ONUKA, Євген Клопотенко та Леся Патока поділилися враженнями від експедиції північчю України

Хто ми, звідки, і куди йдемо? Ці питання є важливими для кожного народу. Український — не виключення. Особливо зараз, коли країна перебуває у стані війни та на порозі невідворотних змін у майбутньому. Імперські та радянський періоди української історії намагалися примітизувати нашу культуру, зробивши її непомітною та одноманітною. Вареники, вишиванка, шаровари — ці слова стали маркерами, а уявлення про українські культурні традиції досі залишаються заштампованими. 

Медіа СЛУХ разом зі студією CRAFT STORY запустили документальний проєкт «ЗАПАЛ», щоб розчинити звичні уявлення про українську культуру в багатоманітті автентичних і невідомих широкому колу людей пісень, смаків, ремесел. Головними героями проєкту стали відомі українські митці — співачка Ната Жижченко (ONUKA), кухар Євген Клопотенко та дизайнерка Леся Патока. Разом із знімальною групою вони вирушили в експедицію українськими містами та селами, щоб записати і зберегти пісні, які залишаються у пам`яті самоселів Чорнобильської зони, щоб відтворити регіональні рецепти та повернути до актуальності стародавній декор. 

Ната, Євген та Леся поділилися з ELLE своїми враженнями про експедицію, поглядом на українську автентичну та про перший епізод проєкту «ЗАПАЛ».

Ната Жижченко (ONUKA)

У першій серії проєкту «ЗА́ПАЛ» Ната відвідала Київщину, де поспілкувалася з мешканками села Куповате і записала кілька їхніх пісень, а також Чернігівщину, де нині молоць продовжує займатися традиційними українськими співами.

Говорячи про свої враження Ната зізнається, що вони не відпускають її вже довше ніж рік.

«У в контексті сучасних подій — вони просто неоціненні. Напевно, це одне з найкращого, що я відчувала і зробила в житті». 

Чого ви очікували від експедиції і чи справдилися очікування? 

Якщо чесно, то мені було просто цікаво. Я не очікувала, що серед героїв, яких ми будемо відвідувати, буде стільки молодих людей, які займаються по суті архаїчними справами. Я дуже радію, що це не лише люди дуже поважного віку, але й молодь та дорослі люди, які можуть бути основою для формування прекрасної спільноти в Україні.

Найбільше мене вразила звісно подорож до зони (ред. — Чорнобильської) та самоселів. Щоб не просто так поїхати та подивитися як там, а саме з предметом для розмови, щоб побачити та зберегти часточку їх життя у вигляді пісень та розповідей. 

Ще круто було дізнатися про голосоведення (ред. — мистецтво сполучення голосів в одне співзвучне ціле у поліфонічному творі) саме з півночі Чернігівщини. Воно є досить відмінним від класичного і там дуже цікавий прийом багатоголосся з музичної точки зору. 

Але загалом найбільш емоційні враження саме про віру, про більше призначення і знання, що ми є, ми будемо і ми такі круті! Історія нам показує, що нація, народ, країни існують поки існує мова та культура. Чому зараз росія хоче стерти українську культуру? Бо це дасть можливість зробити абсолютно підвладними велику кількість людей і земель. Однак цього не відбувається і не відбудеться. Українську культуру намагалися знівичити протягом останнього сторіччя повсякчас, але цього не вдалося навіть сталінським методам. Тому що українська культура невмируща, вона настільки проросла глибоко та потужно, що просто всі росіяни оху*вають. Тут інше слово неможливо підібрати. Це основа нашого буття — це є наша перемога.

Євген Клопотенко

Під час першої експедиції Євгену випало дізнатися про рецепт солодких вареників з гречкою і маком та пиріжків з калиною, а ще навчився готувати справжню чернігівську гартаначку.

На початку експедиції він дотримувався позиції: «Ну, давайте, спробуйте мене здивувати», адже сам вже кілька років вивчає стародавні українські рецепти та повертає їх на кухні сучасних українців.

«Мені здавалося, що я знаю кожну клітинку на Київщині та Житомирщині. Я вивчив все про українську кухню й був впевнений, що мене вже неможливо вразити. Як виявилося, це була велика помилка. Експедиція відкрила мені так багато нового, що я досі шокований. А ще — підтвердила, що Україна настільки багатогранна та цікава, що її можна пізнавати вічно. Здавалося, що моя любов до України вже на максимумі. Але в цій подорожі, я ніби вперше та знову закохався: у наші традиції, обряди, в наших людей і, звісно, в їжу», — зізнається Євген.

Що вас найбільше вразило? 

Я був вражений кількістю українських страв, про існування яких навіть не здогадувався. Приміром, я відкрив для себе вареники з гречкою і кисломолочним сиром, крупки, смажені мариновані гриби та гартаначку. А ще дізнався про силу-силенну обрядів, які українці роблять під час приготування страв. Це ще раз підтверджує мою думку про те, що їжа — це щось значно більше, ніж просто набір продуктів. 

Як на мене, надзвичайно важливо зберігати кулінарні та інші традиції. Це дає нам чітке розуміння хто ми, формує нашу національну ідентичність. Переконаний, якщо кожен із нас не розвине абсолютну любов до українського, то ми зникнемо як нація і втратимо самих себе. Ми повинні плекати любов до української культури, знати історію своєї країни, любити українські продукти, готувати українські страви, читати українські книжки, слухати українську музику, підтримувати українських виробників. Тільки так ми можемо стати самодостатньою та сильною нацією.

