Кав’ярня “Центральна”, ресторан “Рома”, “Амерікен бар”: про будівлю №17 на вулиці Театральній у Коломиї

Театральна, 17 в Коломиї.

1950-і рр.

Фонд МІК Інв № Ф-8364.

Сьогодні на ранкову недільну кави ми помандруємо до Коломиї.

Зробимо собі таку невеличку мандрівку, її принаймні можемо собі дозволити в наші неспокійні часи.

І візьмемо зі собою кілька пакетиків Кави Старого Львова, адже мандруючи з кавою завжди легко знаходити друзів.

Будівля в середмісті, яка майже в усі часи асоціювалася в коломиян з приємними застіллями, вишуканими стравами, напоями та гарною музикою, понад сто років тому мало не злетіла в повітря від вибуху.

Але – все за порядком.

Збудована 1896 року імпозантна споруда на вулиці Театральній (колись – на розі вулиць Красінського і Костюшки), ймовірно одразу призначалася для «ресторації» чи чогось аналогічного, адже на першому поверсі розмістилася велика зала, площею понад 100 метрів кв.

Відомо, що на початку ХХ століття тут діяла кав’ярня «Центральна» (як інакше міг би називатися такий заклад у середмісті?!) власника Гіршгорна.

Альфред Марілл, внук коломийського бурмістра, який після тривалого часу знову відвідав діда в 1907 р., писав у споминах про зміни в місті: «Новою була лише кав’ярня Гіршгорна, де текли інтеленктуальне життя міста та міцні напої.

Віскі там не знали.

Народ пив переважно «слівовіцу» та лікери й постійно грав у карти».

Тож коломияни, яким дозволяло матеріальне становище, мали можливість тут, окрім смаколиків, знайти цікавих співбесідників та ще й розваги за своїми вподобаннями.

Сюди вчащав досить знаний український, а згодом і бразильський, письменник, публіцист та сатирик Осип Шпитко (псевдонім – Гриць Щипавка) під час проживання в Коломиї у помешканні К.

Трильовського навпроти кав’ярні.

Січовий батько доктор Кирило згадував, що той годинами «міг вистоювати» за більярдом, його справжньою пристрастю, а в часи безгрошів’я – ще й заробітком.

За словами поета Петра Карманського, О.

Шпитко був «знаменитим товаришем забави, від якого дотепу – бурлескного і вульгарного, та зате геніального – люди рачкували по долівці».

То може й у коломийській кав’ярні «Центральній» таке траплялося? К.

Трильовський про це не згадує, але ж він туди, мабуть, і не заходив.

Вулиця Костюшка в Коломиї (тепер – Театральна).

Кав’ярня «Центральна».

ХХ ст.

У роки Першої світової війни будівля №17 на вулиці Театральній могла стати жертвою вибуху.

А було так: російські військовики, щойно окупувавши місто, розмістилися на нічліг, за браком більш відповідного місця, у приміщенні просторого залу кав’ярні.

Задули вогники, припускаю, розкішної великої люстри й полягали спати на підлозі.

Вони ж звикли до гасових ламп, світло яких «вимикалося» власне задуванням.

А в «Центральній», як і на коломийських вулицях середмістя, було газове освітлення, про що непрохані гості й не підозрювали.

Тож газ після задування вогню, не перекритий відповідним краником, поволі наповнював донедавна улюблене місце коломийської «сметанки».

Все могло закінчитися або руйнівним вибухом, якщо б комусь із вояків забаглося вночі покурити, або ж всі потруїлися б у сні.

На щастя, зайшов туди хтось із місцевих мешканців, і будівля з солдатами були врятовані.

Вулиця Костюшка в Коломиї (тепер – Театральна).

1930-і рр.

Фонд МІК Інв № Ф-6070.

В період ЗУНР кав’ярню «Центральну» придбав Адольф Розенманн, перед цим продавши подібний заклад «Рояль», що розташовувався на вул.

Ягейлонській нижчій (тепер – вул.

Про цю подію у березні 1919 р.

сповіщали часописи «Покутський вістник» та «Gazeta Kolomyjska» («Газета Коломийська»), тож навіть у ті неспокійні часи зміна власника колись найкращого, а тоді, ймовірно, «притрушеного пилом війни» коломийського ресторану не була байдужою містянам.

А вже 1 травня 1922 року кав’ярня «Центральна» знову відкрила «веранду», в якій була новинка – електричне освітлення, а меню щоденно пропонувало шановним відвідувачам «льоди» (морозиво) різних ґатунків, заморожену (!) каву, пиво бочкове львівське та дятьковецьке, а також великий вибір польських та закордонних часописів.

