За і проти відбудови Каховської ГЕС. Що кажуть археологи, екологи та економісти?

Уночі шостого червня російські війська підірвали Каховську ГЕС. Через руйнування дамби в прилеглих областях порушилося водопостачання, затопило понад три тисячі будинків, а також під загрозою опинилося функціонування Запорізької атомної електростанції. Загинули сотні людей, особливо на окупованих територіях, а тисячі залишились без даху над головою.

Державна «Укргідроенерго» заявила, що відновити дамбу неможливо. З іншого боку, в уряді вже почали говорити про будівництво нової станції. 

Відбудовувати ГЕС чи ні – дискусійне питання. Наразі у суспільстві побутують дві полярні думки щодо нього. Частина спеціалістів, зокрема енергетики, вважають, що потрібно відбудувати греблю за першої ж можливості. Частина екологів навпаки наголошує, що відновлення дамби буде повторенням ще більшого злочину, ніж її підрив. «Хмарочос» зібрав аргументи обох сторін.

Історичний аспект

Будівництво Каховської ГЕС та створення найпівденнішого водосховища у Дніпровському каскаді розпочалося в 1951 році. Їх зводили для того, щоб забезпечити водою та електроенергією промисловість та зрошувати прилеглі землі. Це мало й глобальну мету – інтегрувати Крим в Україну за допомогою каналу прісної води та об’єднання електромережі. До процесу спорудження залучили 12 тисяч робітників та робітниць, витратили більше мільярда рублів (а це 0,5% ВВП СРСР того року) і затопили 2 155 кв км. земель.

Наслідки затоплення території з такою великою площею спостерігалися в усіх сферах життя регіону. Насамперед це була соціальна трагедія: 34 тисячі людей були змушені змінити місце проживання, понад 90 населених пунктів пішли під воду, підтоплювались міста Нікополь та Кам’янка-Дніпровська. ГЕС стала частиною «Великої будови комунізму», в якій радянська влада орієнтувалася лише на «колективний» добробут, а на те, якою ціною він діставався, не зважала. Економічного обґрунтування того, щоб затопити родючі землі, які фактично врятували регіон від двох Голодоморів, не було. 

Постраждала також місцевість, яка була частиною історичної спадщини України. Затоплені землі знали як Великий Луг — це великі плавні, що використовувались козаками Запорізької Січі. Територія Лугу утворювала специфічну екосистему: козаки висаджували ліси для оборони, система островів дозволяла розвиток нересту риби (видів, які занесені до Червоної книги), тут була багата флора та фауна. Через затоплення на дні водосховища опинилися Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлинська, Кам’янська та Нова (Підпільнецька) Січі.

Радянський Союз знав про цінність цього місця. У 1950-х рр. у районі діяли п’ять «новобудовних експедицій» Інституту археології. Уздовж узбережжя дослідники знаходили поселенські пам’ятки та ґрунтові могильники, а в степу – кургани. На території виявили приблизно 50 археологічних місцезнаходжень, серед яких нові пам’ятки доби пізньої бронзи та скіфського часу. 

Напередодні будівництва Рада міністрів доручила питання значущості регіону спеціальній комісії. У неї входили переважно представники Міністерства енергетики, а не археологи. Рішення звучало так: «З причини відсутності коштів, обмежених строків будівництва Каховської ГЕС, Кінські плавні затопити».

Проти відновлення 

Один з аргументів проти відновлення Каховської ГЕС стосується саме археології. Історик Олександр Алфьоров зазначає: «Перед нами постане закрита, законсервована територія, серцевина Запорожжя. Ми побачимо різноманітні маршрути, протоки, кургани. Для дослідників це буде надважливе явище». Затопити історичні памʼятки, які становлять частину національної ідентичності, вдруге – складне рішення. 

До того ж голова Держагентства розвитку туризму Мар’яна Олеськів каже: «Якщо не будуть реконструювати водосховище, то територія Великого Лугу може відновитися за років п’ять за прогнозами екологів». 

Інше обґрунтування сторони проти відновлення полягає в шкоді від ГЕС. У світі спільноти ведуть цю дискусію десятиліття. Гідроелектростанції з часом породжують низку проблем. 

До прикладу, енергетична політика Туреччини значно вплинула на стан головних річок сусіднього Іраку. З 1970-х вона побудувала щонайменше 20 дамб на Євфраті, а на Тигрі звела Ілісу, другу за потужністю ГЕС в країні. Сьогодні річки Тигр і Євфрат, з якими пов’язаний початок цивілізації, на межі висихання. Іраку, крім засухи, загрожує екосистемі Месопотамських боліт. Активісти, медіа та навіть інвестори намагалися попередити про наслідки. 

Інший випадок – річка Колорадо. У XIX столітті її потік у Мексиці становив понад 1200 кубометрів на секунду. Тепер надмірне використання річки в США (кілька дамб і каналів) та засуха загрожують катастрофою. Річковий потік впав до 0,5 м3 на секунду, а вода в цій частині Мексики – привілей. Чотирнадцятирічна Евелін Баутіста каже: «Ми чули розповіді мами про те, як вона купалася в річці Колорадо, коли була маленькою, але ми ніколи не бачили її».

Уряди усвідомлюють проблему та висувають ініціативи, щоб вирішити її. Зокрема, у 2021 році ЄС затвердив стратегію про відновлення екосистем річок, які були обмежені дамбами, греблями чи каналами. До 2030 планують очистити 25 000 кілометрів водойм та збільшити біорізноманіття.

Крім того, сторона проти відновлення дамби згадує, що Каховська ГЕС не була надпотужною – лише 334 МВт. Для ілюстрації, найменша ТЕЦ в Україні має потужність у 500 МВт. За оцінками на відновлення зруйнованого обʼєкта піде до п’яти років, і це коштуватиме до одного мільярда євро. Натомість нестачу в енергетичній системі можна заповнити альтернативними шляхами й розглядати це як можливість впровадити інновації.

На користь відновлення

Водночас, «Центр дослідження енергетики» каже, що за можливості ГЕС та водосховище обовʼязково відновлять. На користь реконструкції є декілька аргументів. «Хмарочос» поговорив з Ігорем Пилипенком, деканом Херсонського університету, який підтримує ідею відбудови. 

Перш за все, якщо не відновлювати ГЕС, зміниться навколишнє середовище. Думка про повернення Великого Лугу приваблива, але насправді його екосистема самостійно ніяк не відновиться до стану, в якому була до затоплення. Рідкісні види, характерні для регіону, не зможуть повернутися, адже умови будуть іншими: на місці водосховища зʼявиться глиняна пустеля, де переважно ростуть бур’яни. Клімат стане більш посушливим, а зрошувальна система, яка була до цього, зникне. Тому залишаться лише ті тварини та рослини, які здатні адаптуватися.

Проте найважливіший аргумент на користь зведення нової дамби для Пилипенка полягає у соціально-економічних наслідках для регіону. Це тісно пов’язано з трансформацією природних умов: Ігор Пилипенко  зазначає, що за відсутності водосховища головні сільгоспкультури зміняться з овочевих на зернові, адже вони менш водомісткі. Проте, вони потребують менше людської праці. «Тож не буде природних та економічних причин для існування такої кількості населення, яка є зараз на Лівобережжі. Це соціоекономічна катастрофа для лівобережної Херсонської області». Тож, крім міграції населення, яка була зумовлена війною, додасться ще економічна. 

Каховська ГЕС змінила життя в прилеглих областях, тому її відсутність буде помітною. Вона відігравала важливу роль для промисловості вже 70 років: металургійні, хімічні та харчові підприємства Дніпрокривбасу використовували воду з резервуара. Нею зрошували землі для сільського господарства та частково підтримували водозабезпечення. «За цей час сформувалася система сервісів та логістики для потреб і сільськогосподарського виробництва, і для людей, які там живуть». 

Крім того, хоч Каховська ГЕС виробляла лише 1% енергії в Україні, вона тримала систему під час пікових навантажень. «Вона може майже миттєво відреагувати на коливання в мережі, завдяки чому ГЕС – стабілізаційний елемент системи». Пилипенко нагадує, що Каховське водосховище також забезпечувало охолодження Запорізької атомної електростанції. Без нього доведеться шукати інше рішення. 

На додачу, дамби на річках виконують регулятивну функцію: контролюють потік й завдяки цьому запобігають повеням. А те, що вони акумулюють воду, дозволяє зменшити вплив засух у прилеглих регіонах.

То що в залишку?

Отже, питання, чи відновлювати Каховську ГЕС, комплексне. Не можна оминути аргументи однієї сторони, віддаючи перевагу іншій. Деякі з них, щоправда, не застосовні в контексті України – ГЕС у Херсонській області розташована близько до гирла Дніпра і не впливає на водокористування нижче за течією, як в Іраку чи Мексиці. Тому ми не залишимо без води сусідню країну.

Знищення старої ГЕС дає простір для інновацій: ми можемо збудувати нову електростанцію не за технологіями ще початку минулого століття, як колишня, а використати сучсніші напрацювання. Та зробити цього разу менше шкоди довкіллю. Також має бути запропонований компроміс: наприклад, проведення археологічних розкопок до того, як наповнити резервуар знову, чи відбудувати його в меншому розмірі.

Однак, зі стратегією варто визначитися швидко, адже як регіон змінився через будівництво електростанції, так само швидко він адаптується до її відсутності. А це означає докорінну соціальну та економічну трансформацію.