Олександр Богомазов. Чутливий резонатор

Проєкт «Калиновий к@тяг» розповідає про чільного представника українського й світового авангарду

3-го червня минає 93 роки з дня смерті українського живописця, графіка, теоретика мистецтва та яскравої фігури європейського авангарду ХХ століття. Людина тиха й небагатослівна, Олександр Богомазов, за оповідями сучасників, випромінював тверду переконаність, про що свідчили впевнений погляд і якась математична чутливість, незрозуміла, викривлена й відкинута сучасністю. Ці два зустрічних курси у вдачі пояснювали його замкненість і самозречення.

На перший погляд і не скажеш, дивлячись на вкрай рідкісні фотографії Олександра Костянтиновича. Уважний, навіть пильний погляд з-під блюдечок-окулярів, полохлива, трохи розгублена усмішка, настовбурчені рудуваті вуса, борідка клинцем. У непосвячених за його спиною виривався з грудей недоречний вигук:

- Що за рум’яний блакитноокий очкарик! Подивіться, яка милота!

Тим часом, якщо ви – художник-початківець, можете нижче наведені постулати О.К. Богомазова переписати від руки й помістити в рамочку. Чим більше малюватимете, тим більше відкриватиметься їхній сенс. Отже...

● Живопис є досконалий ритм його елементів-складників.

● Кожен елемент мистецтва через свою кількість несе певну ритмічну цінність, що з’єднується з іншою ритмічною цінністю через рух їхніх кількостей.

● Картинна площина є імітація спокійної зорової сфери.

● Тому в картинах нового Живопису ви бачите змінені форми й порушені пропорції у знайомих нам об’єктах.

● Починаючи від лінії, що стає першою ознакою руху маси, і закінчуючи якістю всієї маси, – все несе ознаки руху, тобто способи впливу кількості на наше відчуття.

● Свідоме керування рухом кількості елементів у Картинній Площині називається ритмом.

● Подібність знищує об’єкт більше, ніж відмінність.

● Сприймати – значить, не тільки бачити, а й відчувати. У цьому різниця між людиною та фотографічним апаратом, який теж бачить, але не відчуває.

 

Ні, з такими дивакуватими переконаннями він не прийшов у світ.

Справжні істини цей самобутній митець відкрив власним досвідом. І саме тому безцінним є життєвий шлях патріарха українського кубофутуризму.

 

*   *   *

Народився Олександр Костянтинович Богомазов 27 березня (7 квітня) 1880 р. у слободі Ямпіль Ізюмського повіту Харківської губернії (нині – Шосткинський район Сумської області). Є версія – в селі Янків Ріг Охтирського повіту Харківської губернії (нині – с. Іванівка Охтирського району Сумської області).

 

Зарано хлопчик залишився без матері, бо Анісія закрутила роман із заїжджим офіцером та потягнула за коханцем, залишивши чоловікові двох дітей. Тож вихованням синів – Сашка та його молодшого брата Василька – опікувався виключно батько Костянтин Федорович Богомазов, котрий настільки чесно й порядно служив бухгалтером Янківського цукрового заводу поміщика, заводчика та мецената Павла Івановича Харитоненка (1863-1914), що аж дослужився до купецького статусу.

 

Уявляєте, яка на сина бухгалтера сільської цукроварні доля чекала – після закінчення земського... сільського господарського училища ІІІ ступеня у Херсоні? Щонайбільше – агроном! Саме на нього майбутній “український Пікассо” вчився у 1896-1902 рр.

 

Показово, що, вивчаючи типи ґрунтів (по-простому – землю), юнак зацікавився... живописом. Якому батькові це сподобається! От і набожної вдачі Костянтин Федорович розлютився, коли син оголосив, що хоче продовжити художню освіту.

- Ні – так ні, – погодився Олександр і... пішов проти волі батька.