Все це та ще й привітна обслуга забезпечували закладові велику популярність серед коломиян.

Фрагмент 3 стор.

часопису «Nowa Gazeta Kolomyjska» за 13 травня 1922 р.

Мабуть, у другій половині 1920-х років заклад таки змінив назву та ще й був дещо перебудований, бо в періодичних виданнях і довідниках фігурував уже як кав’ярня та ресторан «Рома».

Наступну «внутрішню» реконструкцію перший поверх будівлі пережив на початку 1930-х років, що анонсувала «Gazeta Kolomyjska» у вересні 1932 р., повідомляючи про початок робіт з ґрунтовного оновлення й перетворення його «…у комфортну цукерню й ресторан, поєднаний з вишуканим баром».

А «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» («Тижневик Покутський Обєднання») запевняв, що невдовзі «… «Рома»…засяє небувалим у нашому місті блиском…посяде танцювальну залу та магічно облаштований новий бар! Танцювальна зала висотою 4 метри, комфортно облаштована на взірець своїх модних великоміських сестер, відповідатиме всім вимогам елегантності, гарного смаку, витонченості, а також досі не помічених у нас засадам гігієни для танцюючих – з огляду на простір та штучну вентиляцію!…Осінній сезон зустріне «Рома» вже в нових чудових шатах, у блиску тисяч світел, а лискуче паркетне покриття танцювального залу помістить сто пар весело танцюючих ніг…Місто наше нарешті отримає хоч один облаштований на взірець великоміських заклад, який, без сумніву, стане улюбленим місцем еліти нашого товариства й гостей Коломиї».

Часопис «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie».

9.10.1932 р., стор.

Фонд МІК Інв.

№ Др-3463.

А вже 8 жовтня цього ж 1932 р.

в суботу відбулося урочисте відкриття «Амерікен бару» при ресторані «Рома», вхід до якого влаштовано з вулиці Красінського (тепер – прохід до Вічевого Майдану).

Тут, як повідомляла реклама «Тижневика…», при казкових світлових ефектах линула музика й у танцях кружляли пари.

Інший часопис запевняв, що й без реклами кожен може переконатися в чудовому обслуговуванні й знаменитій музиці під керуванням відомого в колах «кав’ярняних бувальців» пана Шварца.

Наприкінці 1930-х років знову дещо оновлений «Амерікен бар» запрошував коломиян приємно провести час, слухаючи пісні у виконанні гурту братів Пацьорковських, який упродовж кількох місяців концертував у місті.

Для кращого звучання гурт застосовував спеціально сконструйований мегафон, що для Коломиї, мабуть, тоді було новинкою.

Ціни на страви та напої, згідно з повідомленням газети «Glos Pokucia» («Голос Покуття») за січень 1938 р., як на нічний заклад не були надто високими.

В 1990-х роках старший пан, чиє дитинство припало на 1930-і, зізнавався, що не раз підглядав з хлопчаками крізь шпарини заслонених вікон «ресторації», щоб помилуватися танцем таємничої молодої жінки на круглому столі одного з залів.

Другий поверх будинку займали помешкання, ймовірно, власників чи працівників ресторану.

Часопис «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie».

13.10.1932 р., стор.

Фонд МІК Інв.

№ Др-1.

Несподіваним було використання вишуканої споруди, в якій впродовж півстоліття «забавлялися» багатші коломияни, після Другої світової війни.

Радянські керівники міста вирішили, що ця будівля найкраще надається для розташування плодоконсервного заводу.

Тож майже близько десяти років принаймні до 1957 р.

в колишній танцювальній залі з лискучим паркетом тривав виробничий процес.

Підприємство займало і другий поверх, де окрім цехів були й службові кабінети, а також помешкання, ймовірно, теж службове.

Відтак будівлю перепрофільовано ще раз: коломиян і гостей міста знову запрошував «порозкошувати» ресторан, але вже не «Рома», «Централь» чи «Амерікен бар», а «Карпати».

На другому поверсі відкрив свої двері готель з цією ж назвою, а в 1970-х роках тут розташовано проектні майстерні, згодом – Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція».

Вабить містян танцююча пара на фасаді будівлі й тепер, але які зміни очікують на неї в майбутньому?! Сподіваємося, що принаймні фасад, який, на щастя, не надто постраждав у воєнні та «заводські» часи, буде збережено.

Мирослава КОЧЕРЖУК.

наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї.

Пов’язано.