Що я хотіла б знати, перш ніж піти на журфак

Знайти своє місце і призначення в цьому світі — це те, про що нам говорять ледве не з народження. Про правильний підбір професії я теж слухала немало. Особливо, від мами, яка хотіла, щоб я пішла працювати в банк і мала стабільне гарно оплачуване життя, як у моєї тітки. Та це було не для мене. Бо нудного життя я ніколи не прагнула.

Я завжди мріяла творити, а точніше писати. Була тією самою дівчинкою, чиїми повістями зачитувалися і над ними ж і плакали. Тому коли вибір дійшов професії, то я була для себе вирішила, що я стану ідеальним журналістом. Не через те, що я була супер комунікабельною (хоча з цим проблем теж немає), не через те, що думала про інтерв’ю із зірками, а саме через любов до творчості. Тому мені здавалося природнім, що краще за журналістику, мені нічого не знайти. Так я і зробила. І тепер,  маючи за плечима вищу освіту, я вирішила поділитися з тобою нюансами, про які я навіть  і не думала при вступі, але про які варто знати, якщо хочеш йти на журфак.

Журналістика це не завжди про творчість

І це ледве чи не перше, про що я дізналася на першому курсі. Частина моєї групи, щойно прийшовши в університет, була глибоко натхненна і повна амбіцій реалізувати свої поетичні та романістичні таланти. І тут я перестала бути єдиною, бо таких письменників, як я, стало багато. Хтось був кращим, хтось гіршим, але мотиви і мрії були схожі.

Проте на четвертому курсі ці ж люди зізнавалися в тому, що вони розчарувалися в обраній професії та в тому, що бажання писати щось від себе зникло взагалі. Вся проблема полягає в тому, що журналістика це більше не про розлогі тексти, а про лаконічну передачу головного. Всі замітки, новини, статті побудовані так, щоб тримати увагу читача якомога довше. А ще, на тому, щоб кожен міг швидко прочитати всю інформацію. Це ж не роман, щоб насолоджуватися епітетами, метафорами та зворотами. Я пам’ятаю, як мої перші тексти доводилося урізати вдвічі, а то і втричі. Бо навіть, коли я писала конспект, мені все здавалося важливим. Автор звичайно може “додавати своє я” в матеріали,  але робити це потрібно обережно і це й близько не буде нагадувати ті повісті, що ти їх писала в школі.

Перший курс матиме багато “зайвих” дисциплін

Коли ти вже вирішила вступити на журфак, то не дивуйся, якщо на початку будеш вчити і основи піару чи маркетингу, або поглиблювати знання з історії. Я просто не витримувала на початку етнологію, бо нам повторювали все, що ми вчили в школі, ще й в душній формі. Я пам’ятаю, як мені набридало, що частина з дисциплін не стосувалася обраного мною профілю. Бо мене обурювало, що нам треба вчити зайвого, коли цей час я могла провести набагато цікавіше. Але згодом я на це подивилася з іншого ракурсу — це гарний шанс розглянути й суміжні професії, і за потреби змінити обрану нішу. А у зв’язку з тим, що PR в нас викладався цікавіше, дехто з моїх одногрупників так і вчинив. Щобільше, зараз всі професії — кросмедійні, а тому всі ті навички мені з часом знадобилися. Бо тепер стало недостатнім писати цікаві тексти, бо вони мають виконувати ще ряд інших завдань, зокрема, добре продаватися. Але зізнаюсь, етнологія мені так і не знадобилася.

Не розчаровуватися, а шукати

Журналістика ніколи не була одноманітною. І це варто враховувати, особливо тоді, коли почнеш відчувати перші “вигорання” та сумніви. Тобі можуть не даватися довгі жанри, та в коротких ти будеш кращою серед інших. Ти можеш нудьгувати в редакції, та вільно і професійно триматися в прямому ефірі. Ти можеш не розбиратися в політиці, та виявиш для себе, що полюбляєш писати про спорт. Або взагалі можеш розчаруватися в великих медіахолдингах і відкрити власну справу. Я маю чимало знайомих, хто від початку знав про що і в якій формі буде писати, та не менше знайомих серед тих, хто знайшов свою нішу з другого, а то й п’ятого разу. Шукай і пробуй свої сили за будь-якої можливості. І в жодному разі не зациклюйся на невдачах.

