Форт Брюховичі та один з найбільших лижних трамплінів довоєнної Польщі

А Ви знали що на в’їзді у Львів зі сторони Брюхович збереглися австрійські доти часів Першої Світової Війни? Вони, навіть, брали участь у боях.

У міжвоєнний час тут стояв один з найбільших трамплінів Польщі.

От зараз би там прокататися!.

ДОТ коло Брюхович.

Всередині ДОТ-у.

В одному з ДОТ-ів видно сліди руйнувань.

Можливо від боїв.

Знаменитий трамплін в Брюховичах.

«ДОТ-и» – це такі укріплені споруди щоб безпечно вести вогонь.

За конструкцією та призначенням вони нагадують сучасні блок-пости.

Тому і розташовувалися поруч дороги на Львів.

Ці ДОТ-и є унікальні бо дожили аж до наших часів та брали участь у справжніх боях.

Чогось схожого навколо Львова більше не збереглося.

Один з ДОТ-ів.

Частину стіни ДОТ-у зруйновано арт-обстрілом.

Атмосферне місце для фотографування.

Через ці бійниці вівся вогонь.

ДОТ-и на старій карті.

Ось коротке відео як там є всередині.

ДОТ-и знаходяться на стрімкому пагорбі одразу при в’їзді в с.

Брюховичі, лише за триста метрів від дороги.

Вони позначені на Гугл картах то ж знайти їх просто.

П’ять хвилин прогулянки приємним хвойним лісом і нас зустрічають чотири продовгасті споруди з бійницями.

Заходимо всередину кожної з них та все оглядаємо.

Деякі ДОТ-и цілі, інші ж пошкоджені артилерійським вогнем.

Тут доволі чисто, сміття та написів відносно мало.

Колись ці споруди колись брали участь в боях за місто Львів.

Після цього їх покинули і не використовували.

Причина проста: ці ДОТ-и легко можна було знищити навіть з тодішньої артилерії.

ДОТ що першим зустрічає відвідувачів.

Всередині першого ДОТ-у.

Дорога до наступного ДОТ-у.

Один з входів напівзасипаний.

Всередині одного з ДОТ-ів.

На сьогодні ДОТ-и в Брюховичах мають лише історичне значення.

Для серйозних боїв вони непридатні.

Зате добре підійдуть як гарне місце куди піти погуляти та пофотографуватися.

А також помилуватися чудовим Брюховицьким лісом і провідати могилу Кузьми Скрябіна.

Все поруч.

Деякі ДОТ-и доволі сильно поруйновані.

В такому стані я їх памятаю ще з 2008 року.

Оглянувши всі ДОТ-и можна йти гуляти далі.

Дякую Алексу за натхнення і роль ДОТомоделі.

Продовжуючи тему ДОТ-у в Брюховичах ось кілька історичних світлин від Олександра.

ДОТ колись і тепер.

Колись.

Тепер.

Стаття про ці укріплення.

Ну і виявляється тут був не тільки Форт а й справжній ЛИЖНИЙ ТРАМПЛІН!.

Поруч потім був лижний трамплін, вид від храму Святої Терези.

Колаж фото з лижного трампліну в Брюховичах.

Лижний трамплін в Брюховичах дозволяв стрибати аж на 55м.

Перекладено з польської.

Лижний трамплін у Брюховичах – неіснуючий лижний трамплін, розташований у Брюховичах поблизу Львова, діючий у 1935-1939 роках.

Трамплін був збудований у 1934 році з ініціативи лижної секції Польського товариства Татранського зі Львова за проектом Анджея Тейссейра.

На той час це була одна з найбільших споруд у Польщі, яка дозволяла стрибати до 55 метрів.

Він також відповідав вимогам FIS.

Перші змагання на трампліні відбулися 10 лютого 1935 року.

Це були змагання на першість Львівського району за участю м.

ін Станіслава Марусажа.

У 1936 році цей спортсмен встановив рекорд, стрибнувши на 48 метрів.

15-16 січня 1938 року тут відбувся польський міжнародний студентський чемпіонат, на якому переміг Мар’ян Война Орлевич (1.