 

*   *   *

По щирості сказати, від початку аматор точно не уявляв, якому виду мистецтва себе присвятити: як на любителя, він добре малював, знався на музиці, вправно грав на віолончелі, мав приємний, хоча дещо глухуватий голос, і несміливо складав вірші... Пропустивши повз вуха батьківське невдоволення, у 1902 р. Олександр Богомазов вступив до Київського художнього училища. Його вчителями стали досвідчені наставники, а саме: Іван Селезньов (1856-1936), Олександр Мурашко (1857-1919; див. тут, а також тут) та Микола Пимоненко (1862-1912; див. тут, а також тут).

 

Студента захопила не лише композиція. Активного учасника вуличного страйку в 1905 р. витурили з училища. Привід адміністрація знайшла позаполітичний: 40 бунтівників відрахували... з огляду на те, що молоді люди лівих поглядів не оплатили навчання. В alma mater із геніями не цяцькалися – зробили ручкою і геніальному скульптору Олександру Архипенку (1887-1964), й Олександру Богомазову.

 

Чи не найбільша прикрість полягала в тому, що цим підступним кроком юнаки... позбавлялися права на відтермінування військової повинності, і в будь-який момент могли опинитися в царській армії. Врятувало те, що обидва вихованці паралельно відвідували приватну (платну) школу знаменитого київського маляра-пейзажиста і педагога, із 1884 р. експонента Товариства передвижників Сергія Івановича Світославського (1857-1931), котрий “писав свій Київ, якого не торкнулась урбанізація” (Ігор Шаров)... Обласканий владою й осипаний почестями живописець замовив слівце, тож початкуючим робесп’єрам дали спокій.

 

До речі, радикалізація ледь не зламала юнакові мистецьку кар’єру. Бо ж у ті часи Олександр Богомазов вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), а в першій половині 1906 р. співпрацював із українським сатиричним тижневиком “Шершень”, що тоді видавався в Києві. Карикатури для видання малювали Іван Бурячок, Фотій Красицький, Опанас Сластіон, Сергій Світославський та інші, а статті дописували Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Осип Маковей, Олександр Олесь та інші.

 

*   *   *

Виключення з художнього училища не примусило Олександра Богомазова покинути живопис, і надалі він шукав власний шлях у мистецтві. Хоча з натюрмортами в студії довелося попрощатися, рідні пейзажі відібрати у нього ніхто не міг. У 1906 студії живопису в “тісно спаяну трійцю” об’єднали Олександра Богомазова, Олексія Грищенка (1883-1977) і Володимира Денисова (1887-1970). Купою молоді маляри вирушили на пленери в Алупку, що обернулося жадібною до барв мандрівкою мальовничим Кримом.

 

Мабуть, у подорожах народилося рішення їхати до Москви. Душу, знай, потріпувала тривога: будь-якого дня відрахованого з училища Олександра Богомазова могли загребти до царської армії. Отже, у пошуках справжнього “художнього життя” із Києва Олекса Грищенко разом із Олександром Богомазовим і собі дременув до Першопрестольної, проте успіхами на тих теренах Білокам’яна українців не обсипала.

 

Ясна річ, спробу вступити до Московського училища провінціали провалили, бо просто не склали вступні іспити. Ось чому в 1909-1910 рр. вони навчались у приватній Мистецькій школі Костянтина Юона (1875-1958), що в будинку на Арбаті, 25, займала частину приміщень прибуткового будинку Олександра Пороховщикова.

 

Як ніякий інший вид мистецтва, живопис переймають у майстра. Учнями Костянтина Федоровича Юона були Олександр Купрін, Володимир Фаворський, Віра Мухіна, Василь Ватагін, Микола Коллі. На теоретичних лекціях професор, котрий наприкінці 1900-х рр. - на початку 1910-х рр. у Парижі оформляв оперні постановки “Російських сезонів” Сергія Дягілєва, напучав молодь простими словами:

- Ваша картина – це пісня без слів.

 

*   *   *

Після занять у приватній майстерні К.Ф. Юона Олександр Богомазов здобувати освіту не полишив, а відвідував у Москві класи малюнку в приватному училищі педагога, художника-неокласика Федора Івановича Рерберга (1865-1938), де заняття з живопису та лекції з історії мистецтва в 1906-1910 рр. слухав... майбутній батько супрематизму Казимир Малевич (1879-1935). Невідомо, чи познайомилися вони, але обидва художники йшли паралельним шляхом, адже сюжети і пластика їхніх подальших картин найтіснішим чином спліталися з домінуючим символізмом.

