Давні Гологори – замок, костел та водяний млин на фото

Гологори — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства.

Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя Всеволода Олеговича з Володимиром Володаровичем.

Гологірський замок – один з найдавніших на Галичині оборонних замків, збудований у XV ст. Замок мав чотирикутну форму, його оточували вали і рів з водою. До нього можна було увійти лише через підйомний міст. Замок мав таємний вихід у лісі. Замок слугував як родинне «гніздо» родини шляхтичів Гологірських.

Парафіяльний костел. Будувався у 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х.

Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу. У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.

Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, в цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам’ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що бзяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в’їзді в Гологори з лівого боку.

Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш (нім. Hirsch) заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі.

Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників.

До сьогодні тут збереглися деякі пам’ятки архітектури, історії та інженерної думки: фрагментарні залишки одного із найголовніших у Галичині оборонного Гологірського замку (XV ст.), видовищна мурована каплиця-колона св. Марка (1670 р.), мурована церква св. Юрія (1931 р.), руїни покинутого водяного млина (кінець XІX – початок XX ст.), невелика придорожня капличка (початок XX ст.), єврейський цвинтар-кіркут (фрагментарно) та старий цвинтар (XVІІІ – XX ст.).

Зачаровують і природні пейзажі села – мальовничі, стрімкі, порізані глибокими ярами Гологірські пагорби. А у центрі села знаходиться великий ставок, на березі і знаходиться згаданий вище старий млин.

Наталка РАДИКОВА