у змаганнях зі стрибків до комбінації (я не знаю, що це за “комбінація”, 2.

у відкритих змаганнях зі стрибків.

Натомість у змаганнях зі стрибків, що відбулися в рамках студентської першості 27 лютого 1938 року переміг Ян Кула.

Трамплін в Брюховичах.

Трамплін в Брюховичах, схема.

Видання “Targi Wschodnie” 1935 р.: “Брюховицький трамплін є одним з найбільших польських лижних трамплінів і єдиним конкурсним трампліном, розташованим поблизу великого міста.

Він дозволяє стрибати на довжину близько 55 метрів.

Це трамплін найсучаснішого профілю, т.

зв «Висячий поріг», що вимагає від стрибуна аеродинамічного освоєння стрибка.

А оскільки воно розташоване на північному схилі, у захищеному від вітрів місці, то має гарантоване снігове покриття”.

Користувач Юрко написав.

“Для охочих піти нашим шляхом даю орієнтири.

Найкраще діставатися до форту від Брюховицького лісництва.

Його вивіску добре видно з шосе на доїзді до Брюхович.

Звісно, що це не та дорога, яку проклали до форту.

Ту дорогу ось так, відразу, годі знайти.

Слід віддати належне тогочасним саперам.

Вона надзвичайно добре замаскована своєрідним бруствером.

Тож ліпше здійматися навпростець крутосхилом.

При тій нагоді можна згадати батальні полотна „Перехід Суворова через Альпи” або „Наполеон Бонапарт штурмує Аркольський міст”.

Втім, налягати на ноги доведеться недовго.

Якихось п’ять хвилин, і наче забороло середньовічного лицаря, на вас гляне своїми бійницями бетонно-цегляний каземат піхотного прикриття артилерії.

Їх тут чотири, і то в доброму стані.

Можемо також побачити капоніри для гармат, і вже заплилі земляні ходи сполучення.

Так сталося, що цей форт, збудований у 1887 році, застарів вже під час будівництва.

Бо розташований на висоті, з якої відкриваються прегарні краєвиди, а по-військовому – сектори обстрілу.

Але вже на початку ХХ століття в арміях європейських держав почала перемагати тактика стрільби із закритих позицій.

Згідно з нею, гармати ховали у складках місцевості, а на вершинах розташовували хіба що командні пункти.

Батарею, яка би мала необережність стати на висоті, при такій системі легко виявляли за спалахами і пороховим димом, а відтак зосереджували на ній вогонь у відповідь.

Ось чому на початку Першої світовою війни австрійське командування не намагалося утримувати Брюховицьку позицію, як, зрештою, і весь Львів.

Справжньою, сучасною фортецею на той час був Перемишль.

Це звання під час війни він виправдав вповні.

Але й наш форт не уникнув військової долі.

Вже у 1915 році, під час контрнаступу австрійських військ (більш відомого, як наступ генерала Маккензена), російське командування обсадило його своїми гарматами.

Найімовірніше, що це були тридюймові (76,2 мм) швидкострільні гармати зразка 1902 року (засяг стрільби 8500 метрів).

Годі й казати, що трагічною була доля цієї залоги.

Австрійські війська виявили і знищили її з допомогою 305-міліметрових мортир, так званих „мерзерів”.

Осколок від набою „мерзера” трапився і нам.

Вперше „мерзери” застосували на австрійсько-російському фронті 2 лютого 1915 року.

Як згадували учасники тих боїв: „їх кілька цільних стрілів, що впали 2 лютого, доволі було, щоб москалям відбити охоту спротиву… Взагалі, мерзери віддали союзним арміям велику прислугу на всіх фронтах” (Історія українського війська).

Мабуть, ніколи я не дізнаюся імен і доль сміливців, які відважилися на таку нерівну дуель.

А форт – ось він, переді мною.

Як старий, вкритий рубцями солдат.

І я його поважаю – незалежно від того, якій армії він служив.

Так було, так є, так і буде.

(с)Юрко Охріменко.

Андрій РИШТУН.

Пов’язано.