Із історії Львівського водогону та каналізації. Розділ 3. Розвиток водогону міста Львова – від Другої світової війни і до сьогодні

Муніципальне підприємство водопостачання працює із 1901 р.

На початку воно називалося «Міський заклад водопостачання у Львові».

У часи СРСР питаннями водопостачання і каналізації займався Львівський водоканалтрест.

Сучасне ЛМКП «Львівводоканал» створене 31 серпня 1992 р.

наказом № 78 Управління комунального господарства Львівського міськвиконкому.

Однак історія водопостачання міста Львова сягає доби Середньовіччя, княжої доби.

Довший час вважалося, що перший гравітаційний водогін був побудований у перші роки XV століття, але зараз встановлено, що перший водогін з’явився у Львові іще в кінці ХІІІ ст.

Отож, «Фотографії Старого Львова» продовжують публікацію циклу матеріалів про історію водопостачання та каналізації у нашому місті.

Змішувач початку ХХ століття.

Експонат виставки «Львів і вода» Львівського історичного музею.

Світлина Юлії Ліщенко, «Високий Замок».

Із економічної характеристики міста Львова, яка є частиною огляду Львівського облвиконкому від 7 березня 1940 р.

«Про стан Львівської області на початок 1940 р.», дізнаємося, що на той час площа міста становила 6668 га, середній рівень понад позем моря – 311,8 м.

Населення Львова у кінці 1938 р.

становило біля 345 тис.

мешканців, а станом на кінець жовтня 1939 р.

складало вже біля 423 тис.

Станом на 1931 р.

у Львові було 13734 будинки, а станом 5 січня 1940 р.

їх було 15578.

Довжина вулиць міста становила 293 км., в т.

145 км.

– із твердим покриттям.

Довжина мережі міського водогону становила 312 км., до міського водогону було підключено 7416 будинків.

У 1937 р.

було спожито 8,581 тис.

кубометрів води, у 1938 – 9041 тис.

кубометрів, в у 1939 – 7438 тис.

Підприємство водогону і каналізації налічувало 724 робітники та 57 службовців.

До мережі водогону і каналізації було підключено 10 міських лазень та 6 пливалень (басейнів).

В жовтні – грудні 1939 р.

у Львові було збудовано 6 км.

мережі водогону та прокладено додатковий каналізаційний колектор довжиною 1,3 км.

Сантехнічні прилади львівських квартир австрійського і польського періодів.

Вони використовувалися до 1960 – 1970-х рр.

Експонати виставки «Львів і вода» Львівського історичного музею.

Світлина Юлії Ліщенко, «Високий Замок».

На базі міського підприємства водогону і каналізації міста Львова після радянської окупації було створено Львівський трест водопостачання та каналізації – Водоканалтрест, який був підпорядкований комунальному відділу Львівської міської ради.

Під час Другої світової війни це підприємство зазнало певних ушкоджень.

Підприємство водопостачання відновило свою роботу 1 серпня 1944 р., а вже 11 серпня, тобто через два тижні після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців, було відновлено роботу насосної станції у с.

Шкло поблизу Яворова та відновлено працездатність магістрального водогону і місто отримало перші 4,5 тис.

кубометрів води.

Станом на початок жовтня 1944 р.

до Львова щодоби подавалося вже більше 22 тис.

кубометрів води, що забезпечувало першочергові потреби міста (лікарні, критична інфраструктура та ін.).

Після відбудови насосної станції в Карачинові планувалося, що місто отримає до 29 тис.

кубометрів води за умови, якщо насосні станції у Волі Добростанській, Карачинові та Шклі будуть працювати паровими насосами.

Схема постачання питної води до м.

Нижня велика стрілка – Стрийський водозабір.

13 квітня 1945 р.

Рада народних комісарів СРСР прийняла постанову «Про відбудову і розвиток промисловості, транспорту і міського господарства м.

Львова» відповідно до якої Львів мав в короткі терміни перетворитися у великий індустріальний цент України.

Це в т.

потребувало розвитку мережі водогону.

Відповідно до цієї постанови, до початку 1946 р.

водогін Львова мав бути відбудований до довоєнної потужності, тобто до 35 тис.

кубометрів води на добу.

До кінця 1947 року потужність міського водогону міста Львова мала зрости до 45 тисяч кубометрів на добу.

28 травня 1945 р.

у Львові відбулася перша наукова конференція із питань водопостачання та каналізування міста, на якій було прийнято рішення «скласти перспективний водний баланс міста, максимально форсувати пошуки джерел води».