Підбирати ВУЗ з огляду на майбутні знайомства

Журфак зараз є ледве не в кожному університеті, коледжі чи навіть бурсі. Але його якість всюди відрізняється, навіть, якщо всі вони мають спільну програму. Своєму ВНЗ я вдячна за те, що він подарував багато знайомств, а в медійному середовищі без них нікуди. Власне ці знайомства і допомагали мені шукати місця практики та роботи. Не дарма говорять, що в нашому ремеслі багато чого тримається на зв’язках. Але це не завжди про кумів, братів і т.д., як звикло вважати старше покоління. Різні вечірки, виставки, студентські простори допомагають знайти незлічену кількість знайомих, що потім допомагає краще реалізуватися.

Старі викладачі ще нікуди не ділися

Будь готовою до того, що багато викладачів — це теоретики в поважному віці, які окрім якоїсь локальної газети ніде й не працювали, проте своєю поведінкою вони будуть говорити, що без їхніх знань, ти станеш ніким. Щобільше, навіть в нашій професії стереотипи нікуди не зникли. В нас на потоці був викладач, який був страшним сексистом і його ледве не пересмикувало, що хлопців була лише десята частина від всіх студентів.

Також зважай, що багато дисциплін вже давно застарілі і все чекають, коли їх приберуть з програми через втрачену актуальність. Я не стану робити рекламу своєму ВНЗ, та колеги, що в ньому навчалися мене зрозуміють. В мене був один викладач, який в один зі своїх предметів вклав свою біографію, і це був один з найнудніших предметів. І звичайно він був одним з тих, чиї книги ми купували, бо “без них ніяк”.

Будь нахабнішою

Це те, що нам говорили постійно, особливо наш ректор. Не дарма ж говорять, що сміливі мають щастя. Я була досить сором’язлива, а тому деякі можливості просто проходили повз мене. Нахабність з часом все ж прийшла, але до того часу багато ідей та можливостей пройшли повз мене. Як ти будеш брати інтерв’ю в зірок та політиків, якщо навіть не наважуєшся напроситися на хороше місце стажування? Тим паче не варто мріяти, що тебе помітять із сотні, бо таких, як ти, багато і кожен буде прагнути отримати кращі вакансії. Тому з того моменту, як ти вступила і надалі тільки ти сама продаєш свої послуги і вміння. Тож зроби це так, як ніхто не зможе.

Пиши й для себе

Я дозволила собі пережити тривалий період вигорання. А все через те, що перестала знаходити час писати те, що дійсно люблю. Я зосередила всю свою увагу на домашці і написанні журналістських матеріалів, і одного разу усвідомила, що не можу написати нічого. Мені просто перестали приходити в голову ідеї для романів, які раніше засипали мене, як тільки я розплющувала очі вранці. А потім все вилилося в те, що я перестала креативити, бо це стало чимось складним для мене

Я навчилася якісно рерайтити тексти будь-якого розміру та тематики, та  ніби втратила частинку себе. Хоча навіть не підозрювала, що таке може трапитися. Тому в будь-якому разі знаходь час на те, що хочеш писати, бо можна бути неймовірно обдарованою, але якщо забути на певний час про це, то і не помітиш, як станеш однією із сірої маси.

Насправді поки я це писала, то відчувала неймовірну ностальгію за цим відчуттям, коли не йдеш спати і намагаєшся встигнути занотувати кожну думку. Бути студентом завжди круто. І це ті часи, які треба проживати наповну. Я закінчила універ і не пішла туди, куди планувала на початку. Але отримані знайомства підказали мені, що я хочу розвиватися в суміжній галузі. А отримані знання ще не раз допомогли вирулити в тих ситуаціях, де інші не могли. І хоча я є головним хейтером сучасної освіти і прибічником того, що її давно час модернізувати, зробивши більш динамічною, та я не шкодую, що обрала журфак, бо він став відправною точкою для всього того, що потім я пережила. Але головне не боятися робити помилки, бо без них ти не отримаєш необхідного досвіду.

Автор: Оксана Лещенко

Мнение редакции может не совпадать с мнением автора статьи.