Заклад, або велетенський палац благодійників графів Скарбеків

Маленьке село з населенням всього 300 мешканців поблизу Миколаїва Львівської області має таку дивну назву не випадково. Заклад – це скорочення від “Доброчинний заклад для сиріт і убогих” – соціальної установи загальногалицького масштабу, заснованої графом Скарбеком.

Відомий землевласник, меценат і авантюрист Станіслав Скарбек був засновником театру у Львові. Театр, що тепер носить ім’я Марії Заньковецької, відкритий Скарбеком у 1842 році, на той час був найбільшою театральною спорудою Європи, розрахованою на 1460 глядачів. Але ми залишаємо Львів з його святинею “на потім” і телепортуємося до Закладу, де масштаби будівництва графа Скарбека не поступалися львівським.

Палац у Закладі чи не найбільший на Львівщині. Зведений у англійському неоренесансному стилі за мотивами австрійської резиденції Скарбека в містечку Нуссдорф, він П-подібний у плані, має три поверхи центрального об’єму, по чотири поверхи бічних об’ємів та п’ятиповерхові башти по кутах. Та ще навколо – котеджі, оранжерея, ландшафтний парк з озером і альтанками. Запитаєте, навіщо то все графу, для якого розкіш ніколи не була першочерговою? А для того, що Скарбек будував це диво не задля себе, а для громадських соціальних потреб.

Доброчинний заклад для сиріт і убогих поблизу Миколаєва засновано Станіславом Скарбеком у 1843 році. Відповідно до фундаційного акту від 1 серпня 1843 року граф заповів все своє майно: театр у Львові, 3 містечка і 29 сіл для заснованого ним Закладу. Та, на жаль, Скарбек, який помер у жовтні 1848 року, свого творіння так і не побачив. Палац же будувався ще не одне десятиліття стараннями племінника Станіслава графа Володислава Скарбека, а Заклад було урочисто відкрито лише 17 березня 1875 року.

Соціальна установа призначалася для 400 убогих і 600 сиріт, які виховувалися строго у католицькому дусі. До Закладу приймали лише за строгими правилами. Так, його клієнтами могли бути виключно галичани. Виключення становили особи, які мали маєтки на Галичині. До “убогих” належали особи, які не мали засобів існування, та літні люди, які в звичайних умовах не могли забезпечити собі гідне існування. Для “убогих” існував віковий ценз: не менше 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Тяжко хворі до Закладу не приймалися. До сиріт належали хлопці віком 7 – 10 років та дівчата 6 – 8 років, які не мали батьків і яких не мали змоги утримувати родичі.

Багато уваги у Закладі приділялося освіті молоді. Хлопці здобували робітничі професії: ковальство, слюсарство, бляхарство, столярницька справа, бондарство, стельмахів, сідлярів, а дівчата отримували професії у сфері обслуговування за спеціальностями куховарство, городництво, шиття, ведення домашнього господарства. Не на останньому місці було і культурне виховання, зокрема проводилися уроки музики. Випускниками були навіть актори і режисери. За порушення правил сиріт карали шляхом скорочення чи усунення від гімнастики, погіршенням харчування, “відособленням”. Тілесно могли покарати лише хлопців і лише за наказом директора Закладу.

Сьогодні Заклад – надзвичайно сумне місце. Депресивності йому надає розташована поруч з палацом виправно-трудова колонія. Зараз у величезному палаці розташувалася психіатрична лікарня. В інтер’єрі нічого старовинного не збереглося. У вестибюлі – пам’ятна дошка на честь графа і скульптура Богородиці.

Поруч з селом – так званий Закладівський ліс – колишній лісопарк, частину якого займав цвинтар. Посеред лісу серед хащів важко буде відшукати стару занедбану каплицю. А ще важче буде під’їхати до неї. Ця напівзруйнована каплиця є місцем поховання засновника Закладу графа Станіслава Скарбека. Щоправда, по смерті графа було поховано у Львові на Личаківському цвинтарі, і лише після відкриття Закладу його рештки була перепоховані у цій каплиці.

Сьогодні каплиця являє собою жахливе видовище. Серед перших мародерів були радянські окупанти у 1939 році, які розікрали поховання і викинули з крипти рештки графа-благодійника. З того часу каплиця потрохи руйнувалися. Останнім акордом у знищенні святині стало падіння даху навесні 2009 року. Зусиллями варварів зник і цвинтар навколо каплиці. Відсутність у людях всього людського у прикладі з Закладом досягло свого апогею…

Андрій БОНДАРЕНКО

Джерело: Україна Інкогніта