18 березня 1946 р.

Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946 – 1950 рр.», яким передбачалося відкрити у Львові автоскладальний та електроламповий заводи, завод телеграфної і телефонної апаратури, склозавод, трикотажну фабрику, підприємства харчової промисловості, а також відбудувати і збільшити потужність міської електростанції.

Все це потребувало збільшення потужності водопровідної та каналізаційної мережі.

Вулична водорозбірна колонка на вул.

Шевченка у Львові, виготовлена іще у польські часи.

Такі колонки у 1950 – 1970-х рр.

давали воду львівським околицям.

Світлина із форуму сайту explorer.

У 1950 р.

подача води до міста Львова складала 44 – 45 тис.

кубометрів на добу, тобто на 30% перевищувало довоєнний обсяг.

Це сталося, в першу чергу, завдяки використанню Водоканалтрестом місцевих джерел на Левандівці, Великому Голоску та Погулянці.

У 1950 р.

було розпочато будівництво нової насосної станції в с.

Каменобрід, протягом року було прокладено 3,5 км.

водоводу, будувалися два будинки насосної станції.

Планувалося, що насосну станцію в с.

Каменобрід введуть в експлуатацію в кінці 1951 року і завдяки цьому місто мало отримати додатково 10 – 12 тис.

кубометрів води на добу.

На початку 1950-х рр.

також планувалося спорудження водозабору для м.

Львова із річки Дністер.

У 1940 – 1960-х рр.

основний пріоритет мало водопостачання промислових підприємств, а не житла.

Довший час водопровід не було підведено до приватних будинків – їх мешканці набирали воду із вуличних колонок.

Станом на 1950 рік на околицях міста Львова було влаштовано 250 водорозбірних колонок та 180 артезіанських свердловин.

Але не усі околиці міста були достатньо забезпечені водорозбірними колонками, відповідно в 1950 р.

планувалося провести водогін у Пасіки Галицькі.

Вулична водорозбірна колонка у м.

Дубляни біля Львова, виготовлена вже в радянські часи.

Такі колонки у 1950 – 1970-х рр.

давали воду львівським околицям.

Світлина із форуму сайту explorer.

В офіційному звіті Львівського міськвиконкому про розвиток міста у 1948 – 1950 рр., який було озвучено на сесії Львівської міськради 14 листопада 1950 р.

зазначалося, що «Найважливішим досягненням в водопостачанні міста є ліквідація денного та частково нічного перериву в подачі води населенню міста, однак визнавалися і проблеми із підключенням житлових будинків до міського водогону та каналізації: «Міськкомунгосп та житлоуправління не приділили достатньої уваги такій важливій ділянці роботи, як приєднання житлових будинків, особливо на околицях міста, до міського водогону і каналізації.

Водоканалтрест також самоусунувся від цього важливого питання, вважаючи, що на забезпеченні подачі води місту його роль закінчується.

Питанню приєднання житлових будинків до міського водогону та каналізації необхідно приділяти серйозну увагу».

Зазначалося, що у 1948 – 1950 р.

до мережі водогону та каналізації було підключено 115 будинків.

Клеймо виробника водорозбірної колонки із м.

Світлина із форуму сайту explorer.

Станом на початок 1956 р., як йдеться в огляді Львівоблплану про економічний і культурний розвиток міста за 1950 – 1955 рр.

у цей час значно збільшилася потужність міського водогону, порівняно із 1950 р.

вдвічі зросла подача води, що складала на кінець 1955 р.

122 літри на добу на одного мешканця, було розширено каналізаційну мережу.

Проте мережі водогону і каналізації все ще не могли забезпечити потреби міста, що інтенсивно розвивалося.

У 1957 р.

у Львові в районах малоповерхової забудови було прокладено 6000 погонних метрів водогонів і 2500 погонних метрів каналізаційних колекторів.

У 1958 р.

у Львові подача води в оселі містян перестала бути цілодобовою – для окремих районів міста запровадили графіки подачі води.

Це сталося тому, що централізований водогін Львова експлуатувався із постійним дефіцитом, а чисельність населення міста у 1959 р.

склала 410 тис.

Сучасне обладнання насосної станції у с.

Воля Добростанська.

2019 р.

Світлина пресслужби Львівської міськради.

У 1960 – 1964 рр.

було спроєктовано два нових водозабори: із села Зарудці продуктивністю 19,7 тис.

