Псевдокультурна елітка здатна продукувати тільки шлак

Чи не є життя кожного нашого героя, історія кожного українського подвигу готовим сценарієм?

Історія з 33-мійльнонним розпилом на "драмеді" про Поровознюка — це про те, наскільки попри війну наша псевдокультурна елітка насправді далека від національного порядку денного!

Замість фільму про українську звитягу, про захист Гостомелю, про військо та героїв вона здатна провокувати тільки шлак, який відповідає її справжньому рівню розвитку.

Є дуже цікаві американські дослідження про те, як США будувала свою воєнну культурну політику за допомогою Голлівуду. Фільми та мультфільми знімалися не тільки для війська, але й для цивільного населення.

Складні, багатогранні фільми, як, наприклад, драма "Відтоді, як ти пішов" - про сім‘ю військовослужбовця, який пішов на фронт. Про їхні переживання та труднощі. Про постійні очікування коханої людини!

Про що казати! Шедевр світової кінематографії, фільм "Касабланка" вийшов на екрани у 1943 році. Великий фільм про те, який життєвий вибір війна та особиста драма ставить перед цинічною людиною, контрабандистом та бізнесменом. Фільм про війну, кохання та самопожертву заради того, щоби залишитися людиною!

Питаю: в нас мало матеріалу для подібних фільмів? Чи не є життя кожного нашого героя, історія кожного українського подвигу готовим сценарієм?

Чи можемо ми називати людей, які провокують подібний продукт, елітою в принципі? Чи вартують вони хоча б одного мізинця військового на фронті? Чи здатні ці люди до трансформації та рефлексії?

Думаю, відповідь очевидна.

Можна вважати народ, який несе на собі хрест кривавої війни, бидлом, яке все схаває! Але за це ставлення рахунки обов’язково будуть виставлені постфактум! Людина, а особливо українець, може стерпіти багато. Але не приниження та неповагу! Суспільна тектоніка рухається повільно, але землетрус невідворотній!