакалаврської програми
із фокусом на відбудову українських міст

Однією з найважливіших цінностей Харківської школи архітектури є чутливість. Ми її розшифровуємо в тому числі як чутливість до контексту, який ми маємо враховувати і поважати. Архітектор працює в реальному світі і дуже важливо його розуміти, розуміти ситуацію, в якій працюєш, розуміти користувача, поставитись до нього або до неї з повагою. Ми власне цьому і вчимо, моделюємо ситуацію з реальним контекстом, з реальним користувачем, щоб студенти якомога швидше почали працювати в реальному світі.

З початком війни український контекст сильно змінився, тож ми мусили перелаштувати бакалаврську програму таким чином, аби вона відповідала ситуації.

Для мене особистим викликом було те, що Post-War Studies (англ. післявоєнні студії – ред.) є достатньо складними і комплексними для бакалаврату, але ми просто не могли їх не додати. Це дуже на часі і ми маємо випускати студентів, які можуть працювати в контексті, в якому ми знаходимось.

Багато хто зі студентів по-іншому поставився до навчання з початком війни: їм важливо зараз продовжувати вчитися, і вчитися старанно, бо вони будуть відповідальні за те, як виглядатимуть наші міста після перемоги. Студенти відчувають, що вивчають щось дійсно важливе. Але ці теми є досить травматичними для молодих людей в країні, яка знаходиться в стані війни. Ми старалися збалансувати програму таким чином, щоб додати ці фокуси, але при цьому не травмувати студентів і робити це якомога більш безпечно. Найглибше занурення у теми післявоєнної відбудови ми запланували на третьому курсі, бо на той момент студенти вже будуть достатньо підготовленими.

Третьокурсники працюватимуть на студії над темами повторного використання і реконструкції — це підживлюється і технічним, і гуманітарним блоком. Зокрема ми говоримо про теми пам’яті, спадщини і це дуже сильно пов’язано з руйнуваннями і післявоєнною відбудовою. Зараз ми бачимо, як багато матеріальної фізичної спадщини руйнується і це боляче. Ми даємо усвідомлення, що руйнування спадщини є в тому числі руйнуванням нашої колективної пам’яті.

При підготовці програми ми багато консультувались із закордонними експертами — часто вони самі пропонували допомогу. В стані війни ми вперше і, сподіваюсь, востаннє, у нас немає цього досвіду і глибокої компетенції в цих темах. Тому ми зверталися до інституцій, які їх мають. Наприклад, в одній з бельгійських архітектурних шкіл є ціла студія «Архітектура миру» (Architecture of Peace), з ними ми багато спілкувалися і консультувалися, аби їхній досвід імплементувати у вашу програму. 

Цього року в рамках практики ми будемо співпрацювати з муніципалітетом Львова — вони будуть нашими замовниками у весняному семестрі.

Першокурсники розроблятимуть проєкти будиночків для вимушено переселених осіб. Це дуже нам пасує, органічно вплітається в теми другого семестру, але при цьому ми можемо працювати в наявному контексті. Важливою частиною проєктного завдання є те, що ці будиночки мають переформатуватись в щось інше, коли зникне необхідність поселяти туди людей, які рятуються від бойових дій. Необхідно подумати одразу про цю гнучкість на майбутнє.

Звичайно, у львівському муніципалітеті не розраховують на повну проєктну документацію від першокурсників бакалаврату. Це радше збір думок, ідей і візій про те, як можна відреагувати на ситуацію, що склалася. Студентські проєкти можна буде використати для розробки більш детальних проєктів, більш реалістичних.

Як влаштована бакалаврська програма

Наша структура програми залишились незмінною, вона добре себе зарекомендувала і не потребувала змін навіть зараз. Ми залишаємось в рамках чотирьох блоків:

• студія;
• технічний блок;
• блок навичок; 
• гуманітарний блок.

Взагалі наш підхід до навчання спрямований на емпіричний досвід. Усе, чому ми вчимо студентів — пропонуємо одразу спробувати на практиці. Тема студійного проєкту на перших курсах завжди пов’язана зі всіма іншими дисциплінами. Наприклад, до війни ми проєктували односімейний будинок, і на гуманітарному блоці дискутували про те, а що таке взагалі феномен дому, що перетворює певне місце саме на дім, чи можемо ми проєктувати одразу дім, а не звичайний простір. І на студії студенти безпосередньо проєктують цей дім.

Аби здобути диплом бакалавра, студент повинен отримати 240 кредитів. Доволі класична схема, розрахована на чотири навчальних роки.

Всього на бакалавраті зараз навчається 36 студентів, і ще на магістерці близько 10. Їх мало бути більше, але цього року ми не маємо третього курсу. Студенти, які закінчили другий, не мали можливості приїхати на навчання через війну, сімейні обставини тощо, тому група взяла академвідпустку. Кілька студентів навчаються зараз у закордонних вишах-партнерах. Ми усіх очікуємо наступного року. Один зі студентів у нас в лавах ЗСУ, ми тримаємо зв’язок і дуже переживаємо за нього.

Як потрапити на програму

Процедура вступу в нас не змінювалась. Абітурієнти подають своє портфоліо і проходять співбесіду. Зазвичай всі запитують, що вкласти в портфоліо, якщо ти тільки закінчив школу. Але це не класичне архітектурне портфоліо — радше графічна розповідь абітурієнта про себе та свій шлях до професії. Необхідно показати, які навички, дотичні до професії, ви вже маєте, а також показати свою мотивацію вчитись, свої переконання, оптики, ідеали і чим для вас є архітектура. Далі на співбесіді усе це обговорюють і приймають рішення про зарахування.

Малювання не є обов’язковою навичкою для вступу, хоча це сильно пришвидшує комунікацію архітектора зі світом.

Набагато легше наскетчити щось, намалювати, аби пояснити свою думку комусь, ніж описувати її словами. Ця навичка виховується, і ми цим займаємось.

Вартість навчання у 2022-2023 навчальному році знижено до 60 000 грн. Діє два типи стипендій: академічна та соціально-академічна, які покривають від 25 до 50% вартості.

Про студентів і випускників ХША

У нас дуже різні студенти і це направду дуже добре. Важливою частиною навчання є те, що студенти дуже багато переймають одне в одного. Вони дуже залучені до навчального процесу, багато часу проводять разом, тому важливо, аби ці різні досвіди зібралися в одному місці. 

Кар’єрний шлях наших випускників може бути таким само різним, якими є різними наші студенти. Наприклад, на четвертому році у нас тільки дипломом плюс чотири вибіркові дисципліни. І ще стажування. Це зроблено, аби допомогти студентам сформувати власний кар’єрний шлях. Комусь буде цікаво займатись архітектурною теорією, і я від цього буду радіти, бо дуже мало у нас хороших архітектурних теоретиків, хтось захоче піти в архітектурну критику, хтось буде займатись чимось більш технічним. І ми якраз даємо можливість обрати той фокус, який буде цікавий кожному студенту, щоб сформувати свій власний шлях.

Про контраст між Харковом і Львовом

Для мене і Харків, і Львів не є рідними містами, бо я з Севастополя — там народилась і виросла, звідти переїхала в Харків вчитись.

Львів і Харків — міста, які були спроєктовані і побудовані в різних країнах та в різні епохи. І це дуже сильно впливає на просторові відчуття, які виникають у мешканців. Я дуже люблю наводити свій особистий приклад, бо він ілюстративний. У Харкові кожного дня я проходила 800 метрів від дому до станції метро, щоб дістатися Школи або офісу — усі ці 800 метрів я йшла алеєю, поруч зі мною був стилобат з експериментальної серії. Коли ми переїхали до Львова, то від моєї квартири до роботи також було 800 метрів — і це були зовсім інші 800 метрів за кількістю подій, щільністю міста, кількістю процесів, які бачиш навколо. І це зовсім різні досвіди. 

Львів тебе підштовхує ходити пішки, бо навіть коли ти прокладаєш шлях від точки А до точки Б, то пішки і громадським транспортом дорога займає приблизно однакову кількість часу, тож вибір очевидний. В Харкові це не так працює — там є простір, є повітря.

Але тут, у Львові, ми можемо спробувати багато такого, чого не могли спробувати в Харкові у навчальних проєктах. І це класно, бо ми розуміємо, що повернемося назад, і наші студенти матимуть досвід роботи з двома зовсім різними контекстами, навчаться працювати і там, і тут.

Варто зазначити, що у Львові ми відчули рівень дискусії, який вражає.

На нашу презентацію літніх практик (щорічна дослідницька практика, на якій цьогоріч студенти досліджували Львівську цитадель) прийшла величезна кількість фахових спеціалістів, які дали неймовірно багато влучних і серйозних коментарів. Це вразило. Рівень професійної дискусії тут направду дуже високий і я цим тішуся.

Як можна долучатися до подій ХША

Ми маємо публічну програму для усіх охочих. Її курує архітекторка Анна Помазанна, яка 6 років працювала в Берліні, але повернулась, аби викладати — відчуває, що це її відповідальність і певна місія. Перший захід публічної програми відбувся 5 вересня — це була дискусія про архітектурну освіту і нову роль архітектора в суспільстві. Наступний захід планується наприкінці місяця — слідкуйте за анонсами у наших соцмережах. Кожні два-три тижні у нас будуть події, доступні абсолютно для всіх, аби знайомити людей з темами, за які ми вболіваємо і які вважаємо важливими. Долучайтеся!