Великодні традиції великих українців. Пасха у родинах Івана Франка, Лесі Українки та Василя Стефаника

Святкова листівка кінця ХІХ століття з зображенням Івана Франка.

Фото spadok.

У домі Івана Франка було прийнято не вживати їжу в страсну суботу, а паску родина святила не тільки в традиційному кошику.

В оселі Василя Стефаника діти розмальовували писанки навіть у чорні кольори, хоча використовували й більш звичні.

А у родині Косачів для великоднього столу варили драглі й випікали мазурки.

Розповідаємо найцікавіше про святкування Христового Воскресіння у родинах відомих українців.

У НАГУЄВИЧАХ ПЕКЛИ ДВІ ПАСКИ.

“Се одно з найбільших, а у нашого народа таки найбільше свято”, — так писав Іван Франко про Великдень.

У родині поета це свято дуже шанували й ретельно до нього готувались.

“Приготування розпочиналися ще зі страсного понеділка.

У цей день купували все необхідне до свята — продукти, новий одяг, — розповідає Наталя Тихолоз, директорка Інституту франкознавства ЛНУ імені Івана Франка.

— У Чистий четвер не прийнято було працювати.

У Страсну п’ятницю родина Франка постила “рано аж до закінчення церковної відправи”.

Повечерявши у Страсну п’ятницю, наступного разу він їв аж на Великдень”.

Іван Франко.

Тісто на паски у родині Івана Франка, як і в інших бойківських родинах, замішували у п’ятницю.

“Спершу готували опару: розчиняли дріжджі у молоці чи воді, куди всипали невелику кількість борошна — заколочували “на рідко” і клали киснути, — веде далі співрозмовниця.

— Тоді в окремій посудині, призначеній спеціФото spadok.

ua ально для паски, замішували тісто й знову залишали киснути (уже на ніч).

До паски додавали ще всілякі прянощі — лаврові плоди, гвоздику, імбир, корінь куркуми.

Підсипати борошно й місити потрібно було доти, доки тісто не відстане від рук.

Після цього паска мала постояти ще трохи на столі, підрости й тоді в суботу вранці її саджали в піч, змастивши попередньо яйцем.

У родині Івана Франка, в Нагуєвичах, пекли дві паски — велику паску та її посестру, яку так і називали “сестра пасчина”.

Разом з паскою саджали до печі й невеличкі пасочки, які називали перепічками”.

Обов’язково в родині Франка писали писанки або ж фарбували крашанки.

При розписуванні писанок не можна було згадувати померлих, бо це, вірили в домі Каменяра, “принесло би смерть тому, хто писанку тоту дістане”.

“У велику суботу завершувалися святкові приготування.

Закінчували прибирати хату й біля хати, купалися, приладжували святкову одіж, доварювали скоромні страви на неділю, — каже Наталя Тихолоз.

— Коли все було готово, збирали продукти для освячення.

До великоднього кошика, який застеляли красивою серветкою, крім паски, клали шинку, ковбасу, сир, писанки, крашанки, масло й обов’язково свічку.

Паску несли святити у великому кошику або пасківнику (циліндрична дерев’яна посудина).

У Домі Франка у Львові зберігається один такий пасківник”.

Ольга Рошкевич.

Три роки поспіль, у 1875, 1876, 1877 роках, Іван Франко святкував Великдень у Лолині разом із родиною своєї коханої Ольги Рошкевич.

“А ось Великдень 1880 року Іван Франко зустрів у Коломийській тюрмі.

Він почувався невимовно самотнім та покинутим.

У цей час написав вірш “Христос і хрест”, — каже Наталя Тихолоз.

— Тепло сімейного затишку і справжній великодній настрій Іван Франко знову відчув у травні 1886 році, коли святкував Воскресіння Христа разом з дружиною Ольгою Хоружинською у Львові.

Наступні Великодні святкували у родинному колі, з дітьми.

Їх зачаровував процес випікання пасок.

До речі, під час замішування тіста та випікання пасок у хаті мало бути тихо — вважалося, якщо хтось заговорить, то паска може “впасти”.

Іван Франко з дружиною Ольгою з Хоружинських у день шлюбу.

Київ, 1886 р.

У Львові до Франків на Великдень приходив священник з православної церкви, з яким Ольга товаришувала.

Отець освячував паски у хаті, часом залишався на гостину.

В інші роки Франки святили паску у церкві Святого Юра.

Після служби родина збиралася за столом вдома, Іван Франко, як голова сім’ї, розділяв між усіма свячені яйця під вигуки “Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”.

Крім традиційних страв, Ольга Франко також готувала на стіл пироги з м’ясною начинкою, пекла медяники”.

Після обіду усі знову йшли до церкви — співали веснянки, водили хороводи, обмінювались писанками, а хлопці стріляли з муздірів (невеликі саморобні гарматки, — Авт.).

“На Великдень у 1904-му Іван Франко разом з Михайлом Грушевським перебував у поїздці в Італії”, — додає Наталя Тихолоз.