 

Хоч як у гостях добре, та вдома – зручніше. У 1907 р. Олександр Богомазов повернувся в Україну, бажаючи поновитись у Київському художньому училищі. Хоча тепер не лише навчання займало юнацькі думки. Серце прискорено калатала любов до дочки... завідувача господарчої частини Київського художнього училища.

 

З юною художницею Вандою Вітольдівною Монастирською (1880-1930) вони познайомились у навчальному 1908/1909 році. Дівчина також була слухачкою художнього училища. Розумієте, чому світ українського Пікассо став чистішим, барви – яскравішими, а композиція набула довершенішої форми?

 

У 1908-1910 рр. Олександр Богомазов захопився імпресіонізмом, а потім звів знайомство з неформальними лідерами українського авангарду – Давидом Бурлюком (1881-1967), Олександром Архипенком, Олександрою Екстер (1882-1948), Аристархом Лентуловим (1882-1943) і Михайлом Ларіоновим (1881-1964). Щоб якось заробляти на життя, вдень доводилось ілюструвати... газети “Киевская мьсль” і “Киевская искра”, а вечорами їх з “голубкою Діною”, як художник ніжно називав дружину, відносили в емпіреї сміливі ідеї Нового Мистецтва.

 

*   *   *

Але на серці було неспокійно, тужило воно за батьком, із яким хотілося відлагодити людські відносини. І надумав тоді старший син бухгалтера Янківської цукроварні показати Костянтину Федоровичу, чого він у мистецькому житті досягнув. Ні, імпресіонізмом та іншим авангардом не наважився він лякати літню людину, а вирішив продемонструвати кримські етюди, написані на пленерах два роки тому.

 

А заодно... попросити татечка про фінансову допомогу, щоб навчатись у Київському художньому училищі, а потім, при нагоді, перевестися до Петербурзької академії мистецтв. У листі до сина від 21 вересня 1908 р. Костянтин Федорович висловився:

- Подивившись твою кримську мазню, я зовсім занепав духом і подумав: Боже мій, невже він така нездара; невже його гріхи, пиха, себелюбство, непослух перед батьком і босяцькі лінощі, наклавши на очі зовнішні і внутрішні таку вульгарну, брудну завісу, що він не бачить, який він жалюгідний і смішний своєю мазнею і претензією на щось нове. Лжа володіє твоєю рукою і твоїми почуттями, і якщо ти не зізнаєшся собі в глибині власного сумління, що ти пішов негідною дорогою, сповненою помилок, оман, гріхів, страшного ледарства та інших мінусів, то ні до чого путнього не доберешся, і вийде з тебе моральний босяк. Це жахливо.

 

Серце – не камінь. Невдовзі батько трохи прибрав категоричність, а зі старшим сином пішов на мирову. Якщо вільний художник дотримуватиметься 12 висунутих правил:

- 1. Молитися вранці і ввечері, як моляться усі православні християни.
2. Перед їжею і після, – так само, як всі ми, – молитися.
3. Ходити зі мною до церкви.
4. Не вештатися по гостях.
5. Нікого не приймати в себе.
6. Весь час в училищі працювати, а якщо читати, то не більше години перед сном.
7. Не приносити до мене в дім і не читати ж*дівських та інших лівих газет.
8. Не займатися політикою.
9. Самому прибирати свою постіль і чистити одяг, оскільки у нас одна прислуга.
10. Під час посту вживати пісну їжу.
11. Питати моєї згоди у разі започаткування будь-якої справи.
12. І – повна щирість у всьому.

 

На такі вимоги син, звичайно, не пристав. Тож відтоді довелося Олександру Богомазову покладатися виключно на власні сили та вміння.

 

*   *   *

Вкотре повторю життєву мудрість: і в цьому випадку... cherchez la femme.

