Другий день народження. Обстріл Києва очима жителів будинку на Жилянській

Сальто-мортале

Після першого прильоту по Києву Юрій, житель будинку на вулиці Жилянській біля офісної будівлі “Tower 101”, ще лежав у своєму ліжку і гортав стрічку новин. Через вибух у центрі його хата здригнулась.

“Я ще валявся, а дружина вже чимось займалася по господарству. Я чув перші вибухи на Володимирській. Першою справою – відкриваю Телеграм і лежу читаю стрічку”, ‒ згадує Юрій останні хвилини перед вибухом, що розніс його квартиру.

“А потім чую – ще одна ракета свистить, не дуже голосно, але ж я не знав, куди вона летіла. Спочатку відчув – легенький вітерець якийсь, а через якусь мілісекунду вже луснуло, а потім вікно полетіло і все інше. Цей холодний вітерець був мабуть від того, що вирвалось вікно і в кімнату залетіло повітря ззовні”.

10 вересня в будівлю у дворі будинку, де живе Юрій, о 9.30 прилетіла ракета. Чоловік згадує події того дня у своїй вітальні, яка з усіх місць в квартирі найбільше постраждала від вибуху.

“Підфартило, що в цій кімнаті нікого не було. Перед вибухом дружина хотіла сісти попрацювати за комп’ютером у вітальні. Він, до речі, розбився. Саме тут ми знайшли металевий уламок від ракети і он бачте, там у плінтусі стирчить скло, ‒ показує на стелю Юрій, ‒ Ніяк не знайду часу взяти драбину, щоб той осколок витягнути”.

Температура у тепер вітальні така ж, як і надворі, адже вибухова хвиля винесла усі вікна та двері в квартирі. Вхід до балкону завішений шторою – вона просто перекинута через якусь пластикову балку. Через цупку бордову тканину пробивається світло в декількох місцях – це дірки від уламків скла.

– Не дратує? – запитує Юрій, коли бере в руки пачку цигарок,

– Тут все одно свіже повітря, – відповідаю я.

‒ Так, справді свіже, ‒ сміється чоловік, ‒ Трохи холодно, але погода непогана.

В цій квартирі на третьому поверсі Юрій з дружиною живе 4 роки. Два роки тому подружжя закінчило ремонт. В кімнаті, в якій ми розмовляємо, стоїть високий стелаж до стелі, весь забитий книгами. Цей стелаж розташований біля розбитого вікна, тож його добре видно навіть з вулиці.

Юрій згадує, що після вибуху він не відчував страху чи шоку, скотився з ліжка, оговтався, взувся, бо всюди було скло, почав шукати дружину.

‒ Я закричав: “Іра, ти де!?”, а вона мені: “Шо ты орешь, я тут. Все в порядке”.

Вони одяглися і вийли надвір.

Десь через хвилину після вибуху у дворі загорілася машина. Ще через декілька хвилин приїхали пожежні і почали гасити вогонь. Потім прибули поліцейські, працівники ДСНС, військові. Комунальники ходили по хатах, перевіряли, чи є в когось травми, виводили мешканців будинку, які були поранені чи в шоці, допомагали їм.

‒ Поліцейські фіксували злочин. В нас же 45 квартир в будинку, всіх треба опитати. Там один хлопець бідний записував усі свідчення стоячи, тримав свою папку в руках. Я йому кажу: “Ось тут лавочка, присядь”. А він мені: “Та я вже звик”.

Працівники ДСНС сказали мешканцям, що протягом двох годин після вибуху повернутися до оселі вони не можуть. Вони перевіряли поверхи, квартири і горище – на випадок пожежі чи якихось інших пошкоджень. Деякі мешканці стояли просто у дворі, але більшість ‒ вирушили у найближчі укриття. Юрій залишився на вулиці розмовляти з сусідами.

‒ Ми міркували, звідки прилетіло, де вибухнуло, якої марки була ця “лісапєда”. Це були звичайні побутові балачки. Ну, відповідно до ситуації ‒ в нас тепер такий побут. Потім повернувся у квартиру, зняв собі відосік на телефон і взявся за віник. Я тоді вже не слідкував і не думав про тривогу, не пам’ятаю, коли вона закінчилась.

На руках Юрія видно декілька свіжих подряпин і пластири. Але він пояснює, що вони з’явились вже під час прибирання скла. Вважає, що йому дуже пощастило не поранитись осколками під час вибуху, адже лежав біля вікна.

“Ми спимо на ліжку і на двох матрасах, це дуже висока постіль. Вікно, яке вилетіло, чи то зачепилось за ці матраси, чи якось відскочило від них, але не впало на мене. Воно ніби підлетіло, зробило через мене сальто-мортале і впало коло шафи. Може якби матрац був нижчим, все було б по-іншому”.

Осколки посікли все тіло

Іншому жителю будинку, Андрію з п'ятого поверху, пощастило менше. Осколки від розбитого скла посікли голову, спину, руки та ноги.

У його квартирі - світлі кімнати зі свіжим ремонтом залиті золотим сонячним сяйвом. Андрій не встиг прибрати і підлога досі устелена сотнями осколків скла. Воно виблискує на світлі сонця і тріщить під ногами.

‒ За секунду до вибуху я стояв біля балкону, ‒ розповідає Андрій, ‒ Я подивився у вікно і побачив сусіда, який гуляв з собачкою. В нас теж є собака і я подумав: “Оце він дає під час тривоги прогулюватись”. Потім відвертаюсь від вікна, роблю крок від нього, чую свист, звук прильоту і через секунду бачу яскравий спалах.

