Сасів та його коротка історія ілюстрована унікальними поштівками

Містечко Сасів було засновано руським воєводою Іваном Даниловичем — власником Олеського замку — після його прохання та дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ Вази у 1615 р. на місці села Комарове.

Статус містечка Сасів здобув разом із грамотою на заснування, а разом із тим дозвіл на проведення ярмарків 3 рази на рік, торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко містилося на торговельному шляху, і купці, що їхали через нього, мали не проїжджати повз, а обов’язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова.

Назва Сасів походить від надпису на родинному гербі Даниловича «SAS». Саксонська версія походження слова «сас» малологічно пов’язана з руським воєводою, дослідники більш схиляються перед версією від скорочення імені Сасоній.

Станіслав Данилович був останнім нащадком славного руського роду, він загинув у татарському полоні в 1636 р. Після цього Сасів перейшов у володіння Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського. В 1637 р. війтом Сасова став Севастян Буйновський.

Містечко швидко досягло економічно-торговельного

У 1675 р. турецькі війська Аджі-Гірея напали на Сасів. Місто та замок були спалені, багато мешканців було вбито. Після цього нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський, який частенько разом зі своєю коханою дружиною Марисенькою любив полювати в сасівських лісах. Наказом короля тут було заборонено військовим квартируватися, а будь-яка скарга від мешканців на військових розглядалася в суді і часто закінчувалася покаранням винних.

У 1682 р. Сасів втратив свою магдебургію. Рід Собеських володіє Сасовим, доки донька Якуба — Марія-Кароліна — не продала місцевість польському магнату Радзивіллу, а від нього містечко перейшло в руки Старженських.

Справжнє друге життя Сасів здобув в 19 ст., коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею. Яскравий приклад того, що, якщо хочеш заробляти гроші, треба перетворюючи ідею на справу, кропітко її виконати. В Сасові не було лікувальних мінеральних чи інших цілющих вод, але сасівські курорти лікували більше своїм повітрям та атмосферою.

За літній сезон лікарня приймала 300–400 чол., і це на трьох лікарів. Хоча варто зазначити, що тут більше відпочивали, ніж лікувалися. Золочівська шляхта приїжджала з міста на вечори та концерти, які проходили у палацовій залі.

Ріка Буг утворювала в околицях Сасова своїми розгалуженими рукавами островці, які сполучалися один з одним місточками. На островках було споруджено лікарню, будиночки для пацієнтів, які прогулювалися зеленою зоною відпочинку, милуючись краєвидами, а на березі великого водосховища був палац. Цей гідропарк був закладений графом Старженським. Цісар Франц-Йозеф І під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина Старженського. Але через те, що будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.

Після Старженських Сасовим володів Миколай Торосевич, а потім поляки французького походження Вів’єн.

З середини XIX ст. Сасів стає виробником паперу, причому папір експортувався з сасівської фабрики до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Львів купував Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.

Курорт занепав, причиною тому стала Перша світова війна. Парк під час війни було зруйновано танками.

Наталка СТУДНЯ

Джерело: https://www.facebook.com/old.border.mandrivka/