НА СВЯТКОВОМУ СТОЛІ — БУДЗ І ЦВІБАК.

“У родині Василя Стефаника особливо шанували Різдво та Великдень, тож дотримувались усіх традицій, — каже Олеся Стефаник, правнучка письменника, директорка Центрального державного історичного архіву України у Львові.

— Коли в 1914 році померла дружина Василя Стефаника Ольга Гаморак, залишивши його з трьома малолітніми дітьми, готуватись до свят допомагала Олена Плешкан — рідна сестра Ольги.

Фактично Олена заправляла домом і допомагала письменникові виховувати дітей.

Вона була дуже доброю господинею.

На Великдень готувала чимало страв.

Знаю, що пекла багато пасок.

Також вудили м’ясо, яке зберігалось у великій пивниці.

На сам Великдень у Стефаника було багато гостей.

Мій прадід був дуже гостинним!”.

“Перед Великоднем розпочиналися святкові приготування, — каже Марія Косменко, колишня директорка Музею Василя Стефаника.

— Напередодні свята до хати Стефаника сходилась родина та навіть сусіди (вочевидь, хотіли допомогти одинокому батьку.

— Авт.) і починали генеральне прибирання.

Виносили з хати лавки, столи та інші меблі й білили хату, все вимивали.

Такі прибирання влаштовували перед кожним Великоднем”.

Василь Стефаник.

Після Вербної неділі Олена Плешкан розпочинала розписувати писанки у Стефаниковій хаті.

“Привчала до цієї справи й синів Стефаника — Семена, Кирила та Юрка.

Писанки розписували воском, а потім фарбували їх у цибулинні та у буряковому відварі.

Розписували яйця і чорним кольором.

З візерунків на писанках могли бути огірочки, грабельки, паски, церква.

Також фарбували крашанки, — каже Марія Василівна.

— Напередодні Великодня Олена випікала паски.

Для цього готувала опару, до неї додавала яйця, олію, масло, борошно й вимішувала паску.

Замішувала тісто дуже довго, адже чим довше це робити, тим більшою виросте паска.

Також обов’язково пекла цвібак — це солодка випічка з родзинками.

Крім того, готувала всілякі копченості — шинку, ковбаси, голубці, узвар.

Також на столі мав бути будз — свіжий овечий сир.

Василь Стефаник купував його на базарі, бо вдома овець не тримав, а лише корови”.

У ніч з суботи на неділю Василь Стефаник йшов до церкви з кошиком.

“Після служби та освячення родина розпочинала святковий сніданок.

Поївши свяченого за столом, співали гаївки та веснянки, — каже Марія Косменко.

— Вдень сини Василя Стефаника йшли до церкви, де збиралась молодь водити хороводи й усіляко забавлятися.

З собою обов’язково треба було взяти писанку.

Організовували “стукання” яйцями: чия писанка розбилась, той програв і мав віддати свою писанку переможцю.

У такий день можна було з цілим кошиком писанок прийти додому! Великдень в оселі Стефаника був наповнений теплом і радістю”.

Леся Українка, фотографія 1888 р.

ГОТУВАЛИ БУЖЕНИНУ І ВАРИЛИ ДРАГЛІ.

Великдень у родині Косачів був найулюбленішим святом.

Зазвичай у цей день збиралась уся велика родина.

Вже у 13 років Леся Українка пекла паски разом зі своєю сестрою Ольгою.

“Напередодні свят обов’язково треба було прибрати в хаті, — розповідає Марія Чашук, наукова співробітниця Музею Лесі Українки у Колодяжному.

— На Великдень пекли багато пасок і мазурки (різновид випічки).

На відміну від пасок, мазурки були солодкими, мали овальну чи напівкруглу форму.

Мазурки прикрашали квітами, колосками з тіста.

Також на Великдень у родині Косачів обов’язково готували буженину й варили драглі (холодець.

— Авт.).

Леся Українка, фото 1887 року.

Усі діти в родині Косачів вміли розписувати писанки, але найкраще це виходило саме у Лесі.

У своїх спогадах київська подруга поетеси Оксана Старицька-Стешенко згадує таке: “Леся Українка розписувала писанки здебільшого квітами, які вона надзвичайно любила.

Її писанки були ніжні, тендітні, без яскравих фарб.

Іноді малювала вона на яєчках і ніжні арабески власного витвору.

У мене дуже довго переховувалась писанка, яку Леся подарувала моїй дочці.

На ній було намальовано ніжні лілеї.

Мені завжди здавалось, що ці лілеї — прообраз самої авторки”.

Через хворобу Лесі Українці часто доводилось відзначати Великдень далеко від дому — в Ялті, в Сан-Ремо (Італія), але напередодні свята поетеса обов’язково надсилала вітальні листівки рідним зі світлими вітаннями та словами “Христос Воскрес!”.

Юлія ГОЛОДРИГА.

Пов’язано.