Історія «татарського пам’ятника» у Крехові

У жовтні 1672 року, під час війни між Річчю Посполитою та Османською імперією за володіння правобережною Україною, козацьке військо під проводом гетьмана Петра Дорошенка разом із союзними військами Османської імперії, в тому числі Кримського ханства, взяло в облогу Львів. За кілька днів один з татарських загонів напав на Крехівський монастир, зустрівши при цьому запеклий опір.

Усвідомлюючи можливі наслідки, Дорошенко вирішив заздалегідь подбати про безпеку святинь і мирних мешканців, розмістивши козацькі оборонні пункти там, де це було можливо. У монастирі, крім ченців, перебував козацький загін під командуванням тоді ще молодого Івана Мазепи, якому Дорошенко таємно доручив оборонну місію. За переказами, під час облоги монастиря гарматним пострілом було вбито татарського воєначальника, що доводився племінником ханові Селім-Ґераєві; після цієї події татари відступили. Отримавши звістку про інцидент, Селім-Ґерай наказав своїм військам знову рушати на Крехів. Щоб не допустити знищення монастиря та виявлення козаків серед його оборонців, а також задля збереження союзу з ханом, Петро Дорошенко передав ченцям Крехівського монастиря ультиматум щодо сплати викупу – який ченці виконали, отримавши після цього відповідну ханську розписку.

У ХІХ столітті на ймовірному місці загибелі татарського воєначальника на честь успішної оборони монастиря було збудовано пам’ятник у вигляді цегляної триметрової колони на постаменті: вона розташована за півтора кілометра на північ від Свято-Миколаївського монастиря у Крехові при польовій дорозі край лісу. За часів совєтського панування на колоні було демонтовано стару пам’ятну таблицю і розміщено нову, з іншим написом – «Встановлено на честь перемоги околишніх мешканців над турецько-татарськими загонами біля Крехова у вересні 1672 року».

У березні 2017 року біля пам’ятного знака на честь перемоги над татарами у Крехові було виявлено стихійне сміттєзвалище. Сам пам’ятний знак – який, як і монастир, є пам’яткою історії та архітектури національного значення, – був у настільки прикрому стані, що було порушено питання його відновлення зусиллями волонтерів та підприємців.

110 років тому, 15 лютого 1912 року, окрему розвідку про історію пам’ятника у Крехові написав уродженець Хирова на Самбірщині, науковець Ярослав Пастернак (1892–1969) – тоді ще студент філософського факультету Львівського університету. Матеріал було опубліковано у львівському журналі «Ілюстрована Україна». Подаємо його у варіанті, адаптованому до сучасної української літературної мови, з перекладами давньоукраїнських і польських фрагментів, та в оригінальній версії.

Принагідно відзначимо, що свою адаптацію зазначеної статті, без вказання її автора, ще 1991 року в своїй публікації «Обитель Крехівська» у журналі «Наше Життя / Our Life» (США, рік XLVIII, ч. 7, липень–серпень 1991 р.) подав уродженець Дрогобиччини, краєзнавець Данило Кулиняк, що після тривалої хвороби відійшов у засвіти на початку 2016 року.

Татарський пам’ятник у Крехові

Це відбувалося у 1672 році. Гетьман правобережної України Петро Дорошенко, який до того визнав над собою владу Туреччини, просив султана Мехмеда IV, щоб він заступився за Україну й оголосив війну Польщі. Султан у лютому 1672 року застеріг польського короля, щоб той дав пільги Україні і не зневажав козацтва. Після гордої відповіді короля у березні того ж року сам султан зі своїм військом, спільно з козацькими полками гетьмана Дорошенка і татарською ордою під проводом кримського хана Селім-Ґерая, разом із молдованами та волохами перетнув кордон і вступив у кордони Польщі, вже 19 серпня взяв Кам’янець-Подільський і відправив звідси під Львів гетьмана Дорошенка разом із татарською ордою під проводом хана Селім-Ґерая та з турецьким військом під проводом Каплан-паші. По дорозі вони займали укріплені містечка, а татарські загони розходилися по сторонах, палили оселі, нищили збіжжя на полях та забирали мешканців у неволю. Один такий загін підійшов у середині серпня 1672 до села Крехова Жовківського повіту й отаборився поблизу тамтешнього василіянського монастиря, на місці, де тепер стоїть мурований пам’ятник. З навколишніх сіл зібралося тоді в оборонному монастирі багато народу, який боронився так успішно, що ворог, зустрівши опір, був змушений відступати. Під час облоги один чернець гарматним пострілом з башти, яка стоїть на захід від теперішньої дзвіниці, забив начальника загону. Цей начальник мав бути, як кажуть, племінником татарського хана. Коли хан дізнався про смерть начальника загону, то зажадав від монастиря великого викупу, і від імені хана сам гетьман Дорошенко написав до ігумена монастиря наступного листа (цей лист перебуває у бібліотеці Крехівського монастиря):