На Андрія впала балконна рама, яку вибухова хвиля вирвала зі стіни. На його одязі досі видно сліди крові, а на голові ‒ подряпини.

В його оселі зламались майже всі речі – меблі, двері, техніка, сантехніка у туалеті і ванній. Єдине, що не розбилось ‒ це два плакати, які залишилися стояти на комоді.

У момент вибуху з Андрієм у квартирі була його дівчина та собака.

‒ В мене пищало у вухах, у кімнаті були іскри і пахло горілим, я не міг зрозуміти, чи це вже кінець, чи буде новий вибух. Я одразу встав і побіг шукати рідних. Дівчина була у ванній і тому залишилась неушкоджена, але перелякалася і плакала. Собаку ми не знайшли відразу, боялись, що з нею щось сталось. Але вона була на балконі ‒ вискочила туди з переляку.

В Андрія, як і в Юрія, не було часу на тривогу і роздуми. Тож одразу після вибуху вони почали збирати речі.

‒ Ми не розуміли, де прилетіло: чули звуки, як осипається будівля, і не було ясно, чи це наш будинок, чи ні. Боялись, що вибух міг пошкодити газові труби, електричні проводи і оселя не вистоїть, або почнеться пожежа. Тож ми взяли найнеобхідніші речі ‒ ноутбуки і зарядні пристрої для роботи, речі для собаки ‒ і вибігли на вулицю.

‒ В той момент ні про що не думали, тільки раділи, що залишились живими і майже неушкодженими, – Андрій дістає з кишені та показує металеві уламки, які знайшов на своєму ліжку в іншій кімнаті. – Навіть скляні осколки, якби зайшли у шкіру трошки глибше, могли б призвести до біди.

Надворі Андрій з дівчиною і собакою пішли в парк, посиділи на лавці, щоб перевести подих. Тим часом тривала повітряна тривога - тому таки спустилися в метро, де просиділи пару годин.

Зайшли в укриття за хвилину до вибуху

У під’їзді будинку я зустріла дівчину з коробками, яка приїхала допомогти своїй сестрі Олені прибрати квартиру після вибуху та зібрати речі. Дічині важко стримувати сльози від згадки про той день.

‒ Коли був обстріл, я була у квартирі з мамою, а чоловік поїхав до лікаря, ‒ згадує Олена, ‒ Ми чули вибухи в центрі, але я спочатку проігнорувала це і вирішила не спускатись у підвал. Я готувала собі сніданок, поставила кипіти чайник, хотіла зробити бутерброд.

Вона показує пакетик чорного чаю та чашку, в якій вона хотіла заварити його того ранку. Струшує пил і маленькі осколки скла зі стільниці, ставить на неї чашку, в якої вже немає ручки.

‒ За хвилину до вибуху в мене прокинулась якась чуйка і я попросила маму піти зі мною до ванної кімнати, ‒ розповідає Олена, ‒ Дякувати Богу, що ми зайшли туди. Як тільки ми опинились у ванній, пролунав вибух. Ми почули, як сипалось скло, щось гупало. Хвилину перечекали, почули крик сусідів у під’їзді, тоді вже вибігли.

‒ У той момент тряслась кожна клітина мого тіла, ноги підкошувались і мозок не хотів вірити у те, що відбулось, – каже мама Олени, взявши її за руку, і починає плакати, ‒ Завдяки доньці у нас був другий день народження. Саме вона настояла, щоб ми зайшли у ванну в той момент.

На кухні в квартирі смачно пахне ‒ так, ніби я зайшла сюди на сімейну вечерю, а не розпитувати про вибух.

‒ Це волонтери принесли нам поїсти, ‒ пояснює Олена.

Вона розповідає, що після вибуху не збирала речі, а одразу побігла в підвал з іншими сусідами. Коли оговталась, то подзвонила чоловіку.

‒ Я сказала: «Саньок, прилетіло. Давай бігом додому». А він мені: «Я чув, уже біжу» і через десять хвилин чоловік уже був тут. Він вивів маму до швидкої, бо вона дуже нервувалась і їй потрібне було заспокійливе. А далі ми разом сиділи у сховищі й чекали закінчення тривоги.

Працівники ДСНС, за словами Олени, приїхали дуже швидко, одразу після вибуху. Потім спустились в укриття, щоб перевірити, чи є в людей тяжкі поранення й відводили їх до лікарів. Працівники служби попросили людей не покидати укриття через ризик повторних ударів. Крім того, з офісної будівлі поряд почало сипатись скло, тож на вулиці і в будинку було небезпечно.

‒ Ми сиділи в підвалі до кінця тривоги. Потім нас ДСНС пустили в квартири забрати документи. Під час другої тривоги ми знову пішли в укриття. А вже після обіду ми змогли трохи навести порядок. Прибрали скло з деяких кімнат, двері в коридорі вставили на місце і заклеїли вікна плівкою, щоб дощ не замочив тут речі. Ночували у родичів, а на наступний день повернулись далі прибирати і забрати одяг на перший час.

‒ Нам пощастило, що були у ванній під час вибуху, а були люди, яких дверями прибило, чи посікло осколками. Сусідка у квартирі під нами стояла на кухні біля вікна і її дуже поранило. Кожен думає, що його квартиру не зачепить, – Олена зняла помаранчеві рукавички для прибирання і витерла пальцями сльози.

‒У мене тоді всі емоції відключились, я була, як солдат Джейн. Тут треба бігти, сидіти, збиратись, прибрати, заклеїти. Але весь цей час я думала про одне – слава Богу, що ми живі.

злочини РФ обстріли міст київ російсько-українська війна