У щасливе життя Олександра Богомазова рішуче увійшла інша діва. Закінчивши Київський жіночий університет Святої Ольги, у 1903 р. Олександра Григорович вийшла заміж за кузена, успішного адвоката Миколу Екстера. Уже під чоловіковим прізвищем у 1906-1908 рр. молода жінка вивчала живопис у Київському художньому училищі, а в домі молодої сім’ї прогресивних поглядів вирував престижний салон, де збиралась еліта київського авангарду.

 

Відтак, якби не кипуча енергія, легкість на підйом та жіноча чарівність Олександри Естер, у другій половині 1910-х рр. український модернізм лише тлів би... З 1907 р. регулярно відвідуючи Париж, допитлива мадам Екстер перетворилася на модератора бурхливого діалогу французького й українського авангарду.

 

Певний час київська художниця слухала лекції в паризькій Академії де ла Гранд Шомьєр (Académie de la Grande Chaumière). Там, на rue de la Grande-Chaumière, 14, на Монпарнасі, вона відвідувала клас портретиста Карло Дельваля (Carlo Delval). Там посланниця українського авангарду познайомилась із Пабло Пікассо, Жоржем Браком, Гійомом Аполлінером, а в 1912 р. в Італії заприятелювала з італійськими футуристами – Арденго Соффічі, Філіппо Марінетті, Джованні Папіні.

 

Отже, невгамовна Олександра Екстер сприяла швидкому проникненню ідей європейського авангарду в Україну, а відтак – і в Росію. Це, насамперед, стосувалося руху кубофутуристів, із представниками якого вона слухала... лекції у Київському художньому училищі. Cаме із потужним двигуном українського авангарду О.О. Екстер художника Олександра Богомазова пов’язала тривала й міцна дружба.

 

*   *   *

Завдяки Олександрі, Олександр Богомазов взяв участь у художній виставці “Ланка”, відкритій 2 листопада 1908 р. у арт-салоні навпроти Бессарабки, за адресою вул. Хрещатик, 43 (тепер – Хрещатик, 52). Співорганізаторами проєкту виступили духовний батько панфутуризму Давид Бурлюк, а також теоретик мистецтва та меценат Микола Кульбін (1868-1917).

 

Куратори орендували арт-залу, куди з 10:00 до 22:00 (ввечері – при електричному освітленні) продавалися вхідні квитки ціною... 40 коп. Тут експонувалися картини Давида Бурлюка, його брата Володимира (1886-1917), їхньої сестри Людмили Бурлюк-Кузнецової (1884-1966), Михайла Ларіонова, Аристарха Лентулова, Наталії Гончарової (1881-1962), Петра Бромирського (1886-1920), Євгенії Прибильської, Артура Фонвізіна (1883-1973), Володимира Баранова-Россіне (1888-1944) та інших.

 

Були в експозиції також представлені чотири малюнки слухача Київського художнього училища Олександра Богомазова. На жаль, сьогодні відомі лічені твори з епохальної виставки “Ланка” – значна більшість робіт не дожили до наших днів.

 

Салон українського модерну закрився місяць потому, у неділю, 30 листопада 1908 р. Хоч мажте мене йодом, але ніяк не збагну: чому наша художня виставка авангарду – “Ланка” – у російськомовному мистецтвознавстві сороміцьки іменується... “Звєно”? За ті бурхливі чотири тижні столиця Лівобережної України перетворилася на столицю “модерновості”. Нікого в Росії не питаючи, європейська преса винагородила Київ званням “Мекки авангардних художників Імперії”. Як і годиться, в патріархальній Росії “Ланку” місцеві арт-критики розгромили, пришпиливши її учасникам визначення “живописців-нездар”. Ясна річ, київські монархічні газети надрукували кілька ядучих карикатур.

 

*   *   *

16 травня 1911 р. Олександр Богомазов успішно захистився та отримав диплом про закінчення Київського художнього училища. За дорученням газети “Киевская мьсль” наступні чотири роки випускник перманентно перебував у творчому відрядженні в Фінляндському князівстві, звідки привіз серію творів. Заняття живописом він поєднував із викладанням – це була поширена практика у середовищі вільних художників. Повертаючись в Україну, О.К. Богомазов встигав служити вчителем... креслення та малювання в Київській школі для глухонімих, комерційному училищі в Золотоноші, Київській художньо-ремісничій школі-майстерні друкарської справи.

