Наталія Терамае. «Богомазов у Фінляндії. Сто років потому». Уривок

ІІ Лаппеенранта

1. Місто й акварелі 

Лаппеенранті О. Бог присвятив лише одного листа, у якому описує подорож на пароплаві з Іматри. Провів він тут, певно, два дні. У ті часи місто мало назву Вільманстранд, що шведською перекладається як «узбережжя дикої людини». Нинішня назва — Лаппеенранта — означає «узбережжя регіону Лаппее». 

Я хотіла доїхати сюди, як Богомазов, — на пароплаві, але корона відмінила пасажирські круїзи. Тепер обирають швидке залізничне сполучення. До Лаппеенранти я везу електронні копії трьох акварелей. Переконана, що принаймні одна з них — пейзаж цієї місцевості. У мене є навіть фотодоказ. Треба лише розглянути це з експертом — куратором Музею Південної Карелії Мііккою Куррі. На жаль, його колега — Мііко Пірінен, куратор Художнього музею, — якраз той експерт, у чий відпустковий графік я не могла втиснутися. 

Місце, де ми маємо зустрітися, розташоване на території старої фортеці — це історичний і культурний центр міста. Розміщена на пагорбі, фортеця нависає над портом, з обох боків її оперізує Сайма. Кабінет Міікки — у колишньому будинку коменданта. Тут трохи душно: кондиціонери в старій будівлі не передбачені. Та й сама така спека — понад +30 — для Фінляндії також не передбачена. Меланхолійним тоном Міікка оповідає, як намарно провів кілька днів відпустки на риболовлі. Через значну спеку вода в Саймі нагрілася і риба пішла на дно. Зовсім інакше поводилася водойма 110 років тому: Богомазов пише про сердиті хвилі та холодний вітер. 

— Якщо Богомазов приїхав з Іматри, то ось цим шляхом, — Міікка водить мишкою по електронній карті 1890-х. — Він бачив багато островів і лісопилень. Усе узбережжя було всипане ними, більшими й меншими. 

Я попередньо повідомила Міікку Куррі, що мене цікавить ця тема з тартаками. Їх присутність зачепила око Богомазова, коли він пропливав повз. «Тут багато лісопилень, і вони вишикували на берегах багато дивних здоровенних дерев’яних стовпів із підготовленого матеріалу», — описує художник у листі від 9 липня 1911 року (ЦДАМЛМ України. Ф. 360. Оп. 1. Спр. 200). 

Мене також зачіпає ця деталь. Адже наприкінці життя, за якихось 16 років після цієї подорожі, Богомазов візьметься за роботу, що стане його лебединою піснею. Триптих «Праця пилярів» містить лише дві картини: «Пилярі» (1929) і «Правка пил» (1927). Третя робота — «Накат колод» — лишилася тільки у вигляді задуму в багатьох ескізах та акварелях. Лісопильня, яка надихне мистця, буде розташована в Боярці, дачному містечку під Києвом. Там Богомазов із родиною жив певний час. Боярку він згадував і під час фінської подорожі, порівнюючи схожість між бóярськими та фінськими лісами. 

«Пилярі» Богомазова — унікальна робота. Картина була оцінена ще за життя художника. Її відібрали для експозиції у Венеційському бієнале 1930 року. Потім вона ще попоїздила світом: була у Швейцарії та, за певною інформацією, у Японії. До Києва картина повернулася в поганому стані. 

— Лаппеенранта була дуже маленькою в ті часи, — провадить далі свій екскурс Міікка. — На 1910 рік населення становило всього три тисячі. Площа самого міста була невелика. Залізнична станція містилася далі. Ми зараз на території фортеці. Тут був закритий гарнізон, він існував окремо він міста. Лаппеенранта з’явилася 1649 року. Тоді ця територія була частиною Швеції. Спочатку це був центр торгівлі, адже поруч велике озеро. І Виборґ, важливе місто, недалеко. Під час війн між Швецією та Росією Лаппеенранта стала прикордонним містом. Фортецю збудували шведи, а потім добудовували росіяни. 

Ми спілкуємося в масках, усе-таки я подорожую і контактую з різними людьми. Це фінський негласний принцип — думати про безпеку навколишніх. Через пару годин не­стача свіжого повітря та інтенсив дають буквально запаморочливий ефект занурення в реалії сторічної давнини. 

За останні 110 років Лаппеенранта силь­но змінилася. Населення зросло до 72 тисяч. Від чого став іншим навколишній ландшафт. Я нагадую своєму візаві про ідентифікацію місць на акварелях Богомазова. Те, що це Лаппеенранта, маю переконання ще з осені 2020 року, коли вперше написала до музею з проханням допомогти визначити. До того я була в Лаппеенранті кілька разів і добре запам’ятала сайменський краєвид із пагорба фортеці. 

Показую як доказ чорно-білу фотографію, знайдену в нетрях інтернету. На ній написано «Вільманстранд», тобто світлина дореволюційна. На фото — вид із гори на місто, озеро та острів. Острів має той самий обрис, що й на акварелі Богомазова. Міікка каже, що автор — відомий фотограф Сєрґєй Прокудін-Ґорскій, якого він легко впізнав. За щасливим збігом обставин, виставка фінських краєвидів фотографа недавно експонувалася в Лаппеенранті. Фото з видом на озеро й острів зроблене в період між 1905– 1915 роками. Тобто саме в цей відтинок часу там подорожував Богомазов! 

— На зламі століть ми мали період пошуків національної ідентичності, — пояснює Міікка. — А ще це період захоплення фотографією. Відбитки було легко тиражувати й розповсюджувати у вигляді листівок. Фотографи багато знімали фінські пейзажі: Іматранкоскі, Савонлінну, Сайменський канал, Виборзький замок, старі міста, щоби показати різноманітність Фінляндії.

Куратор упевнений, що акварель Богомазов малював із пагорба, що біля міського собору. Це була найвища точка в місті. На початку ХХ століття цей пагорб був популярний серед тодішніх фотографів, бо давав широкий ракурс на місто й озеро. Очевидно, звідти і фото Даніеля Нюбліна, фундатора фінської фотографії, у чиє ательє в Гельсінкі орієнтовно в 1881–1882 роках приходила робити портрети Марія Хлистова — майбутня зірка українського театру Марія Заньковецька. 

Наталія Терамае – українська дослідниця та журналістка, яка довгий час мешкає у Фінляндії. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», магістр журналістики. У Фінляндії займається промоцією української культури: лекторка Гельсінського університету, організаторка щорічного фестивалю «Українські кінодні у Гельсінкі», а також кураторка культурних проєктів Товариства українців у Фінляндії. Співпрацює з журналом «Локальна історія».

Дизайн обкладинки: Катерина Лесів