кубометрів на добу та із с.

Мокротин – 16 тис.

кубометрів на добу.

Ці водозабори були введені в експлуатацію у 1965 і 1966 рр.

Станом на 1966 р.

Львівводоканалтрест експлуатував сім водозаборів загальною продуктивністю 140,8 тис.

кубометрів на добу.

Як зазначалося у звіті Львівського міськвиконкому про розвиток господарства міста за 1959 – 1965 рр., який відбувся на сесії міськради 25 січня 1966 р., за роки семирічки подача води до м.

Львова збільшилася майже вдвічі.

У 1966 р.

було введено в експлуатацію нову потужний водопровідну магістраль від вул.

Зеленої до пр.

Ленінського Комсомолу (вул.

Пасічна) довжиною 3 км.

Це дало можливість покращити водопостачання в районі вул.

Стрийської, Гайдара (Лазаренка), Бой-Желенського та ін., куди раніше вода постачалася із великими перебоями.

Крім того було прокладено додаткову водопровідну магістраль по вул.

Шевченка до вул.

Золотої, в результаті чого мікрорайон було забезпечено нормальним водопостачанням.

У 1966 р.

було підведено воду і встановлено 474 водорозбірні точки, мешканці міста додатково отримали 820 внутрішньоквартирних санвузлів та 700 ванн.

Сучасне обладнання станції підкачування води на вул.

Творчій у Львові.

Світлина пресслужби Львівської міськради.

У 1965 р.

Українським проєктним інститутом «Діпроміст» було розроблено Генеральний план міста Львова, який того ж року було затверджено Радою Міністрів Української РСР.

Цей документ передбачав, в тому числі, розвиток мереж водогону і каналізації.

У 1967 – 1973 рр.

було введено в експлуатацію іще сім водозаборів, п’ять із них забезпечують водою північну частину міста, а іще два – східну, які у той час забудовувалися найбільш інтенсивно.

За даними перепису 1970 р.

у м.

Львові мешкало вже понад 530 тисяч осіб.

Швидше всього у той час забудовувалися житлові квартали у південній частині міста, потужності міського водогону тут бракувало, тому воду сюди навіть довелося довозити.

Проєктанти житлових масивів невзяли до уваги відсутність у цій частині міста інженерних мереж водопроводу та каналізації, що стало великою проблемою для міста.

У 1970 – 1975 рр.

потужність водозаборів, які подають воду до Львова, збільшилася на 50 тис.

кубометрів на добу.

У 1979 – 1988 рр.

було введено в експлуатацію іще чотири водозабори.

Сучасне насосне обладнання водозабору в с.

Воля Добростанська.

Планом економічного і соціального розвитку міста Львова на 1981 – 1985 рр.

було передбачено завершення будівництва Стрийського водоводу на 22,4 тис.

кубометрів на добу, що мало забезпечити доведення його потужності до 140 тис.

кубометрів на добу.

На 1983 р.

було заплановано розширення водозабору для міста Львова із підземних джерел Гологори-Вільшаниця потужністю 29,6 тис.

кубометрів на добу.

У 1984 – 1986 рр.

йшло спорудження другої черги Стрийського водоводу Львівським водоканалтрестом.

У середині 1980-х рр.

водоводи будувалися також і коштом великих підприємств Львова ВО «Електрон» споруджувало водогін із підземних джерел в с.

Гологори, а ВО «Кінескоп» – водозабір із р.

Також було почато будівництво водозабору «Вільшаниця».

Насосна станція львівського водогону із обладнанням радянського виробництва.

Кінець 2000-х рр.

Світлина пресслужби Львівської міськради.

Станом на 1986 р.

в Держплані Української РСР було погоджено будівництво Верхньобузького водозабору потужністю 90 тис.

кубометрів на добу і вартістю 32,7 млн.

рублів, а також проєктувальні схеми водопостачання міста до 2005 року.

На ХІІ п’ятирічку (1986 – 1990 рр.) було заплановано будівництво 55 кілометрів дублюючої нитки водопроводу Стрий – Львів.

Планувалося, що до 2000 р.

проблема водопостачання м.

Львова буде повністю вирішена за рахунок регулюючої системи р.

Стрий, а пізніше – за рахунок спорудження ефективних очисних систем і повторного використання води для промислових цілей.

Проте перспективний Верхньобузький водозабір так і не було введено в експлуатацію.

Справа в тому, що із лютого 1990 року громадськість Золочівського району, в тому числі сільради сіл Сасів, Руда Колтівстка, Колтів на ін.

