Ольга Штейн про українське мистецтво та чому воно «на часі»

Українське мистецтво — глибоке і багатогранне, сповнене талановитих людей, які готові дарувати світові своє унікальне бачення. Серед цікавих імен сьогодення — Ольга Штейн — художниця, кураторка, засновниця artist-run space «thesteinstudio» та авторка подкасту Hi, its me, Stein. За її плечима виставки у Сполучених Штатах Америки, Франції, Німеччині, Польщі та інших європейських країнах, і лише тепер картини Ольги можна побачити на Батьківщині. 

Сьогодні ми зустрілися з Ольгою Штейн у її затишній та атмосферній майстерні, щоб поговорити про зростання популярності українського мистецтва, його місію після початку повномасштабної війни, переосмислення власної творчості та незакінчену серію скульптур «Земля». 

Як змінилася робота майстерні після початку повномасштабного вторгнення? 

Вона припинилась. Я сміюся, але насправді це дуже прикро. У мене з нею така довга історія відчуттів. Найперше взагалі варто сказати, що я зустріла повномасштабне вторгнення не у Києві. У мене померла дуже близька людина, і я була не вдома. А потім, через деякий час, моя менеджерка, галеристка, з якою я працюю в Парижі, сказала мені: «Оля, давай потрібно щось робити». І через це я була змушена приїхати назад у Київ, і якраз думала тоді евакуювати звідси всі свої картини. Тому майже пів року майстерня була абсолютно пуста. Тут нічого не було.

Але зараз ми зробили ремонт: ця підлога — просто з мого поту і сліз. Я сподіваюся, що тепер ми відкриємося з новими проєктами, і запрошую всіх.

А коли вперше від 24 лютого ви взяли пензлик до рук? 

Пензлик дуже нескоро. Але вперше… ми сиділи у ванні з моєю сім`єю, і все, що я могла там робити, це щось скетчити. У мене не було з собою якихось матеріалів: лише папір від принтера і звичайна кулькова ручка. І я почала робити клейма — в іконографічні традиції це, умовно, сказання про життя святого: центральна фігура і навколо неї якісь сюжети, персонажі, історія. Я намагалася знайти центр, надію або, можливо, що ми вже дуже скоро переможемо. Тоді мені здавалося, що це не може тривати вічність. Це не може тривати так довго, як зараз, наприклад. Я малювала клеймо, де розповідала історію того, що сталося.

У вас є незавершена серія робіт «Земля». Як ви розповідали в Instagram, це рефлексія на контрнаступ Збройних сил України. Як виникла ідея її створення? 

Це складна серія… Я все ще над нею працюю. Вона дуже велика, масштабна: скульптури, фотопроєкт, відеофіксація. Ідея — це теж була складна історія. Я переживала спочатку кризу віри, тому що я питала, де мій Бог, коли він мені так потрібен. А потім я думала про цінність життя людини, тому що я відчуваю якийсь певний конфлікт між мною як громадянкою і мною як християнкою. Тому що як громадянка я не можу лишити ні сантиметра землі Росії. Але як християнка, яка розуміє, скільки кожен сантиметр це в людях… Це дуже складне питання про цінність життя людини. Власне, з цього я і почала роботу над проєктом. 

Це історія в скульптурі про відносини людини з ресурсом — землею. Там є частина про народження і є частина, яка називається «Цінності». Якраз у цій частині «Цінності» я наповнюю жіночі скульптурні тіла землею — замість місця, де має бути новонароджена дитина. Тому що коли ти бачиш це ось так, чи можеш ти віддати матері, яка дев`ять місяців носила дитину, два кілограми землі або центнер. Скільки зараз коштує цей центнер української землі? Тому це складна серія. 

Я не думаю, що хоча б якісь з моїх робіт просто народжуються з ідеї. Є ідея, так, але більше це дослідження. Щось зачіпає, а потім ти це довго-довго досліджуєш і в якийсь момент віддаєш світу. 

Після початку повномасштабного вторгнення ваші картини побачили закордонні поціновувачі мистецтва. Яку реакцію ви зустріли? Чи відповідала вона вашим очікуванням? 

Варто сказати, що не тільки після повномасштабного: у мене була перша персоналка в Польщі за три роки до повномасштабного вторгнення, а ще проєкти в Каліфорнії, Німеччині — загалом досить багато проєктів було. Я хочу сказати, що скоріш навпаки: до повномасштабного вторгнення ніхто не бачив моїх робіт в Україні, тому що у мене не було жодної виставки, а тепер буде — зовсім скоро. 

