Чому фільм про батька атомної бомби Оппенгеймера буде цікавим для українців. Блог Юрія Мартиновича

Почну одразу з найважливішого – кіно варте уваги, "Оппенгеймер" з тих фільмів, які хочеться передивитися, щоб знайти нові посили. Моя суб’єктивна оцінка – 8,5/10.

Про що фільм?

Крістофер Нолан правдиво вважається одним з кращих режисерів сучасності. Кожен новий його проєкт викликає жваві дискусії як у критиків, так і глядачів. Тригодинна історія про фізика Роберта Оппенгеймера, який свого часу був відоміший за Альберта Ейнштейна, в нелінійний спосіб оповідає про переломні моменти у житті батька атомної бомби.

Один палаючий ґніт веде глядачів до кульмінаційного вибуху "Трініті" – першої ядерної бомби, яку випробували у штаті Нью-Мехіко завдяки діяльності Лос-Аламоської лабораторії, якою й керував Оппенгеймер. А другий ґніт, як у трилерах, загадково веде крізь павутину інтриг через спровоковану політиками справу проти Оппенгеймера, коли його позбавили допуску до секретної інформації і звинуватили у зв’язках з комунізмом. На стику цих двох оповідей Нолан розкриває глядачам світ і бачення Оппенгеймера, показує як його сильні сторони, так і слабкі, нагадуючи, що це лише людина, яка може помилятися, але варта поваги за свою роботу і переконання.

Чим цікаве це кіно?

Фото: промо кадр з фільму

Фільм має складну побудову з великою кількістю діалогів та імен, однак з перших хвилин з головою занурює у сюжет. Нолан поважає своїх глядачів, тому кожен фільм намагається зробити нестандартним і неочікуваним завдяки нелінійному монтажу, драматичності моментів переплетених з темпоритмом музики, які раз за разом спалахують через призму красивих загальних планів посічених вшидкоплинними динамічними деталями. А любов Нолана до натуральних зйомок вже сама собою створює ціле поле для мемів про те, що він зняв справжній ядерний вибух. Нолан прихилник науки і магії кіно без комп'ютерних спецефектів, щоб досягнути максимальної реалістичності епічних сцен. Ядерний вибух не став винятком.

Особливістю цього фільму є відчуття, що переживаєш своєрідну ланцюгову ядерну реакцію, коли один епізод викликає наступний, сюжетний вибух за вибухом. Цей символізм добре перегукується з ідеєю фільму про те, як перегони зі створення все більшої бомби можуть знищити світ.

"Так я став смертю, руйнівником світів", - висловився індуїстською цитатою Оппенгеймер після вдалого випробування атомної бомби. Він розумів, що нова зброя може покласти край війнам, як і людству, бо ядерна війна – остання війна для нашої цивілізації.

Варто згадати і про гру головного актора. Кілліан Мерфі, який широковідомий публіці завдяки ролі Томаса Шелбі у серіалі "Гострі Картузи", зміг створити цікавий образ ексцентричного генія з голубими очима, якого хвилюють як ліричні питання пов’язані з жінками, своїм щастям, так і проблема про "палку з двома кінцями". Адже з одного боку, ядерна енергія – це нові можливості для розвитку, а з іншого – зброя, яка може знищити світ. Оппенгеймер, як і тисячі вчених, які трудилися над атомною бомбою з запалом в очах, щоб перемогти нацистів, після капітуляції Німеччини відчули на своїх руках кров за десятки і сотні тисяч жертв Хіросіма і Нагасакі, де вперше застосували цю зброю. Тому в подальшому чимало з них виступали проти війн, на підтримку міжнародного контролю над ядерною енергією з метою запобігання поширення атомної зброї.

Цей фільм особливо може бути цікавим і українському глядачу. Адже ми живемо в час повномасштабної війни, коли країна агресор і терорист Росія лякає підривом найбільшої ядерної станції Європи Запорізької АЕС, чи застосуванням тактичної ядерної зброї, тим самим намагаючись натиснути і залякати світову громадськість, щоб досягнути своїх збочених цілей. Фільм "Оппенгеймер" дозволяє усвідомити, що така сильна зброя не може бути джокером на полі бою, але залишається інструментом стримування у політичних іграх.

На завершення, як не крути, та Роберт Оппенгеймер був одним з тих людей, що створив світ після Другої світової війни. Адже ядерна зброя заморозила можливу війну між США та Радянським Союзом у так звану "холодну" і "гонку озброєнь". Можливо, якби не атомна зброя, ми б жили у зовсім іншій реальності. Чи було б це життя кращим, чи гіршим, ніхто не знає, та фактом є те, що отримавши кнопку для самознищення, людство почало усвідомлювати, наскільки тендітним є наш світ. Наші очі узріли силу, яку ховає в собі сонце, що мільярди років ще світитиме, та одного дня також вибухне…

(P.S. Повітряна тривога не дозволила мені побачити останні п’ять хвилин фільму, тому в очікуванні ще одного походу на це інтелектуальне кіно)

Про автора. Юрій Мартинович, львівський журналіст та фотограф. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.