зупинили будівництво Верхнобузького водозабору.

Були поставлені вимоги, щодо газифікації сіл, їх благоустрою та відшкодування збитків селянам за використання підземних ресурсів та ін.

Ці вимоги були пов’язані із тим, що села Золочівщини, які опинилися в зоні діючих водозаборів (Ремезівського і Плугівського) потрапили в зону депресійної лійки, тобто у їх криницях зникла вода.

Сучасна спецтехніка ЛМКП «Львівводоканал».

Світлину зроблено під час святкування 120-річчя підприємства у 2021 р.

Після здобуття Україною незалежності, у м.

Львові було проведено реформу комунальних підприємств.

За наказом Управління комунального господарства Львівського міського виконавчого комітету № 78 від 31 серпня 1992 р.

було створено Львівське міське комунальне підприємство (ЛМКП) «Львівводоканал».

Це підприємство створене із метою забезпечення міста Львова і супутніх населених пунктів питною водою, каналізування та очистки стоків.

ЛМКП «Львівводоканал» виконує будівельні, пусконалагоджувальні та проєктні роботи на об’єктах водопостачання та водовідведення.

Дочірнє підприємство «Водомір» займається монтажем, демонтажем, ремонтом та повіркою приладів обліку втрати води.

У 1996 р.

Львівська міська рада своєю ухвалою № 369 затвердила програму «Вода».

В цьому документі йшлося, що у 1994 р.

відбір із міських водозаборів в середньому складав 415 тис.

кубометрів на добу.

Локальні водозабори промислових підприємств приносили 32 тис.

кубометрів на добу, а водозабір із поверхневих джерел (лише для технічних потреб) – 7 тис.

кубометрів на добу.

У 1994 р.

відпуск води населенню м.

Львова становив 171 тис.

кубометрів на добу, тобто 206 літрів на одного мешканця.

Середньодобове споживання води на одного мешканця, враховуючи комунально-побутові потреби становило 363 літри.

Зразки металевих труб, які використовувалися при влаштуванні водогонів у Львові.

Світлину зроблено під час святкування 120-річчя ЛМКП «Львівводоканал» у 2021 р.

Водопостачання міста Львова станом на 2008 р.

проводилося виключно із підземних джерел (18 групових водозаборів та 1 галерея), які розміщені на відстані від 20 до 110 км.

Проєктна потужність водозаборів – 452 тис.

кубометрів на добу, а гарантовані запаси води на водозаборах – 580,1 тис.

кубометрів на добу.

Розвіданих запасів води, за умови їх освоєння для нормального водопостачання мало вистачити до 2058 року.

Загальна кількість свердловин на 2008 р.

– 182 шт., глибина окремих свердловин складає до 250 метрів.

Зараз кількість свердловин, що постачають воду для Львова, збільшилася до 197.

Найбільший і найвіддаленіший із водозаборів Львова – Стрийський, який розташований майже за 100 кілометрів від Львова.

Воду із Стрийського водозабору отримують мешканці Франківського і, частково, Сихівського та Галицького районів.

Личаківський район, переважно отримує воду із Золочівського району (Плугівський водозабір).

У Шевченківський район вода надходить із Мокротину, Завадова та Зарудців, а Залізничний район – із Кам’яноброду.

На найстаршій станції водозабору у Волі Добростанській зараз працює 17 фахівців.

Щодня її обслуговує 8 осіб: слюсарі, оператори, чергові та ін.

Продуктивність водозабору у с.

Воля Добростанська складає біля 20 тис.

кубометрів на добу.

Арматура магістральних водогонів.

Світлину зроблено під час святкування 120-річчя ЛМКП «Львівводоканал» у 2021 р.

Водозабори, які нині експлуатуються для водопостачання м.

Львова об’єднані у чотири групи: західну, північну, східну та південну.

Західна група включає водозабори в с.

Воля Добростанська, Кам’янобрід, Великополе, Будзень, Мальчиця та Керинця на схилі території Розточчя.

На північному схилі Розточчя розташовані найбільші водозабори м.

Львова – т.

північна група, до якої входять водозабори Рава-Руська, Магерів, Крехів, Кунин, Зарудці.

До східної групи належать водозабори на території Золочівського району Львівської області – Вільшаниця, Ремезівці та Плугів.

До південної групи належать водозабори Стрийського напрямку (Жулинський, Братківський, Любинецький), а також водозабори Бібрка та Глина Наварія.

