Донецьк - Херсон - Дніпро-прильот. Історія родини у квартиру якої прилетіла ракета. Олена та Євген не здаються

З Донецька у Херсон

Обоє народилися і виросли у Донецьку, там навчалися і працювали до 2014–го. Євген був знаним у місті лікарем–хірургом, працював завідувачем відділення в одній із місцевих лікарень. Перша освіта Ольги – фінансист, вона успішно реалізувала себе в банківській сфері, але душевно, каже, завжди тяжіла до психології. Тому невдовзі розвиватиме свою справу та започаткує Botvinova Education Centr.

У 2014–му росія відкрито розпочала свою збройну агресію проти України. Окупація Криму та частини Донбасу мала жахливі наслідки для кожного українця, де б він не був, хоч війну і вважали неоголошеною. Спочатку жителям окупованих територій було складно оцінити, наскільки серйозні російські наміри.

– Ми сподівалися, що бойовики підуть назад, а все це швидко закінчиться. Але ми бачили, що ситуація щодня стає все більш напруженою. Ми з чоловіком і тоді ще 12–річним сином бачили себе лише в Україні, тож були налаштовані категорично, – каже пані Ольга. – Із двома невеликими валізами, залишивши Донецьк, власну квартиру, друзів, знайомих… ми їхали у своє нове життя. У Херсон.

Місто розташоване за півтисячі кілометрів. Тут Євгену запропонували роботу в обласній лікарні.

Євген та Ольга Ботвинови

– Почали життя з чистого аркуша. Ми не мали в Херсоні ні друзів, ні родичів. Раніше чули лиш про те, що це місто кавунів і помідорів. Поступово, крок за кроком, будували нову історію. Не скажу, що нам буде легко. Ми орендували житло, шукали можливості для саморозвитку, сина віддали до школи. Дехто з місцевих не розумів, чому ми переїхали, нас називали переселенцями. Але ми йшли вперед. Разом, – каже Ольга.

Жінка почала вивчати психологію в університетах, проходила різні курси, відвідувала міжнародні семінари. У цей період, продовжує, прийшли дуже хороші люди, які надихнули стати сильнішою, жити з радістю, без образ, без негативу, без звинувачень. І саме ці навички згодом врятують нашу героїню.

У власній квартирі прожили місяць

Справи в Херсоні йшли непогано. Родина знайшла нових друзів. Зі старими довелося обірвати всі контакти, бо більшість мала вже проросійські настрої. Тож Ботвинови себе в цьому оточенні зовсім не бачили.

У січні 2022 року сім’я переїхала у новеньку квартиру, яку купила та де зробила гарний сучасний ремонт. Щасливі, із амбітними планами на майбутнє. Вони мріяли, вірили.

– У кінці січня ми переїхали. А 24 лютого починається повномасштабна війна. Це жах, прокинулися від вибухів, не могли зрозуміти, що коїться. Чоловік уже о 7 ранку був на роботі в лікарні. Я тим часом мала свої справи. Але війна внесла корективи в наше життя. Кардинальні зміни, – говорить співрозмовниця.

Чорнобаївка – населений пункт, де були дуже потужні та жахливі зіткнення, розташована менше, ніж за 10 км від Херсона.

2 березня місто окупували.

– Це був жахливий період нашого життя. Чоловік практично не виходив з операційної. Як пішов 24 лютого, то повернувся майже за два тижні. Роботи було багато – привозили наших бійців, яких треба було терміново рятувати. Добре, що сина на той момент уже не було з нами. Він ще в 2016–му поїхав на навчання у Польщу, там і залишився. Я старалася дати собі раду.

Було страшно, але ми не могли виїхати, – продовжує жінка. – Лиш молитися і чекати. Місто вже було в окупації. У магазинах продуктів практично не було, рятували бабусі, які везли сільськогосподарську продукцію. Дуже також гуртувалися самі люди. Несли крупи, цукор, олію – у кого що було, тим і ділилися.

Боялися виходити надвір, щоб не зіштовхнутися з російськими бійцями. Ходили різні історії.

– Очі опускали і оббігали їх, як могли. Не дай Боже з ними зіткнутися на дорозі, – каже пані Ольга.

З місцевих чатів, де люди між собою передавали цінну інформацію щодо коридорів та іншого, родина Ботвинових дізналася про можливі маршрути евакуації. Одного дня прийняла рішення їхати.

Втеча від окупації

Шлях пролягав через Снігурівку. Це місто в Миколаївській області. Але незадовго до виїзду сім’я дізнається, що дорога вже заблокована. Місцевість замінована, багато розстріляних машин і тривають бойові дії. Інший маршрут – через Берислав (Херсонська область). Родині треба було приїхати 70 км небезпечного шляху. Звідти родина прямувала у Кривий Ріг.

– Ми взяли із собою в машину ще молоду маму із двома дітками, меншій – рочок. Виїжджали на свій страх і ризик. Ви уявляєте, за ці 70 км ми пройшли 68 російських блокпостів ми їхали шість днів. Це було просто жахливо. Я просто боялася підняти голову, вони відбирали все, навіть дитяче харчування у немовляти забрали. Ми готові були віддати все на світі, аби відпустили живими. Дорогою рухалися і інші автівки. Ми бачили розстріляні авто, людей… Це жахливо, таке важко забути, – зітхає пані Оля.

Коли родина добралася до першого блокпосту із синьо-жовтим прапором не могла спинити сльози

Коли родина добралася до першого блокпосту із синьо-жовтим прапором не могла спинити сльози.

– Таке враження, що мене випустили з клітки. Саме так почуваються люди, які опиняються в окупації, безсилі, без енергії, без планів, просякнуті страхом, тривогою. Коли ми вирвалися з тої пастки – були просто на сьомому небі від щастя. Я плакала і обіймала наших захисників, я так раділа, – ділиться емоціями.