 

З однокурсницею по Київському художньому училищу, художницею Вандою Монастирською вони одружилися в 1913 р.: пара обвінчалася в Боярці. З “голубкою Діною” Олександр звив просте й затишне гніздечко. З 1913 р. по 1930 р. вони відлюдькувато мешкали в Києві за адресою вулиця Вознесенський узвіз, 18 (за радянських часів – вул. Смирнова-Ласточкіна). Безмежно відданий дружині та родині Олександр Костянтинович майже нікуди не виїжджав, а за ціле життя здійснив, хіба що, дві мандрівки.

 

Його листи до коханої свідчать, що шукав митець не лише дружину й матір майбутніх дітей, а й натхненницю та співрозмовницю. Наприклад, у листі від 29 липня 1909 р. до Ванди Вітольдівни майбутній чоловік ділився найпотаємнішими роздумами:

- Розумом без почуття ніколи не збагнути краси, бо логіка розуму не збігається з логікою краси, для якої існують зовсім інші масштаби, яких не виміряти логічним аршином. Красиві є зірки, красива й троянда, але чому? Розум не скаже, скаже лишень, що зірок з неба не зняти, троянду можна зірвати. А Краса скаже: зірка прекрасна, інколи я знімаю її з неба і прикрашаю трояндою мого кохання.

 

Відтоді земля під ногами перестала хитатися, а пензель на полотно клав сенс.

Йому вже було що сказати в живописі.

Бачення опоряджувалось у багети картин і в рядки маніфестів.

 

● Свідоме управління ритмічною цінністю означає пізнання її якості.

● Розвиток Ритму є розвитком пізнання ознак ритмічних цінностей, тобто від зв’язку безсвідомих, найпримітивніших кількісних ознак – до найдовершенішого й вільного управління якісними ознаками.

 

*   *   *

23 лютого 1914 р. під вивіскою гуртка “Мистецтво” Київського політехнічного інституту на пару з Олександрою Екстер Олександр Богомазов відкрили за адресою Хрещатик, 43 помітну в культурному житті півдня Російської імперії виставку “Кільце”. У такий спосіб організатори протестували... проти академізму й заохочували Нове Мистецтво “звільняти живописні елементи від тісних шаблонів”. Істинно новими і справді національними в усьому – лінія, колір, форма й поверхні – вважалися тільки два стилі: кубізм і футуризм! Так, у київському салоні художнього авангарду брав участь 21 живописець. Так, на представницькому вернісажі виставлялося 306 картин. Проте саме Олександр Богомазов показав 88 творів живопису й графіки, навіть афіші для “Кільця” створив він. Не знаю, наполіг митець особисто чи в тому побачила таємний сенс співзасновниця Олександра Екстер, але в салоні авторський живопис виставила й “голубка Діна” – художниця Ванда Монастирська.

 

Практично одразу О.К. Богомазова приголубила критика. В поточному огляді представницького для Росії вернісажу теоретик авангарду, співзасновник артистичного кабаре “Бродячий собака” (1911), мистецтвознавець і меценат Микола Кульбін зазначив:

- У “Кільця” новиною стали, головним чином, твори О.Богомазова. Це – поза сумнівом, довершений справжній живописець, який прийняв цінності французької школи, але працює самостійно. Він – росіянин (ха-ха – О.Р.) за наявним у нього синтезом кольору й матеріалу.

 

В іншій рецензії київський театральний режисер і теоретик мистецтва Микола Фореггер (1892-1939) до безумовних шедеврів салону зарахував полотно “Сінний базар. Київ” (1914), що належало пензлю Олександра Богомазова.