Водозабори північної групи (Магерів-Шостаки, Рава-Руська, Крехів, Кунин, Зарудці та Завадів), а також частково східної (Вільшаниця) та південної (Глинна Наварія, Бібрка, Малечковичі) груп експлуатують верхньокрейдовий водоносний горизонт.

Водозабір східної групи в с.

Плугів Золочівського району експлуатує девонський водоносний горизонт, а водозабори західної групи – неогеновий тортонський водносний горизонт.

Водозабори Стрийського напрямку експлуатують четвертинний алювіальний водоносний горизонт.

Особливістю води, що отримується із водозаборів Будзень і Бібрка є підвищений вміст заліза.

У 2005 р.

на майданчику насосної станції «Будзень-2» збудовано станцію знезалізнення води з фільтрами, заповненими цеолітовим завантаженням.

Плугівський водозабір, який постачає воду в Личаківський район м.

Львова, характеризується підвищеною твердістю води.

М’яку воду отримують біля третини мешканців Львова із водозаборів Стрийського напрямку, Воля Добростанська, Великополе, Кам’янобрід та Мальчиці.

Пожежні гідранти львівських водогонів.

Світлину зроблено під час святкування 120-річчя ЛМКП «Львівводоканал» у 2021 р.

Через те, що Львів розташований на пагорбах (різниця в рівнях над рівнем моря складає біля 120 метрів), подачу води забезпечує 27 насосних станцій другого, третього та четвертого підйомів, які експлуатуються вже 20 – 10 років, а також 23 локальні насосні станції підкачки.

Станом на 2008 рік ресурс більшості механічного та електричного обладнання насосних станцій був практично повністю вичерпаний.

Загальна ємність резервуарів чистої води на той час становила більше 200 тисяч кубометрів.

Загальна довжина магістральних водогонів, якими вода із водозаборів подається у міську мережу, складає 653,7 кілометрів.

Діаметр труб сягає 1400 мм.

Станом на 2008 р.

біля 30% магістральних водогонів перебувало у незадовільному технічному стані.

Складним і технологічно важливим елементом системи водопостачання є міська розподільча мережа.

Протяжність вуличних водопровідних мереж складала у 2008 р.

849,8 км.; довжина внутрішньквартальних і внутрішньодворових водогінних мереж складала 245,3 км.

В кінці 2000-х рр.

три чверті цих мереж водогону перебували в незадовільному стані – щороку в той час ліквідовувалася понад 5 тисяч витоків.

Ремонт аварійної ділянки магістрального водогону біля Винник.

2019 р.

Світлина пресслужби ЛМР.

Завдяки реалізації проєкту Світового Банку «Водопостачання та каналізація міста Львова», який у 2002 р.

надав ЛМКП «Львівводоканал» кредит, протягом 2000-х рр.

було проведено низку заходів із модернізації системи водопостачання, отож на початку 2010-х рр.

у Львові було запроваджене цілодобове водопостачання.

Окрім кредиту Світового банку на реалізацію проєкту було витрачено кошти гранту уряду Швеції, а також кошти міського бюджету Львова.

У лютому 2003 – грудні 2007 рр.

в рамках реалізації проєкту «Водопостачання та каналізація міста Львова» було виконано такі роботи і досягнуто наступних результатів:.

– Здійснене нове зонування мережі водогону Львова.

Якщо із кінця 1930-х рр.

і до початку 2000-х рр.

міський водогін поділявся на 4 зони, то тепер він поділяється на 11 гідравлічно незалежних зон водопостачання за рахунок встановлення 89 вузлів ізолюючих засувок та регуляторів тиску.

Це дозволило нормалізувати тиски води в міській мережі і розширити графік водопостачання;.

Роботи із ремонту магістрального водогону.

Світлина пресслужби ЛМР.

– Замінено 21,7 км.

найбільш аварійних водопроводів і будинкових приєднань;.

– Здійснено реконструкцію 9 водопровідних насосних станцій, що дозволило скоротити споживання електроенергії та збільшити ефективність та надійність роботи станцій;.

– Здійснено реконструкцію головної каналізаційної насосної станції, що дозволило зменшити споживання електроенергії та уникнути залпових викидів неочищених стоків у р.

Нова помпа-качалка, влаштована ЛМКП «Львівводоканал».

В рамках реалізації проєкту із цілодобового водопостачання Львова в кінці 2000-х рр.