Нове життя у Дніпрі

Євгену Ботвину запропонували роботу у одній із дніпропетровських лікарень. Тож родина вирішила прямувати туди. Виїжджати за кордон пані Ольга не хотіла, адже прагнула бути корисною саме тут, в Україні.

– Я і моя команда з Botvinova Education Centr організовували та проводили благодійні консультації, тренінги, зустрічі із військовими, їх родинами та іншими українцями. Я відчувала, що наші заходи надихають, підтримують. І в цьому була наша місія – єднати людей, - говорить далі.

Тим часом Євген працював хірургом, рятуючи життя інших. І так сталося, що одного дня йому довелося рятувати свою дружину.

Ніщо не віщувало біди. 13 січня Ольга провела чудову подію на яку прийшло 300 людей. Тож зранку прокинулася у піднесеному настрої та з грандіозними планами. А вже 14 січня 2023 року у будинок, де проживала родина Ботвинових, прилетіла російська ракета. Вона знесла весь під’їзд. Мешканці опинилися під завалами. Як вціліли наші герої? Хтось назве це долею, хтось удачею. Але навіть самі медики говорили, що ті народилися не в одній, а в трьох сорочках.

Квартира Ботвинових вгорі, з кондиціонером біля вікна

– У той ранок я сиділа за ноутбуком. Разом із колегою ми планували наш рік, мріяли про наступні заходи. Все було чудово. Раптом зникло світло, почав виснути інтернет. Важко було зосередитися. А мій чоловік у той час був у іншій кімнаті. Через відсутність світла у помешканні було прохолодно. Женя покликав погрітися. Тільки ми лягли на диван під ковдру, обійнялися. Спалах, гучний звук, темрява…Шок, нерозуміння, ми не могли зрозуміти, що сталося. Тільки відчули – щось страшне, – говорить жінка. – Я була в шоковому стані. Чоловік спробував схопитися за ручку дверей, щоб вийти, але там була прірва. Якби не день – можна було просто впасти в безодню. Ми фактично опинилися над проваллям. Так і застигли на тому ліжку, на 9 поверсі.

Євген з вікна подає сигнал рятувальникам

Євген знайшов ліхтарика та почав ним світити з вікна, аби подати сигнал рятувальникам. В одну мить він помітив, що з голови дружини стрімко б’є кров. Не розгубився, хірург, все таки, та спинив кровотечу. Під час вибуху уламки пошкодили артерію біля скроні. І насправді Ользі пощастило, що не постраждала скронева кістка. За три з половиною години родину дістали з руїн будівлі та госпіталізували. У Євгена, як виявилося, теж було травмування від осколків. Ольгу прооперували.

– Коли я прийшла до тями, не могла повірити в те, що відбулося. Я лиш безмежно дякувала Богу, що ми з чоловіком вижили. Разом. А все інше неважливо, – говорить вона. – 15 січня до мене подзвонили сусіди із Херсона і сказали, що в наш будинок, де ми купили квартиру перед війною, також прилетіла ракета. У нас не залишилося абсолютно нічого, крім нашого життя, але ми цьому були невимовно раді. Бо що може бути ціннішим?

Дні каяття, біль і нові мрії

На третій–четвертий дні в лікарні нашу героїню почав накривати синдром тої, що вижила. Сльози, довготривалі каяття, біль, яка пронизувала все тіло. На 7–8 день стало тільки гірше. Адже родина розуміла, що не всім так пощастило, але нічим зарадити не могли.

Ольгу привезли в лікарню.

– Лікарі призначали мені антидепресанти, але я відмовилася. Хотіла пережити цю ситуацію, зробити висновки, проаналізувати, – зізнається жінка. Згодом я дізналася, що в реанімації є 19–річна дівчинка – моя сусідка. Її від час вибуху викинуло з 8 поверху. Знайшли дівчину вже під завалами другого поверху. Усі її рідні загинули. Я ходила до неї, старалася підтримувати, хоча сама ледве трималася з усіх сил. Тоді зрозуміла, що мій сенс – це допомогти іншим. Знайти в собі сили жити далі, – говорить вона.

Лікарі призначали мені антидепресанти, але я відмовилася. Хотіла пережити цю ситуацію

Родина Ботвинових щиро вдячна кожному українцю, який був і залишається добрим до її сім’ї. Вони з чоловіком втратили все, що мали, але знайшли вірних друзів, надійних людей, які турбувалися про них. Ця біда принесла неймовірне, тотальне єднання людей, вона згуртувала інших, допомогла розкрити свою милосердність.

– Нам все дали… одяг, речі. Навіть квартиру, де ми з чоловіком тимчасово живемо після лікарні, – наголошує Ольга. – Ми змирилися із ситуацією. Ми не думали, що після Херсона нам доведеться ще раз побувати в пеклі. Але ми стали сильніші. Зараз мотивує прагнення жити далі. Ми з коханим маємо один одного, у нас є життя, у нас є знання. А все решта обов’язково буде. Я відчуваю це кожною клітинкою.

Ольга перед тим, як виписатися з лікарні

Євген повернувся до роботи в лікарні. Він продовжує оперувати. Рятуючи іншим життя, він має шанс подякувати Всевишньому за те, що живий. Ольга планує нові психологічні тренінги та консультації. Вона продовжує бути максимально корисною для тих, хто потребує психологічної підтримки та професійної поради. Вона відчуває, що з кожною доброю справою почувається щасливішою. Мабуть, саме тому вона тут…у цьому світі. І тепер українка має два дні народження. Другий день є в кожного, хто одного разу опиняється на межі життя і смерті.

війна дніпро ракета обстріл влучання