«Петро Дорошенко гетьман з військом запорозьким, Вам, Отцю Ігуменові Крехівському зі всією законною братією, а також усім біженцям, що перебувають у цьому монастирі. Цим листом нашим повідомляємо: щойно надійшла до нас сумна звістка, що ви днями на загін наш козацький і татарський, який повертався з чатування і за своїм звичаєм збирав добро, напали і доволі багатьох поранили та забили, що аж нас і Його Ханську милість вельми образило. Бо замість того, щоб милосердного порятунку для себе в нас і в Його Ханської милості просити, ви кров пролили, чого не годилося чинити. Відтак за такий свій неприятельський вчинок, аби ви знали хана і запобігали його милості та милосердя, зараз же надайте чотири тисячі талярів, не гаючи не лише ані дня – ані години. Наостанок із жалю до вас додаємо, що якщо ви цього не зробите, то після цього листа всі війська наші, кінні й піші, з гарматами, а також турецькі війська з пашами і потугу Його Ханської милості з ордами побачите під своєю купкою, яку можуть знести вогнем і мечем, не шкодуючи нікого – ані духовного, ані світського, ані старого, ані молодого. Аби уникнути цього, зараз же суму, вам написану, доброю монетою зберіть і віддайте на це наше ханське послання, себе від рубання рятуючи, а нас від праці, бо, певне, вам того не залишимо. При Вас Господу Богу поручаємо. Дано у таборі під Львовом дня 25 вересня 1672 р. Петро Дорошенко гетьман рукою власною писав». (Печатка)

Чим скінчилася ця подія – точно не знаємо. Мабуть, татари отримали відкуп, бо монастир не був знищений. Коли на початку жовтня поляки уклали з гетьманом Дорошенком угоду, він відступив від Львова, і мешканці недалекого Крехова зітхнули з полегшенням.

На тому місці, де був вбитий татарський начальник (близько 2 км від монастиря), у новіші часи було поставлено цегляний пам’ятник, 5–6 м заввишки, вимуруваний з цегли і вкритий грубим шаром побіленого тиньку, який у нижній частині пам’ятника вже сильно пообпадав. Пам’ятник складається з чотирикутної основи (1 м заввишки) і високого стовпа, що закінчується вгорі округлим навершям, на якому стоїть залізний ажурний двораменний хрест. В основі пам’ятника з боку, що виходить до польової дороги, яка пролягає поруч, вмуровано заокруглену вгорі видовжену кам’яну чотирикутну таблицю, на якій чорними літерами на світлому тлі викарбувано пояснювальний напис. Над ним на таблиці зображено трираменний хрест, а далі йдуть такі слова польською мовою:

«Під час облоги Львова татарами у 1672 році їхні спільні з Петром Дорошенком загони зайняли прилеглі околиці. Пограбувавши мадярів, орда, що поверталася, стала табором навпроти монастиря отців василіян, у стінах якого знайшли притулок люди різних станів зі своїм майном. Ядро, випущене ченцем зі «шмиговниці»*, що була тут, вбило на цьому місці 25 вересня 1672 р. татарського провідника в наметі, внаслідок чого вороги втекли. На ознаменування цієї події споруджено пам’ятник».

Дата вбивства татарського воєначальника (25 вересня) на пам’ятнику подана хибно, на що вказує наступна обставина: гетьман Дорошенко писав свого листа 25 вересня в таборі під Львовом, і сам згадує в ньому, що зазначена подія сталася «оногдашнього дня», тобто напередодні. Якщо врахувати, що гетьман підійшов до Львова 20 вересня, то згадана дата смерті припадає між 20 і 25 вересня, а може, ще точніше.

За народними переказами, під пам’ятником має бути мурована комора, в якій знаходяться в домовині тлінні останки татарського вождя, якого тут, далеко від вітчизни, заскочила смерть. Обабіч стоять дві столітні липи, посаджені, мабуть, щойно після встановлення пам’ятника.

Народ має цікаве ставлення до цього пам’ятника. Я сам відзначав, що його основа, а особливо таблиця з написом, має на собі численні сліди якихось поштовхів або ударів кінцями якогось предмета. На моє запитання один селянин відповів мені, що люди, які проїздять через село, затримуються з цікавості перед «фігурою», і коли хто перечитає напис, то штурхає його палицею, бо це, мовляв, «поганин був». Таким чином поступово знищується ця цікава археологічно-історична пам’ятка.

Татарський пам’ятник в Крехові

Діяло ся се року 1672. Гетьман правобережної України, Петро Дорошенко, вже давнїйше віддав ся був під власть Туреччини і тепер просив султана Магомеда IV-го, щоби він заступив ся за Україну і видав війну Польщі. Султан остеріг в лютім 1672-го р. короля польського, щоби сей дав пільгу Україні і не зневажав козацтва, а на горду відповідь короля з місяця марта сего-ж року, сам султан зі своїм військом, на спілку з козацькими полками гетьмана Дорошенка та ордою татарською під проводом кримського хана Селїм-Ґірея, разом з Молдаванами та Волохами, вступив в границї Польщі і 19-го серпня здобув вже Каменець подільський. Звідси вирядив султан гетьмана Дорошенка під Львів разом з татарською ордою під проводом хана Селїм-Ґірея і з турецьким військом під проводом Каплан-паші. По дорозї забирали вони укріплені місточка, а татарські загони розходили ся по боках, палили оселї, нищили збіже на полї, та забирали мешканцїв в неволю. Оден такий загін прийшов в половинї місяця серпня 1672-го року в сторону села Крехова (пов. Жовква) і розтаборив ся близько тамошнього василиянського монастиря, в місци, де тепер стоїть мурований памятник. З дооколичних сїл зібрало ся тодї в обороннім монастири богато народа, який боронив ся так успішно, що ворог відпертий мусїв уступати. Підчас облоги, оден монах гарматним вистрілом з башти, яка стоїть на захід від теперішно дзвінницї, забив начальника загону. Сей начальник мав бути – як кажуть, – братанком татарського хана. Коли хан дізнав ся про смерть начальника підїзду, зажадав від монастиря великого окупу і в імени хана сам гетьман Дорошенко написав до ігумена монастиря слїдуючий лист¹:

«Петро Дорошенько гетманъ зъ войскомъ запорозкимъ, Вамъ Отцу Ігуменови зо всею законною Братією Креховскому, также всѣмъ забіжанамъ въ томъ монастиру знайдуючимъ ся. Тимъ писаніємъ нашимъ ознаймуємъ: ижъ дошла насъ вѣсть жалю, же ви оногдашного дня подѣздъ нашъ козацкый й татарскый зъ чати идущихъ, которихъ зъ своєго звичаю о забраня товару, кинули ся, и не мало барзо поразили й побили, що ажъ насъ и Гана Єго Милостъ вел’ми образило: Бо чимъ бис’те мѣли милосердія захованя своє у насъ и у Гана Єго Милости просити, то ес’те кровъ прол’или, чого ся не годило чинити: Прето за такий вашъ неприятел’скій поступокъ, абис’те знаючи Гана Єго Милости и Милосердія запобѣгаючи, заразъ чотири тисячи таляровъ вложили. А не тилко дня, лечь анѣ години не бавячи; конечне отъ жалю приказуємъ, бо єслибис’те того не мѣли учинити, теди за симже пис’мом всѣхъ войскъ нашихъ, коннихъ и пѣхотнихъ зъ гарматами, также турецкихъ войскъ зъ пашами и Гана Єго Милости зъ ордами потугу, подъ своєю кучкою обачите, которую огнемъ и мечемъ, бо жадному, анѣ духовному, анѣ свѣцкому, анѣ старому, анѣ молодому не фол’гуючи, певне знесутъ. Чого уходячи, абис’те заразъ суму вамъ описанную, доброю монетою, тимъ теперъ посланіємъ нашимъ Ган’скимъ вистарчили и оддали и себе отъ рубу ратовали и насъ отъ працѣ, бо певне Вамъ того не покинемо: При Васъ Господу Богу поручаємъ. – Дан’ въ таборѣ подъ Львовомъ дня 25 Септембрія 1672 г. – Петро Дорошен’ко Гетманъ: (рукою власною писалъ). (Слідує печать)».

Як покінчила ся ся подія, напевно не знаємо; мабутъ Татари дістали окуп, бо монастира не знищено. Коли відтак з початком жовтня Поляки заключили з гетьманом Дорошенком угоду, відступив він від Львова і мешканцї недалекого Крехова відтхнули свобіднїйше.

На тім місци, де був убитий татарський начальник (около 2 км. від монастиря) поставлено, новійшими часами цегляний памятник, 5–6 м. високий, вимурований з цегли і покритий грубою верствою побіленого тинку, який в долїшний части памятника сильно вже пообпадав; складає ся з чотирокутної підстави (1 м. високої) і високого стовпа, закінченого в горі округлим ґзимсом, на якого вершку стоїть зелїзний ажуровий двораменний хрест. У підставі памятника, в бік звернений до мимоідучої пільної дороги, знаходить ся вмурована камінна таблиця, подовгастого чотирокутного виду, з гори заокруглена, на якій знаходить ся виритий обясняючий напис (чорними буквами на яснім тлї). Над написею на таблицї зображено трираменний хрест, а дальше йдуть слїдуючі слова в польській мові:

«Podczas oblężenia Lwowa przez Tatarów r. 1672 rozpuścili swe zagony wspólnie z Piotrem Doroszenką po przyległej okolicy. Zrabowawszy Magierów wracająca horda rozbiła obóz naprzeciw klasztoru OO. Bazylianów, w którego murach schronili się ludzie różnego stanu z dobytkiem. Z szmigownicy dotąd istniejącej wystrzelona kula przez zakonnika zabiła na tem miejscu 25 Września 1672 r. Tatarskiego wodza w namiocie, w skutek czego nieprzyjaciel pierzchnął. Na pamiątkę tego zdarzenia pomnik postawiony».

Дата убитя татарського начальника (25.IX) на памятнику подана хибно, на що вказує слїдуюча обставина: Гетьман Дорошенко писав свій лист дня 25 вересня в таборі під Львовом і сам згадує в нїм, що висше наведена подія склала ся «оногдашнього дня», значить перед днем 25 вересня. Коли зважимо, що гетьман наспів під Львів 20.-го вересня, що згадана дата смерти припаде між 20.-им а 25.-им вересня, а може ще вчаснїйше.

Під памятником має знаходити ся – після народного переказу – склеплена комора, в якій знаходять ся в домовині тлїнні останки татарського вожда, якого заскочила тут смерть далеко від вітчини. Побіч стоять дві столїтні липи, посаджені мабуть тодї, як лише поставлено памятник.

В цїкавий спосіб відносить ся нарід до сего памятника. Я сам зауважав, що підстава його, а особливо таблиця з написом має на собі численні слїди якогось обтовченя чи удареня кінчастим якимсь предметом. На мій запит відповів менї оден селянин, що то переїзджаючі через село люди задержують ся з цїкавости перед «фігурою» і як перечитає хто напис, так штуркає його палицею, бо се – каже – «поганин був». В той спосіб нищать постепенно ту цїкаву археольогічно-історичну памятку.

_______________

¹ Лист сей знаходить ся в бібліотеці крехівського монастиря

Яр. Пастернак. Татарський памятник в Крехові. Ілюстрована Україна. Ч. 4. Львів, дня 15 лютого 1913 р. Рік І. С. 9–10.

Антон БОЖУК

Джерело: ЗБРУЧ