Кіно про Паровоза - символ загрозливої деградації

Колись покійний Андрій Кузьменко "Скрябін" написав пісню "Старі фотографії", яку присвятив нашій тоді дружній компанії, а серед інших і мені. Є у цій пісні такі слова : "І, ніби чудо, польське радіо. Нам відкривало той незнаний світ". Ми жили на Галичині, де польське радіо приймалося. 

З тих дитячих пір я розумію польську і можу нею спілкуватися. Через польську ми відкривали світ, бо польська культура була цікавою. 

Тому, коли держава замовляє виробництво українською і російською мовою, я не розумію - навіщо. Якщо зробити якісний продукт ті, хто розуміє російською, зрозуміє й українською. Нехай тепер українське радіо і кіно відкриває недоцивілізованим сусідам незнаний світ. Хай вчать українську. І будуть, якщо кіно буде цікавим. Наш президент вважає, що кіно з англійської можна не перекладати. Навіщо ж тоді його перекладати з української на російську ще й державним коштом?

Дім-Дом

Ми у 2016 році зробили закон про підтримку кінематографії. Незалежна фахова комісія розподіляла кошти на кіно і серіали через прозорі пітчинги й конкурси. Так і відродилося кіно. 

Зараз усе коту під хвіст. Ніяких пітчингів. Державний канал (у демократичних державах немає державних каналів, але ця влада за путінським зразком їх створила) за державний кошт купує без пітчингів фільми та серіали. 

І потім ви нарікатимете на місцеве самоврядування у нецільових витратах? Ага. Заберете кошти у держбюджет для нових фільмів про матюкливих популістів. 

Інгулець чи Найсяй?

Звичайно Апофеозом падіння і ціннісного розвалу стало рішення про фінансування серіалу, де прототипом головного героя став відомий Олександр Поворознюк. 

Ось опис серіалу з сайту Prozorro: 

Жанр: драмеді. Логлайн проєкту: Два талановитих айтішники Максим та Данило втікають з фронтового Харкова і, по дорозі на Львів, опиняються на Кіровоградщині в смт "Інгулець", де всім керує фермер Олексій Паровоз по кличці "Батя". Програмістів записують до місцевої самооборони та призначають чергувати на місцевий блокпост і час від часу працювати на фермі.

Використання фільмів і серіалів для перемоги на виборах - технологія не нова. Ми відразу згадуємо серіал "Слуга народу", який привів до влади Володимира Зеленського. Але Зеленський піонером не був. 

У 2016 році у Литві перемогла на виборах партія "Союз селян та зелених", яку очолював Рамунас Карбаускіс. 
Карбаускіс великий бізнесмен, торгував мінеральними добривами майже як наш Фірташ. 

Перед виборами він власним коштом зняв серіал про себе і своє село Найсяй, яке і справді перетворив у рай. Серіал був художнім, його дивилася уся Литва, яка згодом віддала перемогу на виборах партії Карбаускіса. 

Різниця між проєктами Карбаускіса, як першовідкривача серіальної політики, Зеленського і Поворознюка полягає в тому, що перших розкручували приватними коштами у мирний час, а останнього державними під час війни. Спочатку монополізували телебачення через "марафон", тоді почали експериментувати з фріками типу Поворознюка та Арестовича, тепер будують їм політичну карʼєру. Очевидно, це неприпустимо. 

Культура і гроші

А чи нормально взагалі під час війни виробляти серіали державним коштом? Звичайно. Але не про Поворознюка, не на закритих конкурсах, не для політичних забаганок олігархів державним коштом. 

Культура повинна жити. Харківський театр не можна закривати, бібліотекам потрібно купувати книги, і кіно якісне на конкурсних засадах треба знімати. Це теж частина оборони. Росіяни як раз і кажуть, що української культури не існує, палять наші книжки, знищують мову. А ми їм що? Серіал про матюкливого хама у російському перекладі, якого якийсь олігарх захотів привести в політику? Марафон і заборона незалежних каналів, розкрутка державним коштом маріонеток заради подальшого контролю влади веде нас до віддалення від НАТО і ЄС і поразок.

Про автора: Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України