Якщо говорити про реакцію, то так випадково сталося, що ті місця, де я мала ключові проєкти, вони супер русифіковані. Що я маю на увазі? Наприклад, у мене була персоналка в Парижі. І, очевидно, підтримують, очевидно, хочуть дізнаватися про українське мистецтво, але я бачу, яку велику роботу зробила Росія для того, щоб пропагувати свою культуру. І це дуже тяжко рухати. Зустрічаєшся зі стіною з якихось «харошіх русскіх», яку дуже тяжко посунути. Потім, наприклад, був проєкт на Кіпрі — велика резиденція з VELYCHKO.GALLERY, де я була кураторкою, були ще інші художниці, ми робили груповий проєкт. І на Кіпрі проходили марші росіян. Відповідно, це досить складне запитання. Якщо в особистісному спілкуванні, то всі підтримують, усім подобається. 

Нещодавно відкрилася велика виставка українського мистецтва воєнного часу «Ти як?» від Українського музею сучасного мистецтва, де представлені, зокрема, й ваші роботи? Розкажіть детальніше про цей проєкт. 

По-перше, я дуже горда. Ви уявляєте собі, люди під час війни, без грошей, без допомоги відкривають музей? Як не вірити в людей після цієї історії?! Так, там будуть мої роботи та ще дев`яноста дев`яти художників, тому що це супер великий проєкт. Мені здається, вже навіть понад 100 авторів. 

Мої будуть три роботи, вони ще всередині обговорення, але, скоріш за все, це будуть велика двометрова робота, яка вже продана, до речі, в Україні, і я візьму її з приватної колекції, і два барельєфи, з яких один теж проданий.

Проєкт класний. Я думаю, що краще за мене про нього розкажуть дівчата-комунікаторки цієї виставки. Але ідея взагалі зібрати й показати такий величезний зріз — це сильно, тому всіх запрошую. 

У чому ви бачите місію мистецтва під час війни? 

У якийсь момент мене дуже цікавило питання про «не на часі». Ви пам`ятаєте, всі в якийсь момент почали говорити це «не на часі». Мистецтво не на часі, сварки не на часі, українська мова не на часі або ще щось не на часі. І я думала, а звідки взагалі пішло таке дике питання? Чому воно взагалі виникло? І тоді звернулася до лекцій філософа, який мені дуже подобається, — Філоненка. В нього є велика лекція, вона так і називається «Про не на часі», і він там говорить про те, що жінки знають, що під час пологів насправді присутній не один лікар, а два. Неонатолог та акушер, і це дві людини, які мають принципово різні задачі. Один відповідає за народження дитини та її здоров’я та інший, який відповідає за здоров`я матері й те, щоб з нею все було добре. І в цих двох лікарів принципово різна робота і принципово різний результат, який вони бажають отримати. І мені здається, що зараз, коли народжується нова Україна. Питання «не на часі» про ці два табори людей, які взагалі-то про одне, але, по факту, іноді про інше. І я зрозуміла, що коли мене питають про завдання мистецтва всередині таких великих подій, я бачу тут ще більше таборів, ще більше задач, ще більше конфлікту. Тому точно немає одної відповіді. 

Хтось робить своє мистецтво таким, щоб допомогти відрефлексувати іншим людям, які не мають стільки сил або стільки слів, або стільки візуальної мови, а хтось — прославляє Україну, розповідає про те, що відбувається, за кордоном. Я просто думаю, що тут справді дуже багато різних задач. 

А ви, як художниця, переосмислили свою творчість від початку повномасштабного вторгнення? 

О, так. У мене був дуже великий проєкт, який я довго готувала до повномасштабного вторгнення. Це мав бути величезний іконостас, майже п`ять метрів. Але після 24-го все змінилося, і я зрозуміла, що, наприклад, він мені більше не актуальний. Я все ще до нього не повернулася і почала займатися абсолютно іншими речами. Тому так, моя практика сильно змінилася. 

У момент, коли в мене була сильна криза віри й сильна криза взагалі, я багато спілкувалася зі священником, і він порадив мені взяти пост, тому що «так ти будеш чути Бога краще». І я його взяла навіть у своєму мистецтві. Тобто я повернулася до матеріалів, які зазвичай використовую в іконографії: до темпори, вугілля, до якихось супер простих земляних матеріалів.