було прокладено біля 50 кілометрів водогонів, реконструйовано 3 насосні станції – «Винники», «Сихів» і «Будзень», побудована електропідстанція на насосній станції «Миколаїв».

Також було замінено аварійну ділянку водогону «Плугів – Золочів» довжиною 9 кілометрів, замінено збірний водопровід на водозаборі «Крехів», замінено водопровід на водозаборі «Мальчиці» та «Шостаки», замінено аварійну ділянку Карачинів – Львів довжиною 1,8 км., прокладено новий водогін від насосної станції «Кривчиці» до вул.

Пасічної довжиною 2,4 км., а також від нової станції «Збоїще» до вул.

«Центр води» ЛМКП «Львівводоканал» на Сихові.

У квітні 2021 р.

доларів, в т.

тіло кредиту Світового банку 24,25 млн.

доларів та 6 млн.

доларів податків.

Зараз ЛМКП «Львівводоканал» забезпечує цілодобове водопостачання більш ніж 700 тисячам мешканцям міста Львова, а також мешканцям 67 населених пунктів т.

«депресивної лійки».

Це села, в яких внаслідок експлуатації свердловин, знизився рівень ґрунтових вод, тобто в криницях у мешканців цих населених пунктів зникла вода.

Відтак ЛМКП «Львівводоканал» проклало магістральні водогони до таких сіл, їх мешканці отримують воду за пільговим тарифом.

Пам’ятний значок до 100-річчя ЛМКП «Львівводоканал» у 2001 р.

За даними Львівської міської ради, середньодобова подача води ЛМКП «Львівводоканал» складає порядку 280 тис.

кубометрів на добу, а обсяги очищення каналізаційних стоків – 440 тис.

кубометрів на добу.

ЛМКП «Львівводоканал» обслуговує біля 260 тисяч абонентів.

Підприємству належить 27 водопровідних насосних станцій і 23 локальні насосні станції підкачки.

Загальна довжина водопровідних мереж – 1750 км., в т.

протяжність водогонів – 655 км., довжина вуличної мережі водогону – 850 км., довжина внутрішньоквартальної і внутрішньодворової мережі – 245 км.

Загальна кількість водопровідних насосів – 106 шт., артезіанських насосів – 182 штуки.

Загальний об’єм резервуарів для чистої води – 200 тисяч кубометрів.

Антон ЛЯГУШКІН.

Перелік основних джерел інформації.

Гранкін П.

Статті (1996 – 2007).

– Львів: Центр Європи, 2010.

– 312 с.;.

Історія Львова.

Короткий нарис.

/ Ред.

кол.: Гербільський Г.

Ю., Лазаренко Є.

ред.), Осечинський В.

К., Цибко О.

– Львів: Видавництво Львівського університету, 1956.

– 296 с.;.

Історія Львова.

/ Під ред.

Сливки Ю., Стеблія Ф.

та ін.

– Київ: Наукова думка, 1984.

– 414 с.;.

Історія Львова у документах і матеріалах.

Збірник документів і матеріалів.

/ Упоряд.: Єдлінська У.

та ін.

– Київ: Наукова думка, 1986.

– 424 с.;.

Крижанівський А.

Історія електрифікації Львівщини.

– Львів: Галицька видавнича спілка, 2006.

– 224 с.;.

Мельник Б.

З історії львівських вулиць.

Випуск 1.

– Львів: Вільна Україна, 1990 – 64 с.;.

Мельник Б.

З історії львівських вулиць.

Випуск 2.

– Львів: Вільна Україна, 1990 – 48 с.;.

Мельник Б.

Вулицями старовинного Львова.

– Львів: Світ, 2001 – 272 с.;.

Мельник І.В.

Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини.

а – Львів: Центр Європи, 2008.

– 384 с.;.

Степанів О.

Сучасний Львів.

– Краків, Українське видавництво, 1943;.

Тархов С.

Історія львівського трамвая.

– Львів: УПІ ім.

Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;.

Ухвала Львівської міської ради № 1696 «Про затвердження Програми покращання водозабезпечення споживачів м.

Львова та переходу до системи цілодобового водопостачання у 2008 році» від 3 квітня 2008 р.;.

Alexandrowicz S.

Wodociąg Lwowski.

– Lwow: Zwiazkowa drukarnia, 102.

– 24 s.;.

Charewiczowa L.

Wodociągi starego Lwowa 1404 – 1663.

– Lwow: Ksiąznica-Atlas, 1934.

– 74 s.

Пов’язано.