 

*   *   *

Тепер – до питання надуманих одкровень великодержавних мистецтвознавців, котрі нахабно записують у росіяни кого їм заманеться. Як пригадувала в інтерв’ю онука Олександра Костянтиновича – Тетяна Михайлівна Попова:

- Мій дідусь дуже любив Київ і прожив у цьому місті все життя, не рахуючи від’їздів до Росії, Фінляндії та на Кавказ. Багато київських замальовок зробив Олександр Костянтинович. Він любив малювати старі мудрі дерева на Гірці – між будинком, де вони жили з матір’ю, і художнім інститутом. На пленер дідусь вирушав на Гончарку (урочище у Шевченківському районі столиці). З Києвом пов’язані знамениті роботи Богомазова. “Сінний базар. Київ”, який я ще застала. “Трамвай”, намальований з натури на вулиці Лук’янівській. “В’язниця” – та сама, сьогоднішня тюрма на Лук’янівці.

 

Для простоти сприйняття творчість самобутнього художника зазвичай ділять на два періоди. У 1913-1917 рр. маляра захоплював кубофутуризм – саме О.К. Богомазов став в Україні одним із засновників того напрямку в живописі. Хоча він, схоже, просто виявився “українським Пікассо”, який ширяв поміж стилів. Широкими мазками.

 

Займаючись не лише практикою живопису, він вів активні теоретичні дослідження мистецтва. Проживаючи в Боярці під Києвом, у 1914 р. Олександр Богомазов написав маніфест-трактат “Живопис й елементи”, в якому скрупульозно розглянув взаємозв’язок і роль Об’єкту, Художника, Картини і Глядача в художньому творі: взаємодія структурних елементів Картини у сприйнятті глядачем – точок, ліній, геометричних фігур, кольорів, ритмів тощо, представивши теорію “якісних ритмів”:

- Мистецтво – безкінечний ритм, художник – його чутливий резонатор, – резюмував теоретик українського авангарду.

 

Познайомившись у рукописі з трактатом “Живопис й елементи”, французький історик мистецтв, дослідник кубофутуризму Андре Наков (Andréi Borisov Nakov; 1941-2022) у розвідці “Alexandre Bogomazov” (1991) назвав твір “пророчим”. Тим часом унікальна праця була опублікована Міжнародним фондом “Відродження” лише у 1996 р. в англо-мовному виданні “О.Богомазов / A.Bogomazov. Живопис та Елементи / The Painting and the Elements”, тому відома виключно вузькому колу фахівців. Хоча чимало положень нашого земляка випередили теоретичні обґрунтування таких знаних розвідок, як “Супрематизм” (1920) Казимира Малевича і “Крапки та лінії на площинах” (1926) Василя Кандинського.

 

*   *   *

Він вдивлявся у Людину. Для Богомазова обличчя – ніяке не посвідчення особи. Будь-який портрет – це арена боротьби силових ліній: вертикалей, горизонталей, овалів, гострих кутів. Портрет – драматургія ритмів, коли на полотні хвилююча геометрія занурює персонаж у стихії кольору та світла, у пересування живописних мас. Ритм і зорові рифми-повтори художник лише проявляє в об’єкті зображення.

 

На жаль, яскраві за творчими індивідуальностями, але непримиренні один до одного, учасники об’єднання “Ланка” протягом року розбіглися. У рецензії на виставку московський мистецтвознавець Яків Тугендхольд (1882-1928) виділяв нове ім’я:

- Тут і бунтарський “кубофутуризм” в особі Олександра Богомазова, художника, як видно, обдарованого, повз якого не пройти з однією лише саркастичною посмішкою обивательського нерозуміння.

 

Перших завжди піднімають на кпини, бо здебільшого не розуміють, як це вони стали першими, куди і нащо вони так стрімко рухаються. Знаменитий у той період король української естради, поет-фейлетоніст київської газети “Последние новости” Яків Ядов-Отрута (власне: Яків Петрович Давидов; 1884-1940), котрий із часом став автором текстів популярних пісень “Мурка”, “Бублички” та “Цыпленок жаренный”, – кепкував над портретами О.Богомазова:

- Общий фон не очень чист, Много и алмазов, / Вот Вам циркульный кубист – Мистер Богомазов. / Тут, куда ты не смотри, чуем страха узы, / Видим катеты одни и гипотенузы. / Вот портрет жены, поэт вскрикнул: / “Что за мода! Ведь такой жены портрет – / Повод для развода”.

