"Війна – це мир": тези антиутопії Орвелла "1984" і нові реалії для Європи

Джордж Орвелл, що народився в цей день 1903 року, належить до авторів, які не потребують представлення. Як і його культова антиутопія "1984", одна з найвідоміших цитат якої  спала на думку багатьом, коли 24 лютого Москва розпочала війну, при тому заперечуючи, що це війна. Обмежившись завуальованою абревіатурою "СВО". Такого масштабу бойових дій, як в Україні за цей рік, Європа не бачили з часів Другої світової, пише The Wall Street Journal і відсилає до тих самих «Війна — це мир. Свобода – це рабство, незнання – сила». 

Автори статті, присвяченої річниці з дня народження письменника зазначають, що  новомова з роману Орвелла спотворена партійною ідеологією та партійно-бюрократичними лексичними зворотами. У новій дійсності герої стикаються з тим, що слова втрачають своє первісне значення і подекуди мають цілком протилежний нерідко безглуздий зміст.

«Ми знищуємо слова, десятки слів, сотні слів щодня. Ми ріжемо мову до кісток [...] Зрештою, ми буквально зробимо мислезлочин неможливим, тому що більше не буде слів, щоб його висловити» , – пояснює колега головного героя згаданої антиутопії,  Вінстона Сміта. 

"Тоталітаризм повернув собі Росію, створивши нову невідкладність до попередження Оруелла про загрозу тоталітарної держави — її прагнення до війни, її придушення правди та її тенденція повертатися, якщо їй не протистояти", - йдеться в статті WSJ.

У сьогоднішній статті Le Figaro окреслює науково-фантастичний роман так:  

"Ми в 1948 році. Пишеться 1984 рік. Орвелл уявляє собі світ, поділений на три великі зони: Євразію, Остазію та Океанію (що відповідає Америці, Океанії, південній Африці та Великій Британії). Події розгортаються в Лондоні, Океанія. Вінстон Сміт працює в Міністерстві правди. Його роль полягає в перегляді історії на службі тоталітарної партії влади Angsoc (англійський соціалізм), очолюваної Великим Братом. Щодня він бачить, як політика режиму поступово знищує мислення людей. Для цього є інструмент: «Новомова». Мова, яка має замінити «стару мову», заохочуючи міркувати бінарним способом — не бути за щось обов’язково означає протистояти цьому". 

Повертаючись до матеріалу WSJ, видання пише, що політичні погляди Орвелла були непослідовними, що дратувало британських лівих:

"Незважаючи на соціалістичні нахили, він відкидав радянську модель. На відміну від більшості ранніх західних інтелектуалів 20-го століття, Орвелл вважав, що, попри 

соціалістичний фасад, «всі люди, які морально здорові знали, що російський режим погано пахне»". 

Егалітарист, він мріяв про «демократичний соціалізм», якого ніколи не існувало, і пристрасно відмовився від капіталізму та вільної ринкової економіки, проголосивши в 1944р у рецензії на «Дорогу до кріпацтва» Фрідріха Гаєка, що для мас ««вільна» конкуренція» тягне за собою «тиранію, ймовірно, гіршу, тому що більш безвідповідальна, ніж у держави».

 У «Дорозі до Віган-Пірса» (1937), його першій реальній спробі злити політику та мистецтво, Орвелл співчував британському індустріальному суспільству  робітників,  оскаржуючи «майже все, що соціалісти в той час сприймали як належне».