Не стало Юрія Шухевича…

Юрій Шухевич.

Не стало відомого громадського та політичного діяча, багатолітнього політв’язня радянських таборів, Героя України, сина командира УПА Романа Шухевича.

Про це написала на своїй сторінці у соціальній мережі Марія Ткачук.

Він пішов у засвіти в ніч із 21 на 22 листопада на 89 році життя.

Помер у мюнхенській лікарні, борючись із важкою хворобою… Востаннє ми спілкувалися телефоном кілька тижнів тому.

Пан Юрій, слабкий від недуги і змучений, але невиправний оптиміст та борець, вигукнув своє незмінне: “Слава Україні!”.

Ми жартома домовилися тоді, що пан Юрій подумає над текстом своєї майбутньої переможної промови, яку неодмінно виголосить на згарищі Кремля (бо це ж точно буде, і він мусить дочекатися!).

Але сьогодні мені подзвонила пані Леся, дружина пана Юрія….

Я мала честь познайомитися із паном Юрієм та його дружиною Лесею Шухевич років 15 тому.

І найперше була вражена його рисами – шляхетністю, чудовим почуттям гумору та внутрішньою рівновагою.

Пан Юрій завжди був галантним джентльменом (виховання ж в родині було відповідне!), він завжди цілував руку жінкам при зустрічі (і навіть продовжував це робити в лікарні, геть змучений хворобою, чим обеззброював німецьких медсестер).

Він знав тисячі анекдотів на всі випадки життя! Надзвичайно артистично, в ролях, розповідав дітям казки.

Але найцікавіше було слухати його розповіді із власного життя – дотепні, смішні, дошкульні історії з табірного життя.

Пан Юрій був майстром “тролінгу”.

Він кепкував над агентами КДБ, які слідкували за ним цілодобово, дуже смішно “підколював” їх.

Коли ще мав зір, “вичисляв” умить у натовпі агентів, міг запросто підійти і почати смішний діалог.

Під час своїх телефонних розмов у 90х роках завжди дотепно передавав “привіти майору” як “пасивному” учаснику перемовин.

Він демонстрував їм повсякчас своїм гумором: мене не зламати – ви смішні!.

Юрій Шухевич прожив надзвичайно важке життя.

Фактично змалку ріс без батька (бо той воював і лише зрідка навідувався до сім’ї).

Ще геть малим хлопцем, разом із молодшою сестричкою Марією та мамою опинився у лапах радянських катів (і це теж окрема тема для усвідомлення: генерал УПА не ховав свою сім’ю за кордоном, хоча міг би.

Бо вважав, що його власні діти мусять розділити долю нащадків рядових бійців.

Уявіть собі рівень жертовності й братерства!).

Юрія та Марію розлучать із мамою (дружину Шухевича зашлють на Сибір), будуть кидати із одного дитбудинку в інший.

А він утікатиме щоразу.

Із наміром знайти батька і приєднатися до УПА.

14-річному хлопцю таки це вдається, він нарешті знаходить тата, має з ним довгу розмову! І чує відмову.

Роман Шухевич каже слова, які стають заповітом для юного Юрія: “Усі ми загинемо, але ваше покоління, сину, мусить нести далі наш прапор і воювати за незалежність України”.

І він воював, хоча й сили були нерівні! Юрій Шухевич відсидів у радянських таборах 31 рік, ще п’ять років відбув на засланні.

Тільки тому, що не зрікся батька та його ідеалів.

Там, у тюрмі, пан Юрій осліп і втратив здоров’я.

Він не зміг отримати гідної освіти, але мав феноменальну пам’ять, міг годинами декламувати вірші французькою мовою.

Його заповітною метою було повернутися у рідний Львів.

І ця мрія здійсниться лише на початку 90х.

Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – пані Лесею (і це теж окрема історія!).

Молодша на 27 років красуня, українка, народжена в Мюнхені, вихована у патріотичній атмосфері та родині (пані Леся навіть сина свого назвала на честь Юрія Шухевича!), вона стає надійною опорою та розрадою для колишнього політв’язня.

Пані Леся усі ці роки поруч, до останнього подиху пана Юрія… Пройшла з ним і провокації КДБ, і злидні 90-х, і важку хворобу пана Юрія.

Мене завжди дивувало: як можна було прожити таке важке життя і не “набратися” при цьому злості на весь світ, чорної ненависті до ворога? Пан Юрій завжди спокійно реагував на випади різних неадекватів-опонентів, відповідав виважено і посміхаючись.

Чистий тобі “дзен”.

Пригадую історію, як йому одного разу черговий апологет комунізму надіслав листа з традиційними кричалками про “пособнічєство німєцкім фашистам”.

А щоб посилити свої обвинувачення, ще й приклеїв до листа поштову марку з портретом Гітлера.

Пан Юрій йому таки відповів.

Одним реченням.

“Дякую за марку!”.

Юрій Шухевич багато чого встиг (скажімо, як народний депутат став автором десятків успішних законопроектів).

Він багато років боровся за визнання воїнів УПА борцями за незалежність України, героями.

Але головне, як на мене, – в іншому.

Він таки виконав заповіт свого батька.

Він гідно ніс вручений прапор боротьби.

Став символом нескореності, шляхетності, гідності.