А щоб ви змінили в експедиції? 

Нічого. Експедиції на те й експедиції, щоби бути справжньо пригодою. Весь час потрібно кудись їхати, щось знімати, з кимось спілкуватися. Це все не завжди відбувається в сприятливих умовах, але в цьому й увесь кайф. Це не перша експедиція, в якій мені пощастило взяти участь. Я кілька років досліджую українську культуру й ця подорож стала чітким продовженням того, чим я займаюся. Якщо раніше, коли я подорожував країною, кожен культурний елемент був для мене ніби перше кохання. Впродовж цієї експедиції, у мене вже не було жодних романтичних надривів. Все тому, що я давно та твердо знаю, що українська культура — дуже потужна. 

Розумієте, бо ми — інші. Я навіть так назвав свої заклади, бо вважаю, що в цій інакшості й захований наш культурний код. Ми маємо свої традиції, свою мову, свою ідентичність. Це відрізняє нас від усього світу. 

Що з рецептів будете використовувати у своїй роботі?

Дуже хочу використати все. Я уже дещо інтегрував у меню свого ресторану «100 років тому вперед». Наприклад, це страви з пшона — гартаначка та крупки. Тільки якщо у першому варіанті пшоно готується з товченою картоплею, то в другому —  його за спеціальною технологією обкачують у яйці та борошні. Крім того, я створив рецепти цих страв для сайту, щоб кожен українець міг скуштувати та насолодитися ними. 

Леся Патока

Леся Патока має творчу пристрасть до етно костюмів і ремесел. Під час експедиції на північ України Леся познайомилася з майстринею обухівської вишивки, на Чернігівщині дізналася про технологію «вибійки», а на Житомирщині навчилася плести справжні солом`яні брилі.

Леся розповіла, що на старті нічого не очікувала від експедиції, адже зазвичай їй стає дуже важко, коли задумане не здійснюється. Цього разу на неї чекала не просто експедиція, але й перший досвід ведучої, триденна подорож сповнена зустрічей з цікавими людьми.

«Я була в шоці. Це була неймовірна кількість емоцій, які ти не міг в собі впорядкувати та зібрати в єдине ціле. Я була дуже натхненна після того як ми відзняли все, під враженнями дуже хотілося продовження», — розповідає Леся.

Що вам найбільше запам`яталося? 

Звісно, що неймовірна історія про майстра, який займається соломою та брилями. Ця людина самостійно здійснює повний цикл виробництва — від вирощування жита до плетіння готових виробів. Він садить і збирає жито, сортує його, відділяє зерна, потім пропускає стебла через спеціальний пристрій і потім виготовляє брилі, іграшки, обереги різні вироби домашнього вжитку. У його вироби вкладено стільки любові і стільки сили, що я була просто в щирому захваті. 

Насправді, ми з командою відзняли в два рази більше майстрів, ніж глядачі побачать у першій серії. Наприклад, ми зустрічалися з фантастичною дівчиною, яка займається ткацтвом і робить сучасними різноманітні вироби на базі фундаментальних історичних технологій. А ще був майстер, який займається коноплярством та виробляє конопляні полотна. Ми в нього купили полотно і я пошила неймовірний український стилізований чоловічий кімоно.  

Чому на ваш погляд важливо зберігати давні традиції та ремесла? 

Бо це наша культура. Ми маємо зберігати матеріальні складові в тому вигляді, в якому вони були створені або започатковані багато років тому. На мою думку, всі ці речі ми маємо переосмислювати та нести в маси. І дуже важливо це робити стилізовано, зі смаком, щоб не губити традицій, принципів чи технологій на яких воно базується. Ці ідеї можна відтворювати у сучасній версії, щоб далі нести наші традиції і в музичних, ткацьких ремеслах багато-багато ще століть. Бо це те, що вічне, це наше ДНК.

Що з побаченого вам відгукнулося найбільше, що ви готові почати використовувати це у своїй роботі?

Я дуже хочу замовити у майстра, який займається плетінням брилей та соломою, дідухів для своїх друзів і близьких. А ще думаю, що було би файно попрацювати з майстром-коноплярем та купити в нього ще полотна, з якого в перспективі можна робити якісь костюми. У моїй творчості дуже багато буде такої переосмисленої України, сучасної, але обов`язково з традиційними нотками. Я планую робити проєкт, який буде пов`язаний  з містичною країною з зимовими святами. Тож мені точно знадобляться контакти тих людей, з ким я познайомилася в цій експедиції. Мені би хотілося, щоб проєкт «ЗАПАЛ» не просто розказав про цих майстрів, але й якось допоміг їм, щоб в них збільшились об`єми замовлень. Це дуже важливо, бо таким чином ми не просто розповідаємо про культуру, але й допомагаємо конкретним людям. Я переконана, що чим більше ми будемо використовувати свого власного матеріалу і підтримувати своїх майстрів, тим більше в нас є шансів розвинути цю нашу українську унікальну культуру на якийсь неймовірний масштаб, не лише на території України а й за кордоном.

Переглянути першу серію проєкту «ЗАПАЛ» вже можна на YouTube.