 

*   *   *

При всій повазі до сім’ї, до підрамника й насидженого місця, саме мандри покликали в дорогу О.К. Богомазова. У 1915-1917 рр. він два роки жив і працював на Кавказі, де викладав графічні мистецтва: спочатку – у вірменському містечку Герюси (тепер – Горіс), а затим у Вищому початковому училищі в Нагірному Карабасі. Як він любив Київ, як сумував! В одному з листів митець так писав до своєї лади, “голубки Діни”:

- У пластичному об’ємі Київ сповнений прекрасного, різноманітного, глибокого динамізму. Тут вулиці підпирають небо, форми напружені. Лінії енергійні, вони падають, розбиваються. Співають і грають. Загальний темп життя ще більше підкреслює цей динамізм, дає йому, так би мовити, законні підстави і широко розливається навкруги, аж поки не заспокоїться на берегах лівого Дніпра.

 

Коли 7 березня 1917 р. у подружжя народилася донька Ярослава, із Кавказу пара повернулася в Україну. Практично нічого, за винятком революції і Громадянської війни, тут не змінилося. Голова родини кинувся викладати художні дисципліни. Там, де лише-но відкривалися вакансії: у Боярській вищій початковій школі, в Золоніському комерційному училищі, у Київській художньо-ремісничій школі-майстерні друкарства.

 

Олександр Богомазов ніколи не літав у хмарах. Він був із числа тих чоловіків, у котрих руки ростуть із потрібного місця. До прикладу, з дерева Олександр Костянтинович різав чудові дрібнички. До внуків дійшла лялька-дерев’яшка, розписана художником ще для донечки Ярослави. Коли дівчинка підросла і виникла потреба частіше міняти іграшки, батько впорядкував і розмалював – в одному екземплярі! – справжню абетку, аби дитя вчилося читати українською мовою.

 

*   *   *

Як теоретик прекрасного, 9 червня 1918 р. у перший день роботи З’їзду діячів українського мистецтва, у присутності гетьмана Павла Скоропадського, міністра народної освіти та мистецтва Миколи Василенка і міністра ісповідань Василя Зіньківського – художник виступив із програмною доповіддю “Основні завдання розвитку мистецтва живопису в Україні”. Адже від кабінетних розумувань якнайшвидше належало переходити до практики культурного будівництва.

 

Чи то була просто говорильня? Ні. У підсумковій постанові З’їзду визначалися основні завдання у сфері культури і мистецтва України. Зокрема, передбачалося заснування у Києві Інституту історії мистецтва, Академії мистецтв, а також кафедри історії і теорії мистецтва при загальноосвітніх вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування. Саме вони мали стати головними осередками дослідження історико-мистецької спадщини України, визначити нові форми та методи усіх різновидів і жанрів театрального, образотворчого та музичного мистецтва. Отже, резолюція З’їзду стала програмою культурологічних заходів, необхідних Українській Державі.

 

Визвольні Змагання промайнули. Забулося, бо стало небезпечним згадувати, як він брав участь у виготовленні ескізів національних грошових знаків Української Держави... Змінилася політична ситуація – переінакшилися й творчі завдання. Цей митець ніколи не зачинявся у Вежі зі слонової кістки. У 1919-1920 рр. Олександр Костянтинович виступив одним із застрільників Кустарного товариства і Першої артілі художників. Не випадково колеги обрали активіста першим секретарем Профспілки художників Києва.

 

Далі, стань він чиновником від культури, в революційній Україні для нього відкривалася б перспектива кар’єрного росту. Новопризначений завідувач відділу художньої освіти у Всеукраїнському Комітеті художнього мистецтва навіть розробив... положення Реформи художньої освіти на всіх рівнях, а на З’їзді художників-педагогів 15 липня 1919 р. виступив з черговою доповіддю – “Про реформу художньої освіти”.

 

У світлій творчості відповідального художника потужно віяло новизною. Сумно про це говорити, але генію